Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 757/18192/17-ц
Номер провадження 22-ц/796/6508/2018
Головуючий у суді першої інстанції Т.В. Остапчук
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
19 вересня 2018 року місто Київ
Номер справи 757/18192/17-ц
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого Поливач Л.Д. (суддя - доповідач)
суддів: Семенюк Т.А., Саліхова В.В.
секретар судового засідання: Горак Ю.М.
сторони:
позивач ОСОБА_3
відповідач ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5
на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 травня 2018 року, ухвалене у складі судді Остапчук Т.В. в приміщенні Печерського районного суду м.Києва, повне рішення складене 24 травня 2018 року,-
У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, уточненим у подальшому, до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання двох неповнолітніх дітейта додаткових витрат. В обгрнутування зазначила, що у період з 27.10.2012 року по 07.02.2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Ще до шлюбу у них народилося двоє дітей - донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, і син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Батьком обох дітей є відповідач ОСОБА_4 Вказала, що діти постійно проживають з нею і перебувають на її утриманні. Відповідач не бере участі у вихованні та утриманні дітей, постійно звертається зі скаргами та заявами до служби у справах дітей з приводу неналежного виховання дітей матір'ю. Відповідач має власний бізнес, є приватним нотаріусом КМНО, має великі статки та отримує великі доходи та прибуток, аліменти нікому не сплачує, стягнення з нього за виконавчими документами не проводиться. Двоє дітей потребують відповідного харчування, догляду, коштів на навчання, які вона не здатна забезпечити у повній мірі самостійно без допомоги відповідача. Оскільки відповідач зі своєю матір'ю виселив її з дітьми з квартири у якій вони проживали за адресою: АДРЕСА_1, позивач змушена була винаймати житло в оренду. Витрати за оренду квартири складають 72 900,00 грн щомісячно, а з 21.10.2016 року по 09.11.2017 року склали 974 700,00 грн., які вона просить стягнути з відповідача. З 09.11.2017 року по 09.04.2018 року з метою покращення умов проживання дітей та їх оздоровлення вона змушена була зняти в оренду житловий будинок по АДРЕСА_3, вартість оренди склала 668 000,00 грн. Такі витрати просить суд стягнути з відповідача наперед у порядку ч.3 ст 185 СК України. Вказала, що на навчання сина згідно умов договору укладеного між нею та ТОВ «Навчально - виховний комплекс «Новопечерська школа» від 02.03.2016 року за №М/Н16/16-20 було сплачено 149 000,00 грн. і 15 929,00 грн. Окремо сплачує рахунки за харчування щомісячно у розмірі 1 350,00 грн., а загалом - 6 750,00грн. 04.04.2017 року сплатила за навчання сина 169 989,75 грн. та за харчування 4 064,00 грн. Зазначила, що сплатила 20 000,00 грн. вступні внески за дітей та 300,00 грн. за вступне тестування сина. За вересень - листопад 2017 року за навчання сина нею було сплачено 39 000,00 грн., а за навчання доньки 28 500,00 грн. За харчування дітей було сплачено 5 240,00 грн. та 4 680,00 грн., а за гуртки дітей загалом сплачено 1 550,00 грн. За лікування дітей у стоматолога сплатила 18 900,00 грн. Тому вважає, що ? частина від сплачених нею коштів та понесених додаткових витрат підлягає стягненню з відповідача. А тому просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання двої дітей у розмірір 1/3 частини від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду і до досягнення дітьми повноліття, а також додаткові витрати на утримання дітей у розмірір 2 649 370,00 грн. за оренду житла, необхідного для проживання дітей і додаткові витрати на навчання, харчування, лікування дітей у розмірір 676 402,75 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 травня 2018 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання дітей та додаткових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30.03.2017 року і до досягнення повноліття ОСОБА_6, але не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку. Вирішено з 25.05.2024 року стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_4 у розмірі ? частини заробітку (доходу), не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше 10 прожиткових мімінумів для дитини відповідного віку до досягнення повноліття. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 додаткові витрати у розмірір 9 450,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3, через свого представника ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм як матеріального так і процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції визначаючи різні частки, а саме 1/3 і 1/4 від заробітку (доходу) ОСОБА_4 неправильно застосував ч.2 ст 183 СК України, так як суд має право визначати виключно єдину частку від заробітку (доходу), а не в будь - який іншій спосіб. Судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено ч.5 ст 183 СК України, так як суд неправильно визначив розмір аліментів, не визначивши при цьому який розмір аліментів підлягає стягненню на кожну дитину. Вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат на навчання та харчування дітей, оскільки у мотивувальній частині рішення відсутні жодні доводи з яких суд дійшов таких висновків. Судом при ухваленні рішення було грубо порушено п.2,3 ч.4 ст. 265 ЦПК України, що свідчить про те, що судом взагалі не було досліджено частину обставин, що мають істотне значення для вирішення справи. Висновок суду щодо відсутності необхідності у проживанні дітей в іншому житлі не відповідає фактичним обставинам справи. Діти хоча і є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1, однак їх проживання там неможливе, оскільки у квартирі проживає відповідач зі своєю матір'ю, а тому позивач була змушена винайняти іншу квартиру, у якій свторила духовно спокійну атмосферу. Також вказала, що за договором оренди ? частина вказаної квартири була передана у користування третій особі. За наведених обставин вважає, що у суду не було підстав відмовляти у задоволені позову в частині стягнення додаткових витрат, а тому просить рішення суду скасувати повністю та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Зважаючи на положення п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.
Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_5 підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити з викладених підстав.
Представник відповідача ОСОБА_8 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на викладені у відзиві на апеляційну скаргу обставини. Рішеня суду просив залишити без змін як законне і обґрунтоване.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів з відповідача на користь позивача суд першої інстанції виходив з доведеності та обгрутнованості заявлених вимог в цій частині та дотримання інтересів неповнолітніх дітей.
Судом було встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 27.10.2012 року по 07.02.2017 року.
Ще до реєстрації шлюбу у сторін народилося двоє спільних дітей - донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвами про народження дітей. Батьком дітей є відповідач у справі ОСОБА_4 (а.с.5.6, т.І).
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивачка посилалася, зокрема, на те, що відповідач не надає належної матеріальної допомоги на утримання дітей, хоча має таку можливість, інших утриманців, як то дітей чи непрацездатних батьків немає.
Судом було встановлено, що діти проживають разом з матір'ю, батько проживає окремо.
Як вбачається із матеріалів справи та пояснень представника відповідача, наданих під час перегляду справи апеляційним судом, відповідач свій обов'язок щодо утримання дітей до їх повноліття визнає та не заперечує проти стягнення з нього аліментів на утримання дітей.
Так, відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Згідно ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько, мають рівні права та обов'язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 150 СК України).
Батьки мають рівні права на виховання дитини та спілкування з нею, батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та має право на спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватись з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно із статтями 180, 191 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, однак за умови, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Обов'язок утримувати дітей є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька.
Положення ч.3 ст.181 СК України визначають, що за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються в частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з якими проживає дитина.
Згідно ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, встановлених ст. 184 цього кодексу.
Частинами 1, 2 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Якщо аліменти стягуються на двох і більше дітей, то суд визначає єдину частку від заробітку (дододу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягутися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Згідно ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Як вбачається, суд першої інстанції визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на утримання двох дітей врахував вказані норми закону та вірновизначив єдину частку від заробітку (доходу) батька на їх утримання - 1/3 частка щомісячно, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Суд зазначив, що з моменту досягнення старшою дочкою повноліття, з метою захисту інтересів молодшого сина, з відповідача на утримання молодшої дитини стягненню підлягає ? частка заробітку (доходів) відповідача, що цілком відповідає інтересам дитини, оскільки за вимогами закону, після досягнення найстаршою дитиною повноліття, на другу дитину підлягають стягненню аліменти у розмірі 1/6 частки (1/3 : 2 = 1/6), якщо ніхто з батьків не звернеться до суду (ч.3 ст.183 СК України).
Твердження позивача про те, що стягненню з відповідача підлягають аліменти у розмірі 1/3 часткивід заробітку (доходу) батька на кожну дитину окремо є необгрнутованим та суперечить вимогам закону, прямо порушують права відповідача.
Доводи апеляційної скарги у тому, що суд невірно застосував ч.2 ст 183 СК України колегіє суддів відхиляються як неогбрунтовані, з огляду на наступне.
Так, Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). З огляду на відсутність імперативної заборони розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач.
Позивач визначила способом стягнення аліментів - їх присудження у частці від доходу батька.
Керуючись вищезазначеними нормами матеріального права, урахувавши стан здоров'я, матеріальне становище відповідача та інтереси обох дітей, на утримання яких будуть стягуватись аліменти, правильно оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Такий розмір аліментів відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Задовольняючи вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача ? частки додаткових витрат на стоматологічне лікування дітей, що склало 9 450,00 грн., суд першої інстанції виходив з доведеності та обгрнутонваості заявлених в цій частині вимог. Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача додаткових витрат, які понесла позивач на оренду житла та харчування дітей суд виходив з їх недоведеності та необгрунтовансті. Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду, з огляду на таке.
Відповідно до положень ст. 185 Сімейного кодексу України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
У пункті 18 Постанови № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що до передбаченої ст. 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. При одночасному розгляді вимог про стягнення аліментів і додаткових витрат їх має бути визначено у рішенні окремо.
Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.
За змістом норми ст. 185 СК України витрати є додатковими, якщо вони понесені понад витрат, що здійснюються у звичайному житті дитини, та викликані особливими обставинами.
Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей (як то: схильність дитини до музики, малювання, певного виду спору, вивчення іноземних мов, що вимагає додаткових матеріальних витрат) чи то страждає на хворобу. Наявність таких особливих обставин та розмір додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Таких доказів не було надано суду, а тому суд першої інстанції законно та обгрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.
Як вбачається із матеріалів справи та достеменно було встановлено судом і не заперечувалося стороною позивача, відповідачем було придбано квартиру АДРЕСА_2, 2/3 частин якої належить на праві власності дітям сторін - ОСОБА_6 та ОСОБА_7. Тобто, у дітей є власне житло, у якому вони можуть проживати, а тому витрати позивача на оренду житла є невиправданими. Позивач не довела суду ту обставину, що відповідач чинить перешкоди у користуванні житлом дітям та їй, на яку вона посилається як на необхідність винаймати інше житло. Так, до суду з позовом про вселення до квартири вона не зверталась. Представник відповідача пояснив суду, що відповідач заперечував проти того, щоб позивачка та діти залишили квартиру, однак позивач за власним волевиявленням змінила разом з дітьми місце проживання. Відтак позивач не довела необхідність винаймати в оренду інше житло, що у свою чергу не дає законних підстав покладення таких витрат на відповідача з посиланням на положення статті 185 СК України.
Що стосується заявлених вимог про стягнення додаткових витрат на оплату навчання дітей у школі, то такі витрати не можуть вважатися додатковими, вони віднесені до витрат на навчання, є загальноосвітньою послугою, та не підтверджують наявність у дітей особливих здібностей до навчання у оплачуваній школі, а тому такі витрати є витратами, що входять до розміру аліментів, які покладаються на відповідача на утримання дітей. Зокрема, із матеріалів справи вбачається, що позивач не узгоджувала із відповідачем переведення дітей до платної школи.
До таких витрат не можуть бути віднесені і витрати сплачені позивачем за відвідування дітьми секцій та гуртків, оскільки вони носять заганьоосвітній та розвиваючий характер, діти не є призерами конкурсів та не здобули перемог у олімпіадах. Відвідування таких секцій чи гуртків не несуть особливого характеру, а відтак не можуть бути віднесені до додаткових витрат у розумінні статт 185 СК України.
Таким чином, позивачем не доведено, що додаткові витрати на заняття у гуртках та секціях як то: хендмейд, вокально-хореографічний ансамбль, гончарство, живопис, політичний клуб, театральна студія, весела наука, роботехніка, моделювання, технічне моделювання, 3D - майстри, drama club in English, технокартон, футбол, шахи, спортивне плавання, сучасна хореографія, художня гімнастика, екстремальний туризм, дзюдо, легка атлетика, викликані особливими обставинами чи розвитком здібностей дітей, а тому суд першої інстанції вірно вважав, що позовні вимоги про стягнення додаткових витрат на ці заняття є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню.
Так, відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною позивача до апеляційної скарги, не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав вірну правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у скарзі, апеляційний суд не знаходить.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року,п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд -
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 травня 2018 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 24 вересня 2018 року.
Судді:
Л.Д.Поливач
Т.А.Семенюк
В.В.Саліхов