Апеляційне провадження
№ 22-ц/796/7317/2018
20 вересня 2018 року місто Київ
справа № 753/7569/18
Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретаря судового засідання - Волошина В.Р.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 06 липня 2018 року про відмову у перегляді рішення за нововиявленими обставинами, постановлену під головуванням судді Мицик Ю.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_3 про поділ майна,-
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з заявою про перегляд рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року за нововиявленими обставинами.
Свою заяву обґрунтовувала тим, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_3 про поділ майна задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Посилалася на те, що при ухваленні вказаного рішення були порушені вимоги норм матеріального та процесуального права, оскільки вона не була повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції, в результаті чого була позбавлена можливості подавати докази на надавати пояснення по суті справи.
Вказувала, що судом першої інстанції при розгляді справи не було взято до уваги, що під час шлюбу сторонами була набута ще одна квартира, яка не була предметом розгляду в судах.
Зазначала, що на її думку нововиявленими обставинами є довідки про отриманий нею розмір пенсії, які підтверджують, що вона одноособово виплачувала вартість квартири, а тому вона є її особистим майном.
Посилалася на те, що нововиявленою обставиною слід вважати довіреність, що видана 26 січня 2013 року ОСОБА_4 на її ім'я, якою останній її уповноважив розпоряджатися усім його майном.
Вказувала, що між нею та ОСОБА_4 був укладений шлюбний контракт, в якому зазначено, що «майном, набутим дружиною до шлюбу, а також придбаним подружжям в шлюбі, буде розпоряджатися дружина», вказаний договір у судовому порядку недійсним не визнавався та не розривався, що має важливе значення для правильного вирішення справи.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 06 липня 2018 року в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи,просила скасувати ухвалу суду, скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що вона була незаконно позбавлена права на обов'язкову частку у майні свого чоловіка ОСОБА_4, право на яку передбачено ст.1241 ЦК України. При первісному розгляді справи ця обставина існувала, однак вона не була відома суду.
Вказувала, що суд першої інстанції не дослідив матеріали справи та не звернув уваги на ту обставину, що довіреність, яка видана 26 січня 2013 року ОСОБА_4 на її ім'я була скасована лише 20 березня 2015 року, в той час як представник ОСОБА_4 подав позов про розірвання шлюбу за яким, ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 лютого 2015 року було відкрито провадження у справі.
Вважає, що позов про розірвання шлюбу був поданий незаконно, оскільки на момент його заявления лише вона мала право представляти інтереси ОСОБА_4 в суді і довіреність була діючою.
Зазначала, що вона не була повідомлена та не знала про розгляд справи у суді, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року було ухвалене майже через рік після смерті ОСОБА_4
Від представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 до Апеляційного суду міста Києва надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1, в якій остання вказувала, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
У порядку п.8 ч.1 Розділу XIIІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Згідно з п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 заяву підтримали та просили її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 06 липня 2018 року залишити без змін.
Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справи у її відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про перегляд рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 квітня 2018 року за нововиявленими обставинами суд першої інстанції виходив з того, що обставини на які посилається відповідач були встановлені судами та не є нововиявленими обставинами.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих доказів та відповідає вимогам чинного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 квітня 2016 рокупозов ОСОБА_2 було задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Вказане рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року залишено без змін.
У пункті 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами» роз'яснено, що перегляд судових рішень, що набрали законної сили, у зв'язку з нововиявленими обставинами є самостійною стадією цивільного процесу, в якому судом перевіряється наявність чи відсутність правових підстав для цього - юридичних фактів, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, хоча їх подання до суду могло потягти ухвалення іншого за змістом судового рішення.
Частиною 1 ст.423 ЦПК України передбачено, що рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті у за нововиявленими обставинами. Частиною другою вказаної статті Кодексу визначено перелік підстав для перегляду рішення, постанови або ухвали суду у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Пунктом 1 ч.2 ст.423 ЦПК Українивизначено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Зазначена норма містить вичерпні підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2011 року Суд повторив власні висновки вже відображені в рішенні «Брумареску проти Румунії», що право на справедливий розгляд судом, гарантоване п. 1 ст.6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Також у п. 44 Суд зазначив, що така процедура (перегляд за нововиявленими обставинами) не суперечить принципові юридичної визначеності в тій мірі, в якій вона використовується для виправлення помилок правосуддя. Однак, Суд повинен визначити, чи була така процедура застосована у спосіб, сумісний зі статтею 6 Конвенції.
У п.3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами» роз'яснено, що нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
Нововиявлені обставини слід відрізняти від нових обставин та нових доказів. Так, новими доказами є фактичні дані, які не були з певних причин досліджені судом при розгляді справи, що є підставою для перегляду цього рішення в апеляційному чи касаційному порядку.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За правилом ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що вона була незаконно позбавлена права на обов'язкову частку у майні свого чоловіка ОСОБА_4, право на яку передбачено ст.1241 ЦК України колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідач могла звернутися із зустрічною вимогою до суду, але не реалізувала своє право.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, лише 08 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання права на обов'язкову частку у спадщині та визнання заповіту недійсним.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що зазначені вище відповідачем доводи, відповідно до процесуального законодавства, не відповідають визначенню «нововиявлені обставини».
Доводи апеляційної скарги про те, що нововиявленою обставиною слід вважати довіреність, видану 26 січня 2013 року ОСОБА_1 ОСОБА_4, якою останній уповноважив відповідача розпоряджатися усім його майном, а відтак він не міг уповноважувати іншу особу подавати позовну заяву про розірвання шлюбу, оскільки вищевказана довіреність була скасована лише 20 березня 2015 року є безпідставними, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач знала про існування вказаної довіреності з 26 січня 2013 року, про те її до суду не надавала та відповідно не повідомляла суд про її існування. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що видача ОСОБА_1 ОСОБА_4 26 січня 2013 року довіреності ніяким чином не обмежувало право останнього на видачу іншій особі довіреності на представництво його інтересів, в тому числі і на право для звернення до суду з позовом.
Так, п.2 ч.4 ст.423 ЦПК України визначено, що докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом не є підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що не є нововиявленою обставиною неврахування судом першої інстанції того, що подружжям в шлюбі була набута ще одна квартира, яка не була предметом поділу майна, оскільки вказана обставина була відома ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції, проте остання на неї не посилалася.
Положеннями ч.5 ст.423 ЦПК України визначено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Доводи апелянта про те, що квартира була придбана за її особисті кошти колегія суддів відхиляє, оскільки нові докази та інше обґрунтування обставин щодо набуття спірного майна не є підставою для перегляду рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Посилання відповідача на те, що вона не була повідомлена та не знала про розгляд справи у суді є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, зокрема, з журналів судових засідань (т.1 а.с.61, 79, 84, 151, 170, 195), що представник відповідача ОСОБА_7 був присутнім у судових засіданнях, крім того матеріали справи містять зворотні поштові повідомлення про отримання особисто ОСОБА_1. судових повісток та її заяви до суду (т.1 а.с. 23, 68, 105, 118, 119, 246, т.2 а.с. 1-3).
У п.5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №4 роз'яснено, що процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неналежне повідомлення заявника про час і місце розгляду справи, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.
Неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Оскільки обставини, що обґрунтовують вимоги заяви відповідача про перегляд рішення за нововиявленими обставинамиіснували та були їй відомі на час ухвалення судового рішення, а відтак останні не є нововиявленими обставинами.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності.
Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
Колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) від 19 лютого 2009 року, де в п.33 зазначено, що «Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). 34. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).
Звертаючись до суду із апеляційною скаргою на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 06 липня 2018 року про відмову у перегляді рішення за нововиявленими обставинами, ОСОБА_1, користуючись правом на апеляційне оскарження ухвали суду, фактично вимагає перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення задля нового судового розгляду.
Таким чином, заявником не наведені обставини, які могли б кваліфікуватися як нововиявлені, в розумінні ст.423 ЦПК України, а тому колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції є законною і обґрунтованою.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 06 липня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 24 вересня 2018 року.
Головуючий:
Судді: