ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" вересня 2018 р. справа № 0940/1512/18
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач) звернулася в суд із позовною заявою до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області (надалі, також - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо перерахунку та поновлення виплати пенсії за віком та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком починаючи з 01.06.2017.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.08.2018 ОСОБА_1 особисто звернулася до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком. Однак, відповідачем листом від 21.08.2018 за 3329/К-15 відмовлено ОСОБА_1 у виплаті пенсії. Вважає вказану відмову незаконною та безпідставною, оскільки відповідачем не враховано висновків Конституційного Суду України у рішенні від 07.10.2009 по справі №25-рп/200. Таким чином, на думку позивача, відмова управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області у поновленні виплати позивачу пенсії є протиправною.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.1-2).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 14.09.2018. Просив суд в задоволенні позову відмовити. Зазначив, що враховуючи вимоги Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсіонер зобов'язаний особисто або через законного представника подати заяву про поновлення виплати пенсії, разом із додатковими документами. Крім того, вказав на те, що питання поновлення пенсій громадянам України , які постійно проживають у державі Ізраїль, буде вирішуватись у разі прийняття Верховною Радою відповідного Закону за встановленим Угодою порядком. В зв'язку з наведеним просив в задоволенні позову відмовити.
На адресу суду від позивача 18.09.2018 надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 заперечила проти відзиву на позовну заяву. Зазначила, що право громадянина на одержання призначеної їй пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України. Вказала, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія в Україні чи за її межами. Звернула увагу суду на аналогічну правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 (справа №523/5348/17), від 17.07.2018 (справа №211/1789/17 (2-а/211/116/17), від 18.07.2018 (справа №263/3644/17).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії СС номер 105813 (а.с.10).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську з 1993 року та отримувала пенсію за віком, яка призначена довічно з 18.05.2005 року згідно розпорядження «Про призначення пенсії» №148057 від 23.05.2005 року (а.с.28).
В період з 24.08.1984 року по 18.11.2016 року позивач перебувала на реєстраційному обліку Івано-Франківського МВ УМВС в Івано-Франківській області за адресою: АДРЕСА_1, однак з 18.11.2016 року Державною міграційною службою України оформлено виїзд на постійне місце проживання позивача в Ізраїль. Вказане підтверджується копіями відповідних сторінок паспорта ОСОБА_1 (а.с.10).
Відповідно до розпорядження №148052 від 06.12.2016 року відповідачем з 01.01.2017 року припинено здійснення виплати позивачу призначеної пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль (а.с.29).
10.08.2018 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної їй пенсії з червня 2017 року (а.с.11-12).
Розглянувши заяву позивача управлінням Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області листом №329/К-15 від 21.08.2018 року відмовлено ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії, посилаючись на відсутність відповідної міждержавної угоди між Україною та Державою Ізраїль. Крім того, роз'яснено, що заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію (а.с.13-14).
Позивач, не погоджуючись із відмовою відповідача у поновленні виплати пенсії за віком, з метою захисту свого порушеного права, звернулася до суду.
Вважаючи таке розпорядження протиправним, з метою відновлення свого порушеного права позивач звернувся із позовною заявою до суду.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За правилами частини 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а також призначення, перерахунку, виплати пенсії тощо, врегульовано Законом №1058-ІV.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 вказаного Закону, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Конституційний Суд України рішенням від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Як зазначено Конституційним Судом, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи ПФУ мали відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Крім цього, відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі, також - Європейський Суд) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії, відповідно до пункту 51 цього рішення.
У пункті 54 вказаного рішення Європейський Суд зазначив, що наведених вище міркувань Суду достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(надалі, також - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Додатково слід вказати на висновки Європейського Суду, викладені у рішенні "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014. Суд вказав, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Враховуючи те, що відповідач, згідно із розпорядженням №148057 про припинення виплати пенсії, припинив виплату пенсії позивачу з 01.01.2017 року на підставі правової норми, яка визнана неконституційною, таке розпорядження є незаконним.
Стосовно посилань відповідача на те, що питання поновлення пенсій громадянам України, які постійно проживають у державі Ізраїль, буде вирішуватись у разі прийняття Верховною Радою відповідного Закону за встановленим Угодою порядком, суд зазначає таке.
Відповідно до Розділу 11 Конституції України право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Також звуження змісту та обсягу і скасування зазначених прав і свобод не допускається.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою їх обмеження.
З огляду на наведене, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
На час виникнення спільних правовідносин та розгляду справи, угода між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення не ратифікована Верховною Радою України
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
У відповідності до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення особи права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.
Аналогічна правова позиція висвітлена в рішенні Верховного Суду №569/6114/17 від 27.03.2018.
Враховуючи наведене, а також висновки викладені Конституційним Судом України у рішенні №25-рп/2009, на переконання суду, правових підстав для припинення виплати пенсії позивача, чи відмови у здійсненні такого поновлення немає.
Таким чином, припинення відповідачем виплати пенсії, опираючись на приписи Закону №1058-IV, що визнані неконституційними і втратили чинність, свідчить про протиправність таких дій, що призвели до порушення гарантованих Конституцією прав позивача, а відтак, позовні вимоги, заявлені позивачем є у повній мірі обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно вимог частини 1 статті 139 КАС України підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 704,80 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську поновити виплату призначеної пенсії за віком ОСОБА_1, відповідно до наявних у пенсійній справі документів починаючи з 01.06.2017.
Стягнути з управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 20550895) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачений судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири гривні) 80 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), АДРЕСА_1;
Відповідач: управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 20550895), вул.Незалежності, 44, м.Івано-Франківськ, 76000.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.