19 вересня 2018 року м. Київ
Справа № 22-6744 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Бортницька В.В.
Унікальний №757/20907/18-ц Доповідач - Гаращенко Д.Р.
Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Невідомої Т.О., Левенця Б.Б.
при секретарі Гавриленко М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
Згідно ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &quро;Про судоустрій і статус суддів&q? і; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q?ку;Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу XII &quп.;Прикінцеві та перехідні положення&q?ре; Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &q?ок;Про судоустрій і статус суддів&q?й ; апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII &q?. ;Перехідні положення&q?ех; ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
В травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури міста Києва, в якому просив стягнути на його користь у відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями органу державної влади 194 952,58 грн. та моральну шкоду в розмірі 33 000 000,00 грн.
В обґрунтування позову посилався на те, що в червні 2001 року він звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Компанія «Інкомед», третя особа: ОСОБА_2, який є власником і директором ТОВ «Компанія «Інкомед» про стягнення заборгованої заробітної плати та про видачу на руки трудової книжки.
В квітні 2003 року прокуратурою Дарницького району м. Києва було порушено кримінальну справу №52-371 відносно директора ТОВ «Компанія «Інкомед» - ОСОБА_2 за ч.1 ст.175 КК України.
04.06.2003 р. ОСОБА_2 було пред'явлено обвинувачення.
05.06.2003 р. кримінальну справу було направлено до Дарницького районного суду м. Києва для розгляду по суті. Після надходження справи до суду було виявлено не заповнення статистичних карток, в порушення вимог Інструкції про порядок та подання документів первинного обліку злочинів та осіб, які їх вчинили, руху кримінальних справ.
Статистичні картки були проставлені лише 19.06.2003 р. В результаті чого 01.07.2003 р. ОСОБА_2 було видано закордонний паспорт та дозвіл для виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю. 14.07.2003 р. останній перетнув кордон та покинув країну.
Вважав, що незаконними рішеннями та діями прокурорів протягом 14 років, які виразились в порушенні його законних прав та інтересів, зухвалому небажанні належного виконання вимог закону, не встановленні всіх винних осіб та не притягненні жодної особи до кримінальної відповідальності, йому спричинено шкоду, яку просив стягнути з прокуратури.
На момент звернення до суду з цим позовом, залишаються невиконаними два рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22.10.2003 р. та 14.08.2014 р., а він позбавлений засобів на існування та змушений захищатись в суді.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 травня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви зазначених в ухвалі суду.
На виконання вимог ухвали суду 15.05.2018 р. ОСОБА_1 було подано позовну заяву з додатками в новій редакції.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.05.2018 р. позовна заява ОСОБА_1 була визнана неподаною та повернута позивачу.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1, 22.06.2018 р. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, просив ухвалу суду скасувати та повернути справу до Печерського районного суду м. Києва для розгляду по суті.
В обґрунтування апеляційних вимог, посилався на те, що відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, ним було залучено в новій редакції позовної заяви, другим відповідачем орган Державного казначейства України та додано відповідний примірник з додатками для нього.
Висновки суду першої інстанції щодо відсутності викладу обставин, якими позивач обґрунтовує факт невиконання саме з вини відповідача двох судових рішень та відсутність доказів таких тверджень, не відповідають поданим позивачем документам та вказаним в позові обґрунтуванням.
В судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду по суті.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
Інші учасники в судове засідання сторони не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час, і місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення інших учасників процесу та їх представників, які з'явились у судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Прокуратури міста Києва на його користь матеріальну шкоду завдану незаконними рішеннями органу державної влади 194 952,58 грн. та моральну шкоду в розмірі 33 000 000,00 грн.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.05.2018 року позовну заяву було залишено без руху у зв'язку з невідповідністю її форми та змісту ст. 175 ЦПК України. Зокрема, позивачем було викладено обставин, якими він обґрунтовує можливість впливу рішення у справі на права та обов'язки третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України; не зазначено виклад обставин, якими позивач обґрунтовує факт невиконання двох судових рішень саме з вини відповідача та не зазначає доказів в обґрунтування вказаних обставин; правові підстави визначені в позовній заяві обов'язок по відшкодуванню завданої шкоди покладають на державу, а позивачем як відповідач визначена Прокуратура міста Києва.
На виконання вимог ухвали позивачем у встановлений ухвалою суду строк було подано позовну заяву у новій редакції з урахуванням недоліків, визначених судом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.05.2018 року позовну заяву було визнано неподаною та повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було усунуто недоліки встановлені ухвалою суду про залишення позовної заяви без руху, не в повному обсязі, а саме: примірники позовної заяви додані до заяви про усунення недоліків подані в попередній редакції; окрім посилання на Постанову Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ч.1 ст.1173, ч.1 ст.1174 ЦК України та тверджень щодо надання відповідних та беззаперечних письмових доказів, інших уточнень не міститься.
З таким висновком суду колегія суддів погодитись не може, оскільки він не відповідає встановленим у справі обставинам та зроблений із порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог ст. ст. 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява подається в письмовій формі.
Даною статтею також встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. 175, 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без руху, в ухвалі від 07.05.2018 р., зазначив, що позивачем не викладено обставин, якими він обґрунтовує можливість впливу рішення у справі на права та обов'язки третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України.
В ухвалі від 21.05.2018 р. суд першої інстанції наполягав на поданні примірника позовної заяви в новій редакції ідентичного до попередньої.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наявних матеріалів справи. В редакції позовної заяви від 02.05.2018 р. Головне управління Державної казначейської служби України було вказано позивачем як третя особа. В той час як редакція від 15.05.2018 р. містить інший статус цього органу - відповідач. В обґрунтування підстав зміни процесуального статусу цієї особи позивач посилався на Постанову Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». (а.с.18)
Відповідно до ст..89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналіз вказаних положень свідчить про безпосередній обов'язок суду надати оцінку представленим сторонами доказам на підтвердження тих чи інших обставин безпосередньо під час вирішення справи та постановлення у ній рішення.
Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. У
разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Отже висновки суду першої інстанції щодо невідповідності правових норм на які посилався позивач з особою відповідача, є передчасними та повинні міститься лише в рішенні суду після обґрунтованого, всебічного та повного вивчення матеріалів справи.
Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.
Відповідно до п. 3, 4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції було помилково повернуто позовну заяву позивачу, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала - скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 379, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 24 вересня 2018 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Т.О. Невідома
Б.Б. Левенець