ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.08.2018Справа № 910/4502/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, ВУЛ.ЛЕЙПЦИЗЬКА, будинок 1-А; код ЄДРПОУ 03327664)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча Компанія "Політех" (04116, м. Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКО, будинок 1-Б КАБІНЕТ 8; код ЄДРПОУ 39609766)
про стягнення 106 832,47 грн.
Представники сторін:
від позивача: Шевченко О.М. - за довіреністю №529 від 02.04.2018 року;
від відповідача: Драган Я.С. - на підставі ордеру серії КВ №404001 від 16.07.18 року.
Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча Компанія "Політех" про стягнення 106 832,47 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманих послуг (за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року) згідно умов Договору №14211/4-1-09 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 19.08.2015 року.
З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 51 665,39 грн. - заборгованості за надані послуги з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі, 31 188,22 грн. - пені, 5 166,54 грн. - штрафу, 15 293,30 грн. - інфляційних втрат, 3 519,02 грн. - 3% річних, 1 762,00 грн. - судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, судове засідання (розгляд справи по суті) призначено на 20.06.2018 року.
Крім того, вказаною ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО" довідку, яка містить дані щодо помісячних обсягів гарячої води, поставленої Публічним акціонерним товариством "КИЇВЕНЕРГО" в період з 01.11.2017 року по 31.12.2017 року споживачу (споживачам) багатоквартирних будинків, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 10А, та вул. Бощагівська, 16.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2018 року судове засідання відкладено на 24.07.2018 року в порядку, передбаченому ст. 202 ГПК України.
У судовому засіданні 24.07.2018 року в порядку, передбаченому ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 07.08.2018 року.
У судовому засіданні 07.08.2018 року в порядку, передбаченому ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 08.08.2018 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 року судове засідання (розгляд справи по суті) відкладено на 28.08.2018 року.
В судовому засіданні 28.08.2018 року представники позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги не визнав.
Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 28.08.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -
19.08.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (в подальшому перейменована на Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал»; далі по тексту - постачальник, позивач, ПрАТ «АК «Київводоканал») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Управляюча Компанія «Політех» (далі по тексту - відповідач, Абонент) укладено Договір №14211/4-1-09 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Постачальник зобов'язується надавати Абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізацій м. Києва, а Абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому Постачальником послуг на умовах цього Договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 за № 37 (в подальшому - Правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.
Згідно п.2.1.1 Договору облік поставленої води здійснюється за показами засобу обліку, зареєстрованого у Постачальника. У випадку наявності у Абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показів всіх засобів обліку, зареєстрованих за Абонентом.
Відповідно до п.2.1.4 Договору кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показами засобів обліку стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показами засобів обліку води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до Правил користування.
Зняття показів засобу (-ів) обліку здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника у присутності представника Абонента. В разі, якщо Абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показів, дані, що зняті Постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг (п. 2.1.2 Договору).
Відповідно до п.2.1.6 Договору облікові дані Абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у Постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою Постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння Абонент направляє свого представника до Постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання Постачальником підписаного повноважними особами Акту звіряння розрахунків. В разі невиконання Абонентом цього пункту договору, облікові дані Постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених Абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими Абонентом.
Згідно п. 2.2.1 Договору Постачальник щомісячно направляє до банківської установи Абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за надані послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва відповідно до встановлених тарифів.
Відповідно до п. 2.2.2 Договору оплата вартості послуг здійснюється Абонентом щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний строк дня направлення Постачальником розрахункового документу до банківської установи Абонента.
Пунктом 2.2.3 Договору передбачено, що у разі неотримання від Постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, Абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг.
У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, Абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення Постачальником розрахункового документу до банківської установи Абонента, письмово повідомити про це Постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова Абонента оплатити розрахунковий документ Постачальника вважатиметься безпідставною (п. 2.2.4 Договору).
В позовній заяві позивач зазначає, що Абонент про незгоду щодо кількості або вартості отриманих з 01.01.2017 по 31.12.2017 послуг не повідомляв, свого представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння розрахунків та підписання акту не направляв. Тому, в силу положень п.2.1.6. та п.2.2.4. Договору, кількість та вартість наданих ПрАТ «АК «Київводоканал» з 01.07.2014 по 31.05.2017 послуг з водопостачання та водовідведення вважаються прийнятими Абонентом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості отриманих від позивача послуг, відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем (за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року включно) виникла заборгованість з їх оплати в розмірі 51 665,39 грн.
Суд звертає увагу, що спір у даній справі виник з приводу оплати послуг з постачання питної води та водовідведення за умовами Договором.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З наведеного вбачається, що підставою для отримання оплати виконавцем є саме надана замовнику послуга.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та підпункту 5 пункту 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживачі питної води зобов'язанні своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи підтверджується вартість фактично наданих позивачем та прийнятих відповідачем послуг (за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року включно) вартістю 321 672,86 грн., з яких станом на 21.03.2018р. сплачено відповідачем 321 672,86 грн.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору несвоєчасно сплатив на користь позивача повну вартість отриманих послуг (за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року включно), зокрема станом на 21.03.2018 року (до пред'явлення позову до суду) відповідачем повністю сплачено заборгованість.
Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що заборгованість відповідача перед позивачем сплачено до пред'явлення позову до суду, господарський суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 51 665,39 грн.
Відповідач припустився прострочення оплати вартості отриманих послуг, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф, які за розрахунками позивача становлять: 31 188,22 грн. (пені) та 5 166,54 грн. (штрафу).
У відповідності до п. 4.2. Договору у разі порушення строків виконання зобов'язань по оплаті за надані послуги. Абонент оплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному обсязі.
За безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, або вимогу щодо оплати, Абонент сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми, яку відмовився сплатити (п. 4.6. Договору).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі 908/1843/17, постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі №3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі №3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивач в частині стягнення пені та штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 31 188,22 грн. (пені) та 5 166,54 грн. (штрафу), нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.
Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 15 293,30 грн. (інфляційних втрат) та 3 519,02 грн. (3% річних).
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 15 293,30 грн. (інфляційних втрат) та 3 519,02 грн. (3% річних), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задовлених вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-239, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча Компанія «Політех» (04116, м. Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКО, будинок 1-Б КАБІНЕТ 8; код ЄДРПОУ 39609766) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, ВУЛ.ЛЕЙПЦИЗЬКА, будинок 1-А; код ЄДРПОУ 03327664) 15 293 (п'ятнадцять тисяч двісті дев'яносто три) грн. 30 коп. - інфляційних втрат, 3 519 (три тисячі п'ятсот дев'ятнадцять) грн. 02 коп. - 3% річних, 31 188 (тридцять одну тисячу сто вісімдесят вісім) грн. 22 коп. - пені, 5 166 (п'ять тисяч сто шістдесят шість) грн. 54 коп. - штрафу, 909 (дев'ятсот дев'ять) грн. 88 коп. - судового збору.
3. В решті задоволення позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)
Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.М. Якименко
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 21.09.2018 року.