19 вересня 2018 року м. Київ
Справа № 22-7285 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Притула Н.Г.
Унікальний №761/33333/17 Доповідач - Гаращенко Д.Р.
Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Невідомої Т.О., Левенця Б.Б.
при секретарі Гавриленко М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
Згідно ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &quро;Про судоустрій і статус суддів&q? і; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q?ку;Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу XII &quп.;Прикінцеві та перехідні положення&q?ре; Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &q?ок;Про судоустрій і статус суддів&q?й ; апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII &q?. ;Перехідні положення&q?ех; ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
В вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Просила стягнути з відповідача на її користь суму боргу в розмірі 53 000,00 доларів США, що на момент звернення з позовною заявою до суду є еквівалентним 1 391 250,00 грн., а також судові витрати.
В обґрунтування позову посилалась на те, що 30.06.2016 р. позивач надала у борг відповідачу грошові кошти в розмірі 53 000,00 доларів США, за для викупу двох квартир розташованих за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.
Факт передачі грошових коштів підтверджується власноручно написаною відповідачем розпискою.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань утворилась заборгованість.
11.08.2017 р. позивач направила на адресу відповідача вимогу про повернення грошових коштів, яка була отримана останнім 18.08.2017 р.
Проте дана вимога була залишена поза увагою останнього.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2018 року в задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, 30 липня 2018 року подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просила рішення суду скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог, посилалась на те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки тому факту, що письмова розписка, надана відповідачем є належним доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Під час дослідження боргової розписки, судом не було виявлено його справжню правову природу, та зроблено хибні висновки, які не відповідають діючому законодавству країни.
Твердження суду першої інстанції щодо ненадання копії кредитного договору, договору іпотеки чи квитанції про внесення коштів, є незаконним та таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства.
Відповідно до діючого законодавства, саме наявність (чи відсутність) розписки про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, саме розписка є доказом отримання грошових коштів позичальником від позикодавця.
Під час винесення рішення судом першої інстанції не було враховано положення чинного законодавства які визначають, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Вимога була надіслана відповідачу 11.08.2017 р., у тридцяти денний строк повернення позики здійснено не було, а отже у апелянта були всі правові підстави для звернення до суду з позовом.
В судове засідання сторони не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час, і місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом встановлено, що 30.06.2016 р. ОСОБА_2 було написано розписку про те, що ОСОБА_1 викупила його квартири розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, за 53 000,00 доларів США. Кошти відповідач зобов'язувався повернути. (а.с.13)
11.08.2017 р. позивачем на адресу відповідача було направлено дві вимоги про повернення коштів в розмірі 53 000,00 доларів США або їх еквівалент в гривні у 30-денний термін з моменту пред'явлення вимоги. (а.с.14-15)
Дані вимоги були отримані ОСОБА_2 14.08.2017 р. та 18.08.2017 р. (а.с.17)
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що розписка є документальним підтвердженням боргового зобов'язання та має містити умови отримання позичальником боргу із зобов'язанням повернення та дату отримання коштів. Твердження позивача щодо взяття відповідачем на себе обов'язку по поверненню коштів, не визначення в розписці суми, яка підлягає поверненню та дати такого повернення, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Доказів на підтвердження обставин на які посилається позивач в обґрунтування зазначених підстав суду не надані.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає з наступних підстав.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 1049 ЦК України).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України). За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка не лише є доказом укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України №6-1967цс15 від 11.11.2015 р., №6-1662цс17 від 18.10.2017, №6-996цс17 від 13.12.2017 р. та постанові Верховного Суду № 583/610/16-ц від 18.04.2018 р.
Зі складеної 30.06.2016 р. розписки вбачається, що ОСОБА_1 викупила належні ОСОБА_2 гостинки розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за 53 000,00 доларів США, а ОСОБА_2 зобов'язувався повернути гроші.
Хоч розписка і містить зобов'язання повернути кошти, проте сума коштів та дата їх повернення, а також підстави такого повернення в розписці відсутні.
Фактичний зміст розписки свідчить про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартир розташованих за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.
В той же час відповідно до положень ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу майна підлягає нотаріальному посвідченню та відповідній реєстрації переходу права власності.
Доводи апелянта щодо надання грошових коштів в борг за для подальшого здійснення відповідачем погашення існуючої заборгованості за кредитним договором, жодними належними та допустимими доказами не підтверджуються, а тому не приймаються до уваги колегією суддів.
Твердження щодо не встановлення судом першої інстанції дійсної правової природи укладеного сторонами договору, колегією суддів вважають необґрунтованими та недоведеними. Представлена суду копія розписки не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів саме в борг, а направленість обов'язку по поверненню коштів в тексті розписки відсутня.
Доводи апелянта щодо невиконання боржником у 30-денний термін з моменту пред'явлення вимоги обов'язку по поверненню коштів, колегією суддів вважаються безпідставними, з огляду на недоведеність факту існування між сторонами боргових зобов'язань.
Окрім того апелянт посилається на направлення вимоги про повернення коштів на адресу відповідача та невиконання вимог вказаних вимог, однак строк та порядок повернення боргу, які згідно положень ч.1 ст.1049 ЦК України є визначальними, текст розписки не містить. Тому твердження позивача щодо порушення відповідачем встановлено строку на
При ухвалені рішення відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо не вірного застосування судом першої інстанції норм цивільного законодавства.
При апеляційному розгляді скарги колегія суддів детально перевірила усі обставини та вірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Порушень не встановлено.
Колегія суддів вважає, що в цілому суд першої інстанції дослідив усі надані сторонами докази, уважно вивчив обставини справи та дав їм належну оцінку.
Всі інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що пункту першого статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (справа Гарсіа Руїз проти Іспанії).
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 24 вересня 2018 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Т.О. Невідома
Б.Б. Левенець