ун. № 759/19094/17
пр. № 2/759/3221/18
20 вересня 2018 року м. Київ
Святошинський районний суд м.Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Чернишук К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовними вимогами Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування,
у грудні 2017 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами просить суд стягнути з із ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 3) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України кошти у розмірі понесених витрат у розмірі 10918 (десять тисяч дев'ятсот вісімнадцять гривень) 51 коп.та с суму судового збору у розмірі 1600 грн 00 коп.
Обґрунтовує свої позовні вимоги, тим що 11.11.2015 трапилася дорожньо-транспортна пригода з вини відповідача, який на дату скоєння ТДП не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, на підставі чого власник пошкодженого ТЗ звернувся до МТСБУ із заявою про отримання страхового відшкодування, оскільки відповідач завдану шкоду не відшкодував потерпілій особі. МТСБУ було прийнято рішення про відшкодування потерпілій стороні завданої шкоди в результаті зазначеного ДТП, внаслідок чого у нього виникло право регресної вимоги до відповідача.
15.12.2017 набрав чинності Закон, яким внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., №№ 40-42, ст. 492), шляхом викладення його в новій редакції.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25.01.2018 відкрито по справі спрощене позовне провадження (а.с. 30).
Вивченням матеріалів встановлено, що дану справу можливо вирішити в спрощеному позовному провадженні, враховуючи положення ст. ст. 19, 274 ЦПК України, оскільки з урахуванням предмету та підстав позову, обраного позивачем способу захисту вона відноситься до справ незначної складності.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, 11.11.2015 о 23 год. 30 хв., у м. Києві на вул. Якуба Коласа, керуючи транспортним засобом - автомобілем марки «БМВ», державний номерний знак НОМЕР_1, під час руху заднім ходом, не переконавшись в безпеці виконуючого маневру, скоїв наїзд на транспортний засіб - автомобіль марки «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_2 водій ОСОБА_3, і потім не дотримався безпечного інтервалу до транспортного засобу - автомобіля марки «КІА», державний номерний знак НОМЕР_3, водій ОСОБА_4, що призвело до зіткнення та механічних пошкоджень зазначених транспортних засобів, чим порушив п.п. 10.9, 13.1 Правил дорожнього руху.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 29.01.2016 ОСОБА_1 визнано винним та притягнено до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (а.с. 11).
Відповідно до п. 6 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
На час ДТП транспортний засіб «Тойота» державні номерні знаки АА1853ІС був застрахований в ДТВ «СК «Альфа-Гарант» згідно полісу №АЕ/5242084 строк дії якого з 23.07.2015 по 22.07.2016 (а.с. 12).
ОСОБА_3 04.05.2016 повідомив позивача про настання дорожньо-транспортної пригоди, а також подав заяву на виплату страхового відшкодування (а.с. 7, 8).
Згідно ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV від 01.07.2004 обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно висновку №4981/11/15 від 11.11.2015 складеного спеціалістами ТОВ «Сател Груп» розмір завданих збитків визанчений згідно ст. 29 Закону склав суму у розмірі 10918 грн 51 коп. (а.с. 13-22).
На момент ДТП ОСОБА_1 не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у зв'язку із чим МТСБУ сплатило на користь потерпілої особи страхове відшкодування у розмірі 10918 грн 51 коп. Даний факт підтверджується платіжним дорученням №3238рв від 27.04.2016 (а.с. 23, 24).
Згідно ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його, що визначено п. 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Частиною 4 ст. 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.
Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
З метою досудового врегулювання спору позивачем було надіслано на адресу відповідача досудову вимогу від 21.12.2017 про відшкодування завданої майнової шкоди (а.с. 29, 30).
Згідно ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Аналізуючи викладене у сукупності, суд приходить до висновку, що позивач виконав всі покладені на нього зобов'язання, а тому у нього виникає повне право звернутися безпосередньо до відповідача з вимогою про відшкодування завданої йому матеріальної шкоди у порядку регресу.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на відповідача.
Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача підлягає до стягнення судовий збір на користь позивача у розмірі 1600 грн 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись вимогами, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 23, 979, 988, 1166, 1167, 1187, 1188, 1191, 1194 ЦК України та ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 274 ЦПК України,-
позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 3) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України кошти у розмірі понесених витрат у розмірі 10918 (десять тисяч дев'ятсот вісімнадцять гривень) 51 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 3) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України судовий збір по справі у розмірі 1600 (тисячу шістсот гривень) 00 коп.
Враховуючи п.п. 15.5. п. 15 Розділу 13 Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відсутність у постанові в справі про адміністративні правопорушення, як виконавчому документі, у розумінні ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» ідентифікаційного номеру боржника, згідно постанови Верховного Суду України від 25.06.2014 у справі № 6-62цс14, не являється підставою для відмови державного виконавця у відкритті виконавчого провадження.
Суддя: О.В. Ул'яновська
Повний текст судового рішення складено 20.09.2018.