19 вересня 2018 року м. Київ
Справа № 22-6671 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Мирошниченко О.В.
Унікальний №752/11452/16-ц Доповідач - Гаращенко Д.Р.
Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Невідомої Т.О., Левенця Б.Б.
при секретарі Гавриленко М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» до ОСОБА_1, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» про відшкодування шкоди в порядку регресу,
Згідно ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &quро;Про судоустрій і статус суддів&q? і; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q?ку;Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу XII &quп.;Прикінцеві та перехідні положення&q?ре; Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &q?ок;Про судоустрій і статус суддів&q?й ; апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII &q?. ;Перехідні положення&q?ех; ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
В липні 2016 року ТДВ «Експрес Страхування» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа: ПрАТ «Страхова компанія «Україна» про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Просило стягнути з відповідача на свою користь страхове відшкодування в порядку регресу в сумі 24 191,69 грн. та судові витрати в розмірі 1 378,00 грн.
В обґрунтування позову посилалось на те, що 06.02.2014 р. на вул. Леніна, 21-а в м. Києві мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «RenaultLogan» державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1 та «Renault Sandero» державний номерний знак НОМЕР_2, який належить ОСОБА_2
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 28.03.2014 р. ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КпАП України.
Автомобіль «Renault Sandero» державний номерний знакНОМЕР_2 було застраховано ТзДВ «Експрес Страхування» на підставі договору № 202.13.2175254 добровільного страхування наземного транспорту.
14.03.2014 р. позивачем було виплачено ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 24 191,69 грн.
Враховуючи положення ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування» позивач просив стягнути з відповідача суму страхового відшкодування, в розмірі фактично понесених витрат.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року позов було задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, 09 липня 2018 року подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи,невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, невідповідність обставин визнаним судом встановленими, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог, посилався на те, що судом першої інстанції в порушення вимог ЦПК України в редакції від 03.10.2017 р., не було проведено підготовче засідання у справі після відновлення провадження, чим порушено принцип змагальності сторін.
На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність апелянта була застрахована на підставі полісу, з лімітом страхової виплати у сумі 50 000,00 грн.
З огляду на наявність страхового полісу розмір якого повністю покриває суму страхового відшкодування, висновки суду першої інстанції щодо покладення обов'язку по відшкодуванню завданих збитків саме на апелянта є необґрунтованими.
Посилався на необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції, яка міститься в Постанові Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року.
Окрім того апелянт наполягав, що добровільної згоди на самостійне відшкодування збитків не надавав, що також унеможливлює стягнення суми страхового відшкодування саме з нього.
Наполягав на необхідності застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду у справі №755/18006/15 від 12.04.2018 р. та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р.
Під час винесення рішення судом першої інстанції не був врахований висновок №3779/17-54 судової автотоварознавчої експертизи від 19 грудня 2017 р., відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу «Renault Sandero», внаслідок його пошкодження в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 06.02.2014 року, станом на цю дату, складала 20 567,83 грн.
Позивач не звертався до страхової компанії відповідача за виплатою страхового відшкодування та не отримував відмови, а отже позовні вимоги є необґрунтованими.
03 вересня 2018 року ТДВ «Експрес Страхування» подало відзив на апеляційну скаргу, в якій просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час, і місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явились у судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом встановлено, що 06.02.2014 року на вул. Леніна, 21 а, в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням відповідача ОСОБА_1 та автомобіля «Renault Sandero», державний номерний знак НОМЕР_2, що належить ОСОБА_2, внаслідок якої транспортних засіб марки «Renault Sandero» отримав механічні ушкодження.
Постановою судді Дарницького районного суду м. Києва від 28.03.2014 року ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 06.02.2014 р. та притягнуто до адміністративної відповідальності. (а.с.49-50)
Автомобіль «Renault Sandero» державний номерний знак НОМЕР_2 був застрахований на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 202.13.2175254 від 18.05.2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТДВ «Експрес Страхування». (а.с.3-11)
06.02.2014 р. ОСОБА_2 звернулась до ТДВ «Експрес Страхування» з заявою про виплату страхового відшкодування з вирахуванням суми безумовної франшизи в розмірі 1 935,00 грн. (а.с.13)
Згідно звіту №685 про оцінку КТЗ «Renault Sandero» державний номерний знак НОМЕР_2 від 26.03.2014 р. вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 30 274,64 грн. (а.с.20-28)
На підставі страхового акту №3.14.350-1 від 11.03.2014 р. (а.с. 12), рахунку-фактури № СЧ-0000094 від 27.02.2014 р. виданого ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» (а.с.19), позивачем було сплачено ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 24 191,69 грн. (а.с.48)
На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована ПрАТ «Страхова компанія «Україна», на підставі полісу обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів №АС/3998584 від 18.12.2013 р. (а.с.72)
Згідно висновку експертів за результатами проведення комісійної судової авто товарознавчої експертизи №3779/17-54 від 19.12.2017 р. вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault Sandero»державний номерний знак НОМЕР_2 станом на дату дорожньо-транспортної пригоди становить 29 750,33 грн., а вартість матеріального збитку - 20 567,83 грн. (а.с.123-131)
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що до страховика який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 4 ст.263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно вимог ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Колегія суддів, вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідають зазначеним нормам матеріального та процесуального права.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (ст. 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (п. 6 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (ч. 1 ст. 999 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України «Про страхування». До них п. 9 ч. 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 24 191,69 грн.
Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов'язань :
Договірне зобов'язання між позивачем і потерпілою - за договором добровільного майнового страхування;
Деліктне зобов'язання між потерпілою та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок ДТП;
Договірне зобов'язання між відповідачем і третьою особою - за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
На виконання договору добровільного майнового страхування позивач сплатив страхове відшкодування у розмірі 24 191,69 грн.
Суд першої інстанції вважав, що відповідальною особою за відшкодування завданих збитків є відповідач, позивач мав право самостійно обрати спосіб захисту порушеного права, зокрема, звернутися з позовом до відповідача, вина якого у настанні ДТП встановлена.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 вказаного Закону).
Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.
У цій справі третя особа як страховик відповідача (завдавача шкоди) не набула право регресу до останнього. Таке право третя особа могла би набути, відшкодувавши потерпілій завдану їй шкоду, а також за наявності умов, визначених ст. 38 вказаного Закону.
Вимога позивача (страховика потерпілої) до завдавача шкоди не є регресною та заснована на інших приписах законодавства.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.
Згідно зі ст. 993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.
Судом встановлено, що відповідно до страхового полісу серії №АС/3998584 від 18.12.2013 р. страховиком відповідача зі страховим лімітом 50 000 грн. на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди була третя особа.
Інформації щодо звернення позивача до страхової компанії відповідача матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі ст.ст. 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене ст. 993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
З огляду на вказане колегія суддів погоджується з доводами відповідача, який заперечував проти відшкодування вже виплаченого позивачем потерпілій страхового відшкодування, оскільки вважав, що саме на третю особу як страховика відповідача покладений відповідний обов'язок у межах суми страхового відшкодування.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду № 755/18006/15-ц від 04.07.2018 р.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.
Всі інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що пункту першого статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (справа Гарсіа Руїз проти Іспанії).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року скасуванню.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 24 вересня 2018 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Т.О. Невідома
Б.Б. Левенець