19 вересня 2018 року м. Київ
Справа № 22-6423 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Коренюк А.М.
Унікальний №753/22860/17 Доповідач - Гаращенко Д.Р.
Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Невідомої Т.О., Левенця Б.Б.
при секретарі Гавриленко М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофєєва Тетяна Михайлівна, ОСОБА_4 про встановлення фактів родинних відносин, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визначення його частки, визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним заповіту,
Згідно ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &quро;Про судоустрій і статус суддів&q? і; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q?ку;Голос України&quuo; повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу XII &quп.;Прикінцеві та перехідні положення&q?ре; Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &q?ок;Про судоустрій і статус суддів&q?й ; апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII &q?. ;Перехідні положення&q?ех; ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
В грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофєєва Т.М., ОСОБА_4 про встановлення фактів родинних відносин, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визначення його частки, визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним заповіту.
15 червня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову та просив накласти арешт на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19.01.2018 р.
В обґрунтування заяви посилався на те, що в грудні 2017 року звернувся до суду з позовом про встановлення фактів родинних відносин, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визначення його частки, визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним заповіту.
Предметом якого є спадкове майно, а саме домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке залишилось після смерті його батьків.
За час перебування справи в провадженні суду відповідач ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину на спірний будинок.
Після отримання спірного будинку в одноособову власність відповідача, вона може у будь-який момент здійснити його відчуження, що значно ускладнить виконання рішення суду, в разі задоволення позову.
Пропозицій щодо зустрічного забезпечення позивачем не заявлялось з огляду на неспричинення жодних збитків відповідачу.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року в задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 22.06.2018 року подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та задовольнити заяву.
В обґрунтування апеляційних вимог, посилався на те, що заявлені ним у сукупності позовні вимоги, в разі їх задоволення судом, дають в подальшому право позивачу претендувати на більшу частину спадкового майна.
Висновки суду щодо відсутності підстав ризиків невжиття заходів забезпечення позову, не співмірності виду забезпечення позову з заявленими вимогами та невідповідності запропонованого виду забезпечення, взагалі немотивовані в суперечать положенням ч.4 ст.265 ЦПК України.
За час перебування справи в провадженні суду відповідач ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину на спірний будинок, що свідчить про фактичну можливість одноособового її розпорядження спірним майном та велику імовірність подальшого ускладнення виконання рішення суду.
27 серпня 2018 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні апелянт та його представник апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову, якою накласти арешт на спірне домоволодіння.
Відповідач та її представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили відмовити в її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час, і місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення інших учасників процесу які з'явились у судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5, яка є матір'ю ОСОБА_1 (а.с.15)
ІНФОРМАЦІЯ_5. помер ОСОБА_6, який є батьком ОСОБА_1 (а.с.16)
Після смерті яких залишилось спадкове майно у вигляді будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1
Спірний будинок належав на праві власності ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Дарницької районної ради народних депутатів м. Києва 26.04.1974 р. (а.с.17-18)
На момент смерті ОСОБА_7 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.29-34)
У період з 1984 року по 17.11.1984 р. ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.35-36, 38-41)
02.08.1999 р. ОСОБА_6, склав заповіт, який заповів все належне йому на день смерті майно в рівних частинах ОСОБА_8 та ОСОБА_1 Даний заповіт був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Двадцять другої Київської державної нотаріальної контори ЖуравськюМ.А. (а.с.25)
16.10.2003 р. ОСОБА_6, склав заповіт, який заповів все належне йому на день смерті майно ОСОБА_8 Даний заповіт був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Дорофеєва Т.М. (а.с.26)
29.01.2016 р. ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коновалової О.О. з заявою про прийняття спадщини, а саме нерухомого майна - житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.128)
19.01.2018 р. ОСОБА_2 державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Грушко І.В. було видано свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок, загальною площею 65,8 кв.м., житловою площею 34,4 кв.м. розташований за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.176, 178)
Відмовляючи в забезпеченні позову суд першої інстанції виходив з тотожності заходів забезпечення позову, які просив застосувати позивач з заявленими позовними вимогами.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексузаходів забезпечення позову.
Частиною 2 ст. 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечено:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Частиною 3 ст. 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову спрямоване насамперед проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його тощо.
Згідно п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4ст.151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Дані положення судом першої інстанції під час вирішення питання про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову враховані не були.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 07.12.2017 р., одночасно подавши заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний будинок.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 31.01.2018 р. позовну заяву було визнано неподаною та повернуто позивачу.
Питання щодо забезпечення позову судом не розглядалось.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25.04.2018 р. ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 31.01.2018 р. було скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. (а.с.162-166)
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 19.01.2018 р. державним нотаріусом Шістнадцятої київської міської нотаріальної контори Грушко І.В. було видано на ім'я ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок загальною площею 65,8 кв.м., житловою площею 34,4 кв.м. розташований за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.176, 178)
З наявних матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_1 безпосередньо стосуються права власності на спірний будинок, зокрема в розмірі ? його частини, яка за переконанням позивача була прийнята ним у спадщину після смерті матері.
Тобто на момент винесення оскаржуваної ухвали наявні матеріали справи свідчили про дійсне існування між сторонами спору, а надані заявником документи щодо отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину про існуючу у неї можливість, як у одноособового власника, вільно на власний розсуд розпоряджатись майном.
Будь-якої оцінки вказаним доводам судом першої інстанції не надано.
Колегія суддів вважає, що висловлені припущення, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, на даному етапі, носять достатньо обґрунтований характер.
Доводи апелянта щодо співмірності заявлених вимог та вартості майна, на думку колегії суддів, є правомірними та такими, що заслуговують на увагу.
Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належний відповідачу житловий будинок.
Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 у повному обсязі, адже зміст заявлених позовних вимог не дає підстав припустити щодо доцільності накладення арешту на все майно, а лише в межах ймовірної частки в розмірі ? частини.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року скасуванню.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року скасувати та постановити нову про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофєєва Тетяна Михайлівна, ОСОБА_4 про встановлення фактів родинних відносин, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визначення його частки, визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним заповіту.
Накласти арешт на ? частини домоволодіння АДРЕСА_1, загальною площею 65,8 кв.м., житловою площею 34,4 кв.м., що належить ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на підставі Свідоцтва про право на спадщину виданого 19 січня 2018 року Шістнадцятою київської державною нотаріальною конторою, серія та номер: НОМЕР_3.
Дані про учасників справи:
Стягувач:
ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, місце реєстрації: АДРЕСА_1 (п/б));
Боржник:
ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1 (п/б)).
Строк пред'явлення постанови до виконання - три роки - до 19 вересня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 24 вересня 2018 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Т.О. Невідома
Б.Б. Левенець