20 вересня 2018 року
м. Київ
Справа № 914/405/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні міста Львова
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 (Головуючий суддя - Бойко С.М., судді: Мирутенко О.Л., Якімець Г.Г.)
за позовом Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні міста Львова
до 1. Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Львівська міська рада
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"
про скасування рішення і запису про державну реєстрацію права власності,
за участю:
відповідача-2: Плесканка О.В. (ордер від 29.09.2018),
Комунальна 3-я міська клінічна лікарня міста Львова (далі - позивач, Лікарня) звернувшись в суд з позовом, просила скасувати рішення реєстратора обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 09.03.2012 за реєстраційним номером: 36169836 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (далі - рішення про реєстрацію) про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" (далі - відповідач-2) приватної спільної часткової власності на частку у розмірі 77/100 будівлі (літера "Б-2") загальною площею 933,9 м2 по вул. Рапопорта, 6 у м. Львів (далі - Будівля) та скасувати запис в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про проведену реєстратором обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 09.03.2012 за реєстраційним номером: 36169836 державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" приватної спільної часткової власності на частку у розмірі 77/100 будівлі (літера "Б-2") загальною площею 933,9 м2 по вул. Рапопорта, 6 у м. Львів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державну реєстрацію права власності проведено на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано та без представлення документів, що підтверджують право власності, та без документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна.
Суди розглядали справу неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2018 (суддя Рим Т.Я.) позов задоволено частково.
Скасовано запис в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про проведену реєстратором обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 09.03.2012 за реєстраційним номером 36169836 державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок» спільної часткової власності на частку в розмірі 77/100 будівлі (літера Б-2) загальною площею 933,9 м2 по вул. Рапопорта, 6 у місті Львові.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог про скасування рішення реєстратора обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 09.03.2012 за реєстраційним номером 36169836 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про державну реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" спільної часткової власності на частку в розмірі 77/100 будівлі (літера "Б-2") загальною площею 933,9 м2 по вул. Рапопорта, 6 у м. Львові.
Судом визнано поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності, встановлено, що право спільної часткової власності на частку в розмірі 77/100 будівлі (літера Б-2) загальною площею 933,9 м2 по вул. Рапопорта, 6 у м. Львові виникло в ТОВ «Краківський ринок» з 10.04.2013, тобто з моменту набрання законної сили рішення Господарського суду Львівської області в справі №5015/2286/12.
Запис про проведену реєстрацію порушує право позивача на отримання орендних платежів з 09.03.2012 по 10.04.2013, тобто в період чинності рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2011 у справі №10/269 (10), на підставі якого в Реєстр прав власності на нерухоме майно й було внесено оспорюваний запис.
В частині відмовлених позовних вимог рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішення державного реєстратора від 09.03.2012 №36163836 при реєстрації права власності прийнято на підставі чинного на той час судового рішення в силу пункту 5 частини 1 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також тим, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту свого порушеного права.
Оскаржуваною постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 вказане рішення суду від 07.03.2018 в частині задоволених позовних вимог скасовано і в позові у цій частині відмовлено. В решті рішення залишено без змін, здійснено розподіл судових витрат.
Апеляційний суд відхилив висновки суду першої інстанції про те, що скасування судового рішення, на підставі якого внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дає відповідно підстави для скасування цього запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Такі реєстраційні дії не змінюють факту раніше набутого права власності на Будівлю.
Відтак з врахуванням характеру спірних правовідносин, а також правової підстави для скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності, апеляційний суд не встановив наявності порушення прав позивача, які б підлягали захисту в судовому порядку.
У касаційній скарзі позивач просить вказанну постанову суду апеляційної інстанції від 13.06.2018 скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Ці вимоги обґрунтовані правомірністю висновків суду першої інстанції, за виключенням залучення третьої особи-2 у якості відповідача-2 ухвалою суду від 20.12.2017, та невідповідністю викладених в оскаржуваній постанові висновків законодавству, що регулює спірні правовідносини.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувану постанову, як законну та таку, що відповідає обставинам справи, залишити без змін.
Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи оскаржувану постанову, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
У справі судами було встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 30.11.2011 в справі №10/269(10) частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок» до Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні м. Львова та Львівської міської. Визнано право спільної часткової власності Львівської міської ради та ТОВ «Краківський ринок» на Будівлю, здійснено розподіл часток у спільній частковій власності: за ТОВ «Краківський ринок» - 77/100, за Львівською міською радою - 23/100, за ТОВ «Краківський ринок» визнано право власності на частку Будівлі в розмірі 77/100. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 зазначене рішення суду першої інстанції було залишено без змін, а відтак воно набрало законної сили 13.02.2012.
На підставі зазначеного рішення суду Реєстратором БТІ прийнято спірне рішення про проведення державної реєстрації права власності ТОВ «Краківський ринок» на частку в Будівлі розміром 77/100, про що зроблено спірний запис у державному реєстрі, реєстраційний номер 36169836.
Однак в подальшому, постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2012 касаційні скарги Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні м. Львова та Львівської міської ради були задоволені частково, попередні судові акти були скасовані, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
При новому розгляді справі було присвоєно номер 5015/2286/12.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.08.2012 у справі №5015/2286/12 визнано право спільної часткової власності за Львівської міською радою та ТОВ «Краківський ринок» на приміщення в Будівлі, здійснено розподіл часток у спільній частковій власності, а саме: за Львівською міською радою - 23/100, за ТОВ «Краківський ринок» - 77/100, визнано право спільної часткової власності за ТОВ «Краківський ринок» на частку розміром 77/100 в Будівлі.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.2013 зазначене рішення скасовано.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2013 рішення суду першої інстанції залишено в силі. Генеральним прокурором України було подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10.04.2013 у справі № 5015/2286/12, в якій заявник просив скасувати зазначену постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Проте ухвалою Вищого господарського суду України від 22.07.2013 відмовлено Генеральному прокурору України у допуску справи №5015/2286/12 до провадження Верховного Суду України.
Таким чином, рішення Господарського суду Львівської області від 01.08.2012 у справі №5015/2286/12, яким було визнано право спільної часткової власності ТОВ «Краківський ринок» на приміщення в Будівлі у розмірі 77/100, остаточно набрало законної сили 10.04.2013.
Позивач звернувся до державного реєстратора із заявою про скасування спірного запису про державну реєстрацію права власності, однак державним реєстратором прийнято рішення №29631330 від 17.05.2016 про відмову у скасуванні державної реєстрації з тих підстав, що подані Лікарнею документи не відповідають вимогам, встановленим законом.
Зазначені обставини слугували підставою для заявлення даного позову.
Як вказувалось вище, рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково, а саме скасовано запис в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про проведену реєстратором обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 09.03.2012 за реєстраційним номером 36169836 державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок» спільної часткової власності на частку в розмірі 77/100 будівлі (літера Б-2) загальною площею 933,9 м2 по вул. Рапопорта, 6 у місті Львові.
В задоволенні позовних вимог про скасування рішення реєстратора обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 09.03.2012 за реєстраційним номером 36169836 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" спільної часткової власності на частку в розмірі 77/100 будівлі (літера "Б-2") загальною площею 933,9 м2 по вул. Рапопорта, 6 у м. Львові, судом було відмовлено.
Прийнятою апеляційним судом постановою, рішення місцевого суду скасовано в частині задоволених позовних вимог, і відмовлено і у цій частині позову.
Зі змісту касаційних вимог слідує, що особа, котра звернулась зі скаргою, не погоджується з прийнятою постановою та просить залишити в силі рішення у справі.
За змістом частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
В основу оскаржуваної постанови апеляційним судом покладено висновок про те, що як до скасування рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2011 у справі №10/269(10), на підставі якого реєстратором прийнято рішення про проведення державної реєстрації, так і після залишення в силі постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2013 рішення Господарського суду Львівської області від 01.08.2012 у справі №5015/2286/12, титул ТОВ «Краківський ринок» як співвласника Будівлі не змінився.
Тобто вищезазначеними судовими рішеннями в справі №5015/2286/12 визнано правомірність набуття ТОВ «Краківський ринок» права власності на частину спірного об'єкту.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд визнав, що права позивача не порушені внесенням спірного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує визнане державою вже набуте особою право власності.
З огляду на зазначене суд відмовив у задоволенні вимог про скасування запису про реєстрацію з тих же підстав.
Предметом позову в цій справі є скасування рішення про державну реєстрацію права власності та запису в державному реєстрі про реєстрацію права власності. Підставою цих вимог визначено те, що судове рішення суду, на підставі якого було проведено реєстрацію, було скасовано.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до пунктів 1, 9 частини 1 статті 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.
Стаття 18 вказаного Закону встановлює процедуру державної реєстрації прав. Пункти 5 та 6 частини 1 цієї статті унормовують, що державна реєстрація проводиться на підставі рішення про державну реєстрацію прав (пункт 5), після чого власне відкривається розділ в Державному реєстрі прав та/або вносяться до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав (пункт 6).
Отже, запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і є тим підтвердженням факту набуття, зміни чи припинення речових прав. Саме із запису речових прав у реєстрі, тобто власне державної реєстрації, і виникає за загальним правилом відповідне речове право, а не з рішення про державну реєстрацію.
За змістом частини 2 статті 26 названого Закону у редакції від 01.01.2016, чинної на час звернення позивача до реєстратора з вказаною вище заявою та отримання відмови, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Отже скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав, не потребує додаткового скасування рішення про проведену державну реєстрацію, а має наслідком застосування положень частини 2 статті 26 названого Закону, тобто вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Таким чином вноситься запис про скасування державної реєстрації прав, а не відбувається скасування запису в реєстрі, як про це просить позивач.
Тому позовні вимоги у цій частині не ґрунтуються на положеннях частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а відтак задоволені бути не можуть.
Доводи про порушення місцевим судом норм процесуального права при залученні відповідача-2 відхиляються судом як неспроможні, оскільки стосуються ухвали суду від 20.12.2017, котра могла бути оскаржена позивачем до апеляційного суду і не можуть переглядатись касаційним судом в силу приписів статті 304 Господарського процесуального кодексу України. А відтак ці доводи не впливають на правову визначеність щодо законності прийнятої у справі постанови.
Аргументи відповідача-2, викладені у відзиві про набуття права власності на Будівлю в 2003 році та, відповідно, аналогічні висновки апеляційної інстанції з посиланням на преюдиційність встановлених у справі №5015/2286/12 обставин про те, що відповідач-2 з грудня 2003 року є співвласником спірної Будівлі, також не впливають на підстави відмови у позовних вимогах про скасування запису в реєстрі.
Щодо посилань відповідача-2 на підсудність даної справи адміністративній юрисдикції, то вірну правову оцінки цим доводам надано Вищим господарським судом України при прийнятті постанови 01.11.2017 у цій справі. Так відхиляючи таке твердження суд зазначив, що позивач звертався з аналогічним позовом в порядку адміністративного судочинства, проте ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.11.2016 у справі за № К/800/25736/16 провадження у справі закрите у зв'язку з тим, що спір не має публічно-правового характеру і не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16.
Згідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.
Відтак аргументи, викладені в касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження, а доводи відзиву відповідача-2 на касаційну скаргу частково ґрунтуються на фактичних обставинах та нормах права.
За вказаних обставин постанову суду апеляційної інстанції належить залишити без змін з підстав, наведених у даній постанові суду касаційної інстанції.
Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на позивача.
Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,
Касаційну скаргу Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні міста Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 у справі Господарського суду Львівської області № 914/405/17, залишити без змін.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов