Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 вересня 2018 р. Справа№0540/5528/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті, вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Слов'янського району Донецької області, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з 01 листопада 2017 року припинив позивачу виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач ОСОБА_1 вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки вона порушує її право на пенсійне забезпечення. Тому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії з листопада 2017 року; зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії та виплатити заборгованість з листопада 2017 року.
Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому припинення виплати пенсії позивачу пояснює посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 365). Поряд з цим зазначає, що позивачу призупинено виплату пенсії з 01.11.2017 року у зв'язку з тим, що пенсійна справа ОСОБА_1 містить особливість «Переселенець не зареєстрований» (код 93), що є підставою для припинення пенсійних виплат. Тому відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 16 серпня 2018 року зупинено провадження у справі № 0540/5528/18-а за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а.
Ухвалою суду від 17.09.2018 року провадження у справі було поновлено.
Розгляд справи проведено за правилами ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією її паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 (а.с.6-7).
Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить довідка № 5460 від 16.10.2014 року (а.с.7-зворотній бік).
Відповідно до довідки управління соціального захисту населення Слов'янської районної державної адміністрації від 13.02.2017 року № 1445034259 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2 (а.с.7).
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Слов'янському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі електронної пенсійної справи.
З листопада 2017 року Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплату пенсії ОСОБА_1 de facto припинило, що відображено у довідці про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії (а.с.16).
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо припинення з 01 листопада 2017 року виплати призначеної пенсії неправомірною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Проте, лише статтею 49 Закону № 1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058. В якості підстави для припинення виплати пенсії позивачу, відповідач посилається на те, що пенсійна справа ОСОБА_1 містить особливість «Переселенець не зареєстрований» (код 93).
Суд зазначає, що наведена підстава не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, оскільки постанови Кабінету Міністрів України не є законом, а є підзаконним нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем. Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні ст. 49 Закону № 1058.
Так, дійсно, підзаконними нормативно-правовими актами передбачено певні особливості для отримання пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою КМУ № 509.
Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Відповідно до п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ № 509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону № 1706-VII та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 вказаного Закону.
Суд зауважує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 від 13.02.2017 року № 1445034259 є дійсною та наявність у позивача рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк» не заперечується відповідачем. Тому, суд вважає, що ОСОБА_1 дотримані всі умови для отримання належного пенсійного забезпечення.
Наведені норми Закону та підзаконних актів встановлюють підстави припинення виплати пенсії, але не врегульовують порядок припинення (призупинення) таких виплат у зв'язку з виключними обставинами щодо внутрішньо переміщених осіб, відповідних перевірок та фінансування таких виплат місцевими органами Пенсійного Фонду України.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Загальновідомою обставиною є те, що в Україні ані воєнного, ані надзвичайного стану не оголошено, а з 14.04.2014 року в країні триває антитерористична операція, яка не може за своєю правовою сутністю відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» обмежувати конституційні права громадян України, зокрема, конституційне право на соціальний захист у старості. Тобто, стаття 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в частині введення тимчасових обмежень прав і свобод громадян у районі проведення антитерористичної операції суперечить статті 64 Конституції України.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв'язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі К/9901/3099/17; від 06 лютого 2018 року у справах К/9901/173/17, К/9901/614/17; від 13 лютого 2018 року у справах К/9901/163/17, К/9901/3741/17.
Згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, дії відповідача щодо припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу не відповідають Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в виключних умовах окупації частини територій України. Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення). У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, частина території Донецької та Луганської області, яка не підконтрольна українській владі в наслідок чого на цій території органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та по теперішній час проводиться АТО, є територією України.
Таким чином, позивачем не порушено порядку отримання пенсії в умовах проведення антитерористичної операції.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу є протиправною, а тому відповідача слід зобов'язати поновити нарахування та виплату пенсії позивачу за віком з 01 листопада 2017 року, а також виплатити ОСОБА_1 заборгованість за весь період.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року, яка залишена без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04.09.2018 року.
Відповідно до ч. 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Тому, суд приходить до висновку, щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми пенсійних виплат за один місяць.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1075494982.1 від 03.07.2018 року (а.с.3).
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 139, 244-250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 37803258, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 листопада 2017 року.
Зобов'язати Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01 листопада 2017 року та виплатити заборгованість за весь період, починаючи з листопада 2017 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення зі Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 суми пенсійних виплат за один місяць.
Стягнути зі Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (за рахунок бюджетних асигнувань) суму судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) на користь ОСОБА_1.
Повний текст рішення складено 21 вересня 2018 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Голуб В.А.