Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 753/17442/17
Номер провадження 22-ц/796/6066/2018
Головуючий у суді першої інстанції Т.О. Трусова
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
19 вересня 2018 року місто Київ
Номер справи 753/17442/17
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого Поливач Л.Д. (суддя - доповідач)
суддів: Семенюк Т.А., Саліхова В.В.
секретар судового засідання: Горак Ю.М.
сторони:
позивач ОСОБА_3
відповідач ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5
на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 травня 2018 року ухвалене у складі судді Трусової Т.О. в приміщенні Дарницького районного суду м.Києва, повне рішення складене 18 травня 2018 року,-
У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ВойтовськийВ.С., про відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням договору про надання послуг. В обґрунтування зазначила, що 17.01.2017 між нею та відповідачем було укладено договір про надання послуг, відповідно до умов якого відповідач зобов'язалася надати позивачу послуги по оформленню технічного паспорта на об'єкт нерухомого майна після його реконструкції, отримання нового правовстановлюючого документа на цей об'єкт та його державної реєстрації. Відповідачем було належно виконано послуги щодо оформлення технічного паспорта та декларації про готовність об'єкта до експлуатації, проте послуги щодо здійснення державної реєстрації нерухомого майна було надано неналежним чином. З метою внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С., який при здійсненні реєстраційних дій допустив порушення законодавства України, а саме: не повернув оригінал договору дарування нерухомого майна, некоректно вніс запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Внаслідок неналежного надання послуг щодо здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно третьою особою, залученою відповідачем для виконання умов договору, позивача було обмежено у праві повноцінно розпоряджатись нерухомим майном, внаслідок чого вона змушена була самостійно відновлювати свої права. З метою повернення оригіналу правовстановлюючого документа та виправлення помилки у реєстраційному записі про право власності позивач уклала з ТОВ «Юридична компанія «Правовий Альянс (Київ)» договір про надання юридичних послуг від 19.05.2017. Вважає, що внаслідок неналежного надання послуг відповідачем позивачу завдано реальних збитків у розмірі вартості юридичних послуг в сумі 14 500,00 грн. Належним чином виконуючи зобов'язання за договором, відповідач могла самостійно та за власний рахунок здійснити усі дії, що були вчинені позивачем та залученою нею юридичною компанією з метою повернення оригіналу правовстановлюючого документа та виправлення помилки у реєстраційному записі, однак таких дій вона не вчинила.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В.С., про відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням договору відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3, через свого представника ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її позовних вимог, оскільки матеріали справи місять достатньо доказів на підтвердження того, що відповідачем було неналежним чином надано послуги за договором, що призвело до завдання їй збитків у вигляді витрат на правову допомогу з метою отримання нового витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та повернення оригіналу правовстановлюючого документу. Ухвалюючи рішення суд проігнорував п. 6.1 Договору, яким передбачено строки дії договору до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Суд дійшов невірного висновку щодо обсягу зобов'язань відповідача за договором про надання послуг № 29/16 від 17.01.2017 року. Вказала, що суд безпідставно не застосував до даних правовідносин положення ч.2 ст. 902 ЦК України. Зазначила, що суд не взяв до уваги ту обставину, що в результаті неналежного надання послуг щодо здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно третьою особою, залученою відповідачем для виконання умов Договору, її було обмежено у праві повноцінно розпоряджатися нерухомим майном, внаслідок чого вона була змушена самостійно відновлювати свої права.
Також вказала, що суд порушив вимоги ч.3 ст. 181 ЦПК України, оскільки незважаючи на недотримання приватним нотаріусом вимог чинного законодавства, суд безпідставно прийняв до уваги надані ним заперечення.
Зважаючи на положення п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.
Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_8 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Посилаючись на доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу просила рішення суду залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Позивач та її представник у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, надіслали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності. У клопотанні зазначено, що позивач повністю підтримує апеляційну скаргу та просить її задовольнити з викладених підстав. Колегія суддів вважала за можливе задовольнити клопотання сторони позивача та розглянути справу за відсутності позивача та її представника.
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В.С. у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про час, дату і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Своїм правом на подання відзиву третя особа не скористалася, будь - яких заяв чи клопотань від неї до суду станом на день розгляду справи не надійшло. Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності третьої особи з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Її неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог. Колегія суддів вважає такий висновок суду законним і обґрунтованим, а також таким що відповідає встановленим у справі обставинам, з огляду на таке.
Договором, за положеннями ст.626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України, передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.
Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, як це передбачено ч.1 ст. 638 ЦК України.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Як вбачається із матеріалів справи та достеменно було встановлено судом, 17.01.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір № 29/16 про надання послуг, предметом якого було надання виконавцем за завданням замовника послуг по оформленню технічного паспорта на об'єкт нерухомого майна, отримання нового правовстановлюючого документа та його реєстрації.
Пунктом 6.1. Договору сторони визначили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 17.04.2017, але в будь-якому випадку до моменту виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
У пункт 3.1 Договору сторони погодили вартість послуг виконавця складає 128250,00 грн.
Сторони визнають та зазначене підтверджується особистими розписками відповідача, що позивач сплатила відповідачу повну вартість обумовлених послуг.
Суд встановив, що з метою виконання умов договору 11.02.2017 ОСОБА_3 було видано нотаріально посвідчену довіреність, якою вона уповноважила ОСОБА_4 та ще трьох осіб бути її представниками у будь-яких установах чи підприємствах з усіх без винятку питань, пов'язаних з розробкою технічної документації, реконструкції, перебудови, поданням, реєстрацією та отриманням повідомлення про початок виконання будівельних робіт, оформлення та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, проведення технічної інвентаризації, присвоєння поштової адреси, проведення державної реєстрації права власності шляхом внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оформлення свідоцтва про право власності та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на вищевказаний об'єкт нерухомого майна.
У суді першої інстанції сторони визнали та вказане не заперечувалося під час перегляду справи апеляційним судом, що послуга по оформленню технічного паспорта на об'єкт нерухомого майна була надана позивачу відповідачем належним чином та у встановлений договором строк.
Як вбачається, 21.04.2017 відповідач звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу - державного реєстратора Войтовського В.С. із заявою про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв'язку з проведеною реконструкцією належного позивачу об'єкта нерухомого майна. Для здійснення реєстраційних дій відповідач надала державному реєстратору пакет документів, серед яких був оригінал договору дарування від 12.09.2015, на підставі якого позивач набула право власності на об'єкт нерухомого майна. Державним реєстратором Войтовським В.С. цього ж дня було здійснено реєстрацію змін про об'єкт нерухомого майна (рішення про внесення змін, серія та номер НОМЕР_1), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 85568397.
Судом встановлено, що державний реєстратор, здійснюючи реєстрацію змін про об'єкт нерухомого майна, зазначив підставою виникнення права власності своє ж рішення про внесення змін від 21.04.2017, серія та номер НОМЕР_1. По завершенню реєстраційних дій державний реєстратор не повернув оригінал договору дарування, а разом з іншими документами передав його до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації), який забезпечує ведення реєстраційних справ у паперовій формі.
19.05.2017 ОСОБА_3 уклала з ТОВ «Юридична компанія «Правовий Альянс (Київ)» договір про надання юридичних послуг № 170/2017 КФ, оскільки вважала вищенаведені дії державного реєстратора неправомірними.
Пунктом 2 умов цього Договору, ТОВ «Юридична компанія «Правовий Альянс (Київ)» надав позивачу послуги щодо перевірки на предмет відповідності вимогам чинного законодавства дій державного реєстратора, наданню усних та письмових консультацій щодо внесення змін до запису про право власності та повернення вилученого нотаріусом оригіналу договору дарування, здійсненню підготовки скарг, заяв та звернень з цих питань тощо, вартість юридичних послуг склала 14 500,00 грн., яку позивач сплатила на рахунок Товариства 11.09.2017.
У результаті вжитих заходів державний реєстратор Войтовський В.С. витребував від Департаменту з питань реєстрації КМДА та повернув позивачу оригінал договору дарування, а 09.08.2017 на підставі заяви представника позивача вніс зміни до розділу «Актуальна інформація про державну реєстрацію права власності» зазначивши підставою виникнення права власності первинний правовстановлюючий документ - договір дарування від 12.09.2015, та декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.
Суд вірно керувався при вирішенні даних правовідносин положеннями цивільного законодавства, які регулюють зобов'язальні та договірні відносини, а також нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» № 1952-VI від 01.07.2004, який встановлює умови та порядок здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно, враховуючи загальні ознаки зобов'язань, зафіксовані в укладеному сторонами договорі.
Частиною 1 статті 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається із позовної заяви, правовою підставою вимог є ч. 2 ст.902, ч.1 ст.906 ЦК України, згідно з якими виконавець у встановлених договором випадках має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору, а збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем у разі наявності його вини у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.
Так, пунктом 5.3. умов Договору про надання послуг № 29/16, сторони визначили, що не несуть відповідальність за порушення своїх зобов'язань за цим договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 2 Закону № 1952-VI державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державним реєстратором є нотаріус (пункт 2 частини 1 статті 10 Закону № 1952-VI).
За приписом статті 11 Закону № 1952-VI державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 2 статті 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду.
Аналіз положень укладеного сторонами договору про надання послуг в сукупності з вищенаведеними нормами Закону № 1952-VI дає підстави для висновку, що під зобов'язаннями виконавця по одержанню нового правовстановлюючого документа на належний позивачу об'єкт нерухомого майна та його реєстрації слід розуміти лише зобов'язання по поданню державному реєстратору повного пакету документів, які слугують підставою для проведення державної реєстрації зміни відомостей про належний позивачу об'єкт нерухомого майна.
Твердження ОСОБА_3 у тому, що за результатами виконання Договору ОСОБА_4 була зобов'язана передати позивачу належним чином оформлений новий правовстановлюючий документ, є необґрунтованими, оскільки не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Так, виготовлення, видача нового правовстановлюючого документу у даному випадку не передбачена діючим законодавством, а тому відповідач (в силу незалежних від неї причин) не могла надати позивачці новий правовстановлюючий документ на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Так, за умовами договору про надання послуг № 29/16 від 17.01.2017 року відповідач зобов'язалася надати позивачу наступні послуги: технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна та новий правовстановлюючий документ та його реєстрацію.
Вказані послуги були надані ОСОБА_4 ОСОБА_3 у повному обсязі. Так, вона отримала та передала замовнику технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна, а також подала нотаріусу усі документи для проведення державної реєстрації прав ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна. Також було отримано від нотаріуса витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, який було передано замовнику (який підтверджує наявність у позивачки права власності на об'єкт нерухомого майна у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Зі змісту укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору вбачається, що останні не передбачали жодних зобов'язань виконавця щодо передачі замовнику оригіналу договору дарування нерухомого майна від 12 вересня 2015 р. № 719, який за жодних обставин не може бути новим правовстановлюючим документом. Відтак за умовами Договору у ОСОБА_4 не було обов'язку щодо його повернення ОСОБА_3 Даним договором лише підтверджується факт набуття позивачем права власності на об'єкт нерухомості у 2015 році до його реконструкції та істотних змін самого об'єкта.
Із умов договору, а саме п. 2.1., вбачається, що при укладенні договору ОСОБА_3 усвідомлювала та розуміла, що від відповідача вона отримає виключно нові документи, оформлення та видача яких передбачені законом.
Та обставина, що, на думку позивача, приватний нотаріус як державний реєстратор при здійсненні реєстрації права власності на нерухоме майно невірно зазначив підстави виникнення у неї права власності, та безпідставно не повернув правовстановлюючий документ, а саме договір дарування не свідчать про неналежне виконання відповідачкою умов договору про надання послуг, оскільки такі дії вчиняє особа, яка за законом наділена певними повноваженнями. Відповідач не наділена такими повноваженнями та не може нести відповідальність за приватного нотаріуса, який здійснює повноваження державного реєстратора за діючим законодавством.
Зі змісту договору від 17.01.2017 року вбачається, що відповідач взяла на себе вичерпний перелік зобов'язань, а саме: отримання технічного паспорта на об'єкт нерухомого майна і отримання нового правовстановлюючого документа на об'єкт нерухомого майна та здійснення його державної реєстрації. За умовами цього договору обов'язки щодо перевірки відповідності документів вимогам законодавства, оскарження дій та бездіяльності нотаріуса чи інших суб'єктів державної реєстрації на ОСОБА_4 не покладалися.
Доводи апеляційної скарги про неправомірне незастосування судом до даних правовідносин положень ч.2 ст.902 ЦК України колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки у даному випадку мова йде не про покладення відповідачем виконання договору на іншу особу, а про звернення відповідача до уповноваженої особи, на яку законом покладено обов'язок з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку, що відповідач не повинна нести відповідальність за можливо неналежне вчинення реєстраційних дій державним реєстратором, оскільки такої умови договір не містить, а фізична особа не може відповідати за неналежне виконання державним реєстратором як спеціальним суб'єктом, який здійснює владні управлінські функції, своїх повноважень.
Хибними є посилання ОСОБА_3 на ту обставину, що в результаті неналежного надання послуг щодо здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно третьою особою, залученою відповідачем для виконання умов Договору, її було обмежено у праві повноцінно розпоряджатись нерухомим майном, внаслідок чого вона була змушена самостійно відновлювати свої права, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державним реєстратором є нотаріус (п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Статтею 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Отже, сама ОСОБА_4 не покладала на нотаріуса обов'язку здійснення державної реєстрації нерухомого майна, оскільки такий обов'язок, як і порядок його здійснення, визначений законом. Вона не могла самостійно здійснити державну реєстрацію прав позивача на нерухоме майно, оскільки це міг зробити лише відповідний суб'єкт державної реєстрації, яким у даному випадку є нотаріус.
Відтак безпідставними є твердження апеляційної скарги про обмеження прав ОСОБА_3 на розпорядження нерухомим майном, оскільки її право власності на це майно не припинялося і з її володіння майно не вибувало.
Залучення судом першої інстанції заперечень третьої особи до матеріалів справи жодним чином не впливає на правильність та законність винесеного у справі рішення.
Так, відповідно до ч. 1 cт. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так, положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції у тому, що відповідач належним чином виконала умови договору про надання послуг, а відтак відсутній причинно-наслідковий зв'язок між її діями і виниклими збитками. Матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що ОСОБА_4 було подано державному реєстратору усі необхідні для вчинення реєстраційної дії документи, а умови укладеного сторонами договору про надання послуг не передбачають вчинення виконавцем будь-яких дій щодо оскарження дій чи бездіяльності державного реєстратора.
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною позивача до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Суд у своєму рішенні навів мотиви з яких не прийняв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав для задоволення позову.
Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності задоволення позову у повному обсязі, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року,п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд -
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 травня 2018 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 24 вересня 2018 року.
Судді:
Л.Д.Поливач
Т.А.Семенюк
В.В.Саліхов