12 вересня 2018 року м. Київ
Справа № 22-6776 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Гладун Х.А.
Унікальний №757/1759/16-ц Доповідач - Гаращенко Д.Р.
Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.
при секретарі Гавриленко М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа: ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим,
Згідно ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &qu№ ;Про судоустрій і статус суддів&q?ат; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q?ня;Голос України&q?ло; повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу XII &quро;Прикінцеві та перехідні положення&q?ні; Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &q? 1;Про судоустрій і статус суддів&q?та; апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII &q?оз;Перехідні положення&q?і ; ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
18 січня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Просило суд стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за договором № 40.29-34/133 від 26.04.2006 р. в сумі 622 832,30 грн., та судовий збір в розмірі 6 629,00 грн.
В обґрунтування позову зазначило, що 26.04.2006 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №40.29-34/133, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 40 000,00 доларів США, зі сплатою 15% річних, строком повернення до 25.04.2013 р.
В забезпечення умов виконання кредитного договору 26.04.2006 р. між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 013/213-П, за умовами якого поручитель зобов'язувався відповідати перед банком за належне виконання позичальником умов кредитного договору.
В результаті неналежного виконання позичальником та поручителем взятих на себе зобов'язань виникла заборгованість за кредитним договором, з вимогою про стягнення якої банк звернувся до суду.
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа: ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим.
В зустрічному позові просив визнати поруку, що виникла на підставі договору поруки №013/213-П від 26.04.2006 р., укладеного між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 припиненою та стягнути з банку судові витрати.
В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що 26.04.2016 р. між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №40.29-34/133, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 40 000,00 доларів США, зі сплатою 15% річних, строком до 25.04.2013 р.
В забезпечення умов виконання кредитного договору 26.04.2006 р. між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №013/213-П, за умовами якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед банком за належне виконання позичальником умов кредитного договору у розмірі та в строки передбачені договором.
Відповідно до договору про внесення змін № 1 від 17.07.2009 р. до договору кредиту №40.29-34/133 від 26.04.2006 р., сторонами було змінено графік погашення заборгованості, який станом на 15.07.2009 р. становив 21 912,00 доларів США. (а.с. 22).
Строк по кожному періодичному платежу був встановлений до 15 липня.
Згідно графіка погашення заборгованості, останній платіж повинен був бути здійснений до 25.04.2013 р.
Умовами договору поруки №013/213-П від 26.04.2006 р. строк даного договору встановлено не було, а тому підлягає застосуванню загальний строк в шість місяців передбачений ч.4 ст.559 ЦК України.
Вважав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню правова позиція Верховного Суду України в справі №6-106цс14, щодо припинення поруки в разі не пред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
А також правової позиції Верховного Суду України в справі №6-170цс13, щодо припинення обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням в разі непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо строк дії поруки не встановлений.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року первісний позов було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 622 832,60 грн. та судовий збір в розмірі 6 629,00 грн.
В задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 було відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа: ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим, було задоволено, визнано поруку, що виникла згідно договору поруки №013/213-П від 26.04.2006 р. припиненою.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині первісного позову, ОСОБА_1, 09 липня 2018 року подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду в частині задоволення первісного позову скасувати та ухвалити нове, яким первісний позов залишити без задоволення.
В обґрунтування апеляційних вимог, посилалась на те, щодоводи апелянта були цілком проігноровані судом першої інстанції щодо неналежності доказів, наданих позивачем в обґрунтування розміру наявної заборгованості.
Матеріали справи не містять жодного підтвердження повноважень на підписання у начальника відділу підтримки інформації за кредитними операціями Сервісного центру супроводження кредитних операцій фінансових документів. З огляду на що наданий розрахунок не є доказом в розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України (в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду).
Підтвердження факту наявності чи відсутності заборгованості, а також визначення її розміру здійснюється виключно на підставі документів первинної бухгалтерської документації згідно з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Висновки суду першої інстанції щодо переривання строків позовної давності та фактичного визнання існуючої заборгованості з боку ОСОБА_1, є необґрунтованими.
Написана апелянтом 07.10.2013 р. заява була направлена на подальше укладення договору про реструктуризацію заборгованості, однак добровільного погашення заборгованості не здійснювалось.
Написання заяви було здійснено вже після спливу строку позовної давності та не свідчить про його переривання.
Апелянт наполягала, що факт переривання строків позовної давності в суді першої інстанції доведеним не був, а тому її наслідки безпідставно не були застосовані судом першої інстанції.
В судовому засіданні представник ПАТ &qu l;Укрсоцбанк&q?во; ОСОБА_4 заперечувала проти апеляційної скарги, просила ії відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Апелянт ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, була належним чином повідомлена про дату, час, і місце розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином про дату, час, і місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом першої інстанції було вірно встановлено, що 26.04.2006 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ &q?ку;Укрсоцбанк&qu ; та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 40.29-34/133, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 40 000,00 дол. США строком до 25.04.2013 р. зі сплатою процентної ставки в розмірі 11,85 % та наступним порядком погашення суми основної заборгованості до 15-го числа кожного місяця згідно графіку, що вказаний в п 1.1 цього Договору.
17.07.2009 р. між Позивачем та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 1 до вказаного договору за умовами якої з липня 2009 р. змінено графік погашення основного боргу, який станом на 15.07.2009 р. становив 21 912,00 дол. США.
Кредитні кошти надавались Банком шляхом видачі Позичальнику готівкових коштів в іноземній валюті з позичкового рахунку Банку шляхом конвертації через касу банку для подальшого перерахування Позичальником на цілі, визначені умовами Договору, що сторонами не заперечувалось.
За умовами Кредитного договору Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку зазначені кредитні кошти у строки, передбачені Кредитним договором, а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов'язання, визначені Кредитним договором.
За умовами договору погашення суми кредиту здійснюється Позичальником до 15-го числа кожного місяця згідно Графіку погашення заборгованості (п. 1.1).
Сплата процентів здійснюється Позичальником у валюті кредиту на рахунок Банку не пізніше 15-го числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти.
Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Позичальник зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим, станом на дату звернення Позивача до суду з позовом - 13.01.2016 р., виникла заборгованість за кредитним договором, яка складається з заборгованості по кредиту в розмірі 12189,56 дол. США, заборгованості по відсоткам 7286,81 дол. США, пені за несвоєчасне повернення кредиту - 5899,07 дол. США, 1838,55 дол. США, а в загальному розмірі 27213,98 дол. США, що еквівалентно 622832,60 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості.
Останній платіж згідно розрахунку заборгованості здійснено Позичальником 15.12.2011 р. в сумі 675,00 дол. США.
Задовольняючи позов в частині первісного позову до ОСОБА_1 суд першої інстанції зазначив, що відповідач не спростувала розрахунок наданий банком, а своїм листом про реструктуризацію боргу за Кредитним договором фактично визнала заборгованість, що вказує на переривання перебігу строку позовної давності.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що рішення повністю відповідає зазначеним нормам процесуального права виходячи з наступного.
Колегія суддів не може прийняти доводи позивача щодо не належності доказів наданих позивачем суду на підтвердження розрахунків заборгованості.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що крім письмових доводів, будь-яких належних доказів на їх підтвердження апелянт суду не надала.
Стосовно доводів апелянта відносно пропуску позовної давності колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимого ю про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно з п.п. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Як встановлено судом першої інстанції 28.09.2010 р. Позивач направив ОСОБА_1 вимогу про негайне повернення кредиту в повному обсязі в загальному розмірі 24 026,48 грн., з яких 2178,16 дол. США - заборгованість по відсоткам.
Таким чином Позивачем змінено строк виконання зобов'язання, що був визначений сторонами Кредитного договору до 25.04.2013 р.
Враховуючи положення ст. 257 ЦК України строк позовної давності в такому випадку спливає 28.09.2013 р.
При цьому, як зазначалося вище, сторони кредитного договору встановили як строк дії договору (25.04.2013 р.), так і строки виконання зобов'язань за щомісячним погашенням платежів (до 15-го числа кожного місяця).
Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Таким чином в даному випадку перебіг позовної давності за вимогами Банку, які випливають з порушення Відповідачем ОСОБА_1 умов договору (графіку погашення кредиту), про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня коли відбулося це порушення. Позовна давність в даному випадку обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.
Згідно з наданим Позивачем розрахунку заборгованості останній платіж ОСОБА_1 здійснено 15.12.2011 р. в сумі 675,00 дол. США.
Відлік строку виконання основного зобов'язання після спливу строку сплати наступного платежу по кредиту та процентів за кредитом слід відраховувати з 16.01.2012 р.
Таким чином, враховуючи положення ст. 257 ЦК України строк позовної давності за останнім платежем спливає 16.01.2015 р.
Згідно дати штемпелю поштового відділення на конверті з позовом Банк звернувся до суду 13.01.2016 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свою боргу або іншого обов'язку.
Такими діями можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора. Зокрема, до дій, які свідчать про визнання боргу можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання.
При цьому в тих випадках, коли передбачалось виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник здійснив дії, які свідчать про визнання лише частини (періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для перерви перебігу строку позовної давності по іншим частинам (платежам).
Згідно з матеріалами справи встановлено, що 07.10.2013 р. ОСОБА_1 зверталась до Позивача з власноруч написаною заявою, про реструктуризацію боргу за Кредитним договором № 40.29-34/133 від 26.04.2006 р. за опцією «100+30» на 24 місяці, що свідчить про фактичне визнання заборгованості за вказаним договором, що в свою чергу вказує на переривання перебігу строку позовної давності. ( а.с.75)
Враховуючи положення ст. 526 ЦК України, а також те, що в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що Відповідачем ОСОБА_1 порушено передбачений Кредитним договором від 26.04.2006 № 40.29-34/133 порядок погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів, а укладений в забезпечення виконання Позичальником взятих на себе таких зобов'язань договір поруки є припиненим, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову в межах заявлених вимог.
Належних доказів, які б спростовували наведений Позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_1 суду не надано.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції належіть залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 17 вересня 2018 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Т.О. Невідома
А.А. Пікуль