справа №176/2259/16-ц
провадження №2/176/64/18
19 вересня 2018 року Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді Волчек Н.Ю.,
з участю секретаря Ханіної М.Г.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Прокопенка В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Жовті Води цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Виробничо-комерційна агрофірма «Солнцево» про захист прав споживачів, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
22 вересня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області із вказаною вище позовною заявою, де просив ухвалити судове рішення, яким визнати правочин, а саме: Договір № 10, укладений 16.08.2013 року між ОСОБА_1 та ПП «Виробничо-комерційна агрофірма «Солнцево» про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визнати недійсним та застосувати наслідки його недійсності. Стягнути з відповідача на його користь матеріальні збитки: втрачену вигоду на суму 48 490 грн., понесені витрати у зв'язку з отриманням даних з Відділу статистики Петрівського району в сумі 213 грн. 96 коп., понесені витрати у зв'язку з укладенням Договору в сумі 1 500 грн. та відшкодувати моральну шкоду в сумі 20 000 гривень.
05 жовтня 2016 року позивач ОСОБА_1 уточнив свої позовні вимоги і, окрім вимог, заявлених раніше просить суд зобов'язати відповідача (розробника) привести конфігурацію (границі межі) земельної ділянки, яка відводиться позивачу в приватну власність, згідно ст. 51 Закону України «Про землеустрій» з врахуванням бажаної конфігурації цієї ділянки, яка показана на зйомці з супутника. Зобов'язати відповідача встановити межові знаки в натурі (на місцевості) згідно Інструкції Держкомзему. Виготовлений проект землеустрою ділянки подати відповідачем на експертизу в Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області згідно ч. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України. Стягнути з відповідача на його користь понесені в 2016 році матеріальні збитки (втрачену вигоду) на суму 72 735 грн.
05 квітня 2018 року в судовому засіданні представник позивача - адвокат ОСОБА_2 подала Заяву про зміну предмету позову у справі про захист прав споживачів та просила прийняти її до розгляду та, як наслідок, уточнити (збільшити) позовні вимоги, а раніше заявлені вимоги, що не охоплені даною заявою залишити без розгляду.
Ухвалою суду від 05 квітня 2018 року відмовлено в прийнятті заяви позивача про зміну предмету позову./а.с.153/
Також, ухвалою суду від 05 квітня 2018 року прийнята відмова позивача, ОСОБА_1, від частини позовних вимог до відповідача про визнання правочину, договору №10 укладеного 16.08.2013 року між сторонами про розроблення проекту землеустрою щодовідведення земельної ділянки недійсними та застосувати наслідки його недійсності. Провадження у цій частині закрито в зв'язку з відмовою позивача від позову.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач, ОСОБА_1, посилався на те, що 16.08.2013 року між Позивачем та ПП «Виробничо-комерційна агрофірма «Солнцево» укладено Договір № 10 про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Згідно п. 1.1. Договору, Виконавець зобов'язався виконати з дотриманням вимог законодавства проектно-вишукувальні роботи з розробленням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а Замовник - прийняти та виконати роботи.
Позивачем в повному обсязі сплачено загальну вартість робіт за Договором, яка становить 1 500,00 грн., проте, Виконавець послуг відмовився виконати 3-й етап календарного плану в частині затвердження проекту землеустрою в органах виконавчої влади, чим порушив норми, встановлені ст. 28 Закону України «Про землеустрій», якими передбачено, що виконувати роботи із складання документації із землеустрою необхідно у строк, передбачений Договором. Роботи Виконавцем виконано з порушенням конфігурації земельної ділянки, проект землеустрою виготовлено із порушенням норм, встановлених, ст. 50 Закону України «Про землеустрій», ст. 122 Земельного кодексу України. Виконавець робіт не виконав свої зобов'язання у частині затвердження проекту землеустрою.
У зв'язку з невиконанням Договору в строки, передбачені календарним планом та п. «г» ст. 28 Закону України «Про землеустрій», а також ст. 125, ст. 186-1 Земельного кодексу України, Позивач не міг протягом цього часу користуватися вищевказаною земельною ділянкою, чим йому спричинено матеріальні збитки в сумі 72 735 грн. та моральну шкоду в сумі 20 000 гривень.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 позов підтримали і просили його задовольнити на підставах викладених у позовній та уточненій позовній заявах.
Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнає, щодо його задоволення заперечував з підстав зазначених у письмових запереченнях, та посилаючись на те, що умови вищезазначеного договору відповідачем виконано у повній мірі, а його недоліки усунуті. Технічна документація із землеустрою виготовлена та погоджена Відділом Держземагенства у Петривському районі 07.05.2015 року, але позивач не бажає забирати проект землеустрою та направити його до експертної установи на землевпорядну експертизу для завершення всієї процедури.
При цьому зазначив, що дане погодження стало можливим лише в травні 2015 року, через зміни в законодавстві, робота по виготовленню та погодженню технічної документації затягнулася не з вини відповідача.
Також, представник відповідача, ОСОБА_3, зазначив, що не заперечує той факт, що ними було доопрацьовано проект землеустрою, однак допущені помилки та, як наслідок, непогодження проекту землеустрою земельними органами є необ'єктивними з огляду на те, що згідно Висновку про непогодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 05.11.2014 року, зауваження до проекту є нечіткими та загальними, тобто такі, як «зміст не відповідає ст. 50 ЗУ «Про землеустрій», опис меж земельної ділянки привести у відповідність до повноважень, визначних ст. 122 ЗК України та майже всі інші зауваження» зводяться до загальних, а що саме невірно виконано, не вказано. На думку представника відповідача, Відділ Держземагенства у Петрівському районі навмисно затягував строки погодження проекту.
Крім того, представник відповідача вважає розрахунки позивача недотриманого прибутку (упущеної вигоди) є надуманими та безпідставними, так як ґрунтуються на даних Відділу статистики у Петрівському районі Головного управління статистики у Кіровоградській області, які, згідно застережень у його листах, можуть використовуватися виключно для статистичних цілей. Також, відповідачем жодним чином не порушено встановлений чіткий перелік підстав для відшкодування моральної шкоди, передбачений ст. 23 ЦК України, а тому підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.
Заслухавши пояснення сторін, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали цивільної справи, та оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.
У відповідності зі статтею 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Норми статтей 12, 81 ЦПК України передбачають обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вибір способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції Україниє складовою національного законодавства.
Відповідно до п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Судом встановлено, що відповідно до розпорядження Голови райдержадміністрації Петрівського району Кіровоградської області № 274 від 08.08.2013 року позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок землі державної власності, що перебувають у запасі за межами населеного пункту на території Петрівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області.
16 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ПП «Виробничо-комерційна агрофірма «Солнцево» було укладено Договір № 10 про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
У відповідності до умов договору позивач в день укладання договору сплатив на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 1500 грн., що підтверджується квитанцією про прибутково касовий ордер №10 від 16.08.2013 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи (а.с.11).
Згідно п. 1.1. зазначеного договору, Виконавець (Відповідач) зобов'язався виконати з дотриманням вимог законодавства проектно-вишукувальні роботи (далі - роботи) з розробленням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (далі - проект), а Замовник (Позивач) - прийняти та оплатити виконані роботи.
Пунктами 5.1., 5.2. цього ж Договору була встановлена відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором, яка полягала у тому, що сторони несуть відповідальність згідно із законодавством та цим договором.
За порушення строків, визначених календарним планом виконання робіт, або за несвоєчасну оплату виконаних робіт, виконавець/замовник сплачує пеню в розмірі подвійної ставки за кожний день прострочення.
Таким чином, судом безспірно встановлено, що між сторонами виникли правовідносини із зобов'язального права, а саме: із договору про надання послуг.
Судом також, безспірно встановлено, що взяті на себе за договором зобов'язання Позивач належним чином виконав та в повному обсязі оплатив загальну вартість робіт у сумі 1 500,00 грн.
При цьому, Відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором також виконав. Так, згідно календарного плану виконання робіт, Додатку № 2 до Договору № 10 від 16.08.2013 року, строк виконання підготовчих та топографо-геодезичних робіт становить 2 місяці. Розгляд та затвердження проекту залежить від термінів розгляду службами та органами місцевого самоврядування.
При цьому, нормами ст. 28 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що виконувати роботи із складання документації із землеустрою необхідно у строк, передбачений Договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору.
Однак в період визначеним договором на розробку техдокументації, відбулися зміни в земельному законодавстві, змінились вимоги до техничних документацій.
Так, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, дійсно 16.08.2013 року між ОСОБА_1 та ПП ВКАФ «Солнцево» укладено договір №10 про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
За результатами топографо-геодезичних робіт позивачу 21 листопада 2013 року за актом приймання-передачі по договору №10 від 16.08.2013 року було передано проект землеустрою для погодження в уповноважених на те органах./а.с.19/
Далі, Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу затверджено не було, що підтверджується відповідним Висновком про непогодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 05.11.2014 року № 2538/03/01-09-14./а.с.31/
Судом також встановлено, що в період визначеним договором на розробку техдокументації, відбулися зміни в земельному законодавстві, змінились вимоги до техничних документацій.
В судовому засіданні представника відповідача підтвердив той факт, що ними було доопрацьовано проект землеустрою та 07.05.2015 року проект землеустрою був погоджений Відділом Держземагенства у Петрівському районі Головного управління Держземагентсва в Кіровоградській області, що підтверджується відповідним висновком від 07.05.2015 року № 31-1120-0.1-790/2-15. При цьому зазначено, що проект землеустрою підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації. /а.с.18/
Отже, Відповідач порушив строк виконання проектно-вишукувальних робіт з розроблення та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою був погоджений 07.05.2015 року. Однак, суд вважає що дане погодження стало можливим в травні 2015 року не у зв'язку з тим, що відповідачем було виправлено всі недоліки, а в зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до ст.186-1 Земельного кодексу України щодо спрощення процедури погодження проекту землеустрою».
Тим самим, порушення строків виконання робіт за договором від 16.08.2013 року відбулося не з вини відповідача, та останній не може нести відповідальність за несвоєчасне виконання робіт.
13 травня 2015 року за актом приймання-передачі виконаних робіт та послуг по договору №10 від 16.08.2013 року Відповідачем позивачу було передано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу в трьох екземплярах. /а.с.21/
При цьому, позивач не погодився з погодженим проектом землеустрою, та на акті від 13.05.2015 року зазначив: «Замовник не згоден з конфігурацією земельної ділянки в натурі, що і було заявлено раніше розробнику з домовленістю виправлення не достатків».
В зв'язку з чим, позивач в судовому порядку вимагає від відповідача, щоб останній змінив конфігурацію земельної ділянки, встановив межові знаки та направив новий погоджений проект землеустрою на обов'язкову державну експертизу.
Суд критично ставиться до твердження представника позивача про те, що відповідачем не було встановлено конфігурацію земельної ділянки в натурі та межові знаки. Як вбачається з матеріалів справи, в проекті землеустрою міститься акт прийому передачі межових знаків на зберігання від 16.08.2013 року, який підписаний позивачем та зазначено в п.2, що землевласник претензій щодо меж та конфігурації земельної ділянки не має, в п.1 також зазначено, що межі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,8361га наданої ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами та за бажанням землекористувача межовими знаками встановленого зразка не закріплювались (а.с.86).
Щодо зобов'язання відповідача встановити межові знаки в натурі на місцевості, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Абзац 2 ч. 7 ст. 118 ЗК України, передбачає, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Частина 8 ст. 118 ЗК України, встановлює, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 12 ч. 3 ст. 50 ЗУ «Про землеустрій», проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає акт приймання-передачі межових знаків на зберігання.
Відповідно до п 2.1 розділу ІІ Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Частиною 1 ст. 186-1 ЗК України, встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Частина 4 ст. 186-1 ЗК України, передбачає, що розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.
Абзацом 1 ч. 3 ст. 24 ЗУ «Про державний земельний кадастр», встановлено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.
Згідно з ч. 4 ст. 24 ЗУ «Про державний земельний кадастр» для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.
Відповідно до ч. 9 ст. 24 ЗУ «Про державний земельний кадастр» при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.
Відповідно до ч. 4 ст. 79-1 ЗК України, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Частиною 9 ст. 118 ЗК України, передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 «Про державну експертизу землевпорядної документації» обов'язкова державна експертиза проводиться за клопотанням (заявами) замовників чи розробників об'єктів державної експертизи, а при вирішенні земельних спорів - також за клопотанням відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 «Про державну експертизу землевпорядної документації», державна експертиза здійснюється за рахунок коштів замовника державної експертизи у випадках, визначених законом.
Тобто, з вище викладеного вбачається, що для того щоб встановити межові знаки на земельній ділянці потрібно розроблений та погоджений проект землеустрою подати на обов'язкову експертизу землевпорядної документації. Після отримання позитивного висновку, провести реєстрацію земельної ділянки, сформувати та присвоїти кадастровий номер земельної ділянки, після чого подати проект землеустрою до центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин на затвердження. І тільки після цього, можна встановлювати межові знаки в натурі на місцевості відповідно до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.
Також, Суд критично ставиться і не вбачає підстав до задоволення вимоги Позивача щодо подання Відповідачем виготовленого проекту землеустрою ділянки на експертизу в Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області згідно ч. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України.
Відносини, що виникають при проведенні державної експертизи землевпорядної документації регулюються Законом України «Про державну експертизу землевпорядної документації».
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», державна експертиза проводиться в обов'язковій, вибірковій та добровільній формах.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», обов'язкова державна експертиза проводиться за клопотанням
(заявами) замовників чирозробників об'єктів державної експертизи,
а при вирішенні земельних спорів - також за клопотанням відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Як зазначив в судовому засіданні представник позивача, позивач до відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із клопотанням (заявою) про проведення державної експертизи не звертався та відмову з цього приводу не отримував.
Також, не звертався і до відповідача з клопотанням про проведення державної експертизи землевпорядної документації. Також, дане питання і не обумовлено договором №10 від 16.03.2013 року.
Отже, ні Земельним кодексом ні Законом України «Про державну експертизу землевпорядної документації» не зобов'язує в обов'язковому порядку розробника подавати такі проекти на експертизу.
Таким чином, судом встановлено, що технічна документація із землеустрою виготовлена та погоджена Відділом Держземагенства у Петривському районі 07.05.2015 року, але позивач не бажає направити його до експертної установи на землевпорядну експертизу для завершення всієї процедури.
Що стосується понесених Позивачем матеріальних збитків (втраченої вигоди) в сумі 72 735 грн. то такі вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, збитки відшкодовуються, якщо це встановлено законом або договором.
Умовами Договору, укладеного сторонами, не передбачено зобов'язання Відповідача сплатити матеріальні збитки у вигляді втраченої вигоди.
З питання вирішення майнових спорів, пов'язаних із земельними відносинами, в тому числі про відшкодування власникам і землекористувачам збитків, заподіяних вилученням (викупом) визначених угідь, обмеження їх прав або порушення земельного законодавства надано правові роз'яснення в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».
Так згідно правових висновків, викладених в п. 25 вказаної Постанови, сторони зобов'язані подати свої докази у справах про відшкодування збитків або шкоди: акт відповідної комісії, створеної Київською, Севастопольською міськими, районною державною адміністрацією чи виконавчим комітетом міської (міст обласного значення) ради для визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам, затверджений органом, що створив цю комісію, довідку належної служби районної державної адміністрації про середню врожайність відповідних культур та довідку про ринкову ціну цих культур.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Позивачем не надано Акту розміру збитків, заподіяних йому Відповідачем, за таких умов суд не може прийняти до уваги наданий Позивачем розрахунок втраченої вигоди, як підставу до стягнення вказаної суми з Відповідача, а тому позов в частині стягнення з відповідача матеріальних збитків в сумі 72 735 грн., не підлягає задоволенню. Також не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з позивача на користь позивача 213,96 грн. про надання позивачу послуг відділу статистики від 16.10.2015 року.
Щодо позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди в цій частині суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 3 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п.9 Постанови).
Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактів заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру та інше.
У зв'язку із зазначеним позов в цій частині є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.
Що стосується доводів позивача про різке втрачання ним слуху, то суд вважає за необхідне зазначити, що Позивач є літньою людиною і втрату слуху може бути цілком закономірним зважаючи на вік та аж ніяк не пов'язаним з розглядом справи. Крім цього, позивачем не надано доказу причинно-наслідкового зв'язку між втратою слуху та діями Відповідача.
В ході розгляду справи також не встановлено і порушень прав споживача, передбачених законом України «Про захист прав споживачів», на який посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, відповідно до яких суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позиву, у зв'язку з відсутністю для цього правових підстав.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача та відповідачем не відшкодовуються.
На підставі викладеного, керуючись вищеприведеними нормами Закону та ст.ст. ст.10-13, 81, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Виробничо-комерційна агрофірма «Солнцево» про захист прав споживачів, стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга у тридцятиденний строк з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Жовтоводського міського суду
Дніпропетровської області Н.Ю. Волчек