про повернення позовної заяви
м. Вінниця
21 вересня 2018 р. Справа № 0240/3247/18-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Комар Павло Анатолійович, розглянувши матеріали позовної заяви:
за позовом: ОСОБА_1
до: Державного кадастрового реєстратора відділу у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Опалко Юрія Аркадійовича
про: визнання протиправними та скасування рішень
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державного кадастрового реєстратора відділу у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Опалко Юрія Аркадійовича про визнання протиправними та скасування рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд виходить з наступного.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником).
Статтею 160 КАС України встановлено вимоги до форми та змісту позовної заяви.
Частиною 1 ст. 59 КАС України передбачено, що повноваження представників та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами:
1) довіреністю фізичної або юридичної особи;
2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Згідно з ч. 2 цієї статті довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачеві з таких підстав.
Відповідно до ч. 9 ст. 59 КАС України довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Позов підписано та подано представником позивача - ОСОБА_3. На підтвердження своїх повноважень останньою надано копію довіреності 77 АВ 8100766 від 03.08.2018 року, яка засвідчена ОСОБА_4, тимчасово виконуючою обов'язки нотаріуса міста Москва ОСОБА_5.
Частиною 1 ст. 3 КАС України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, порядок консульської легалізації встановлюється Міністерством закордонних справ України (ст. 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.1994 року № 127/94) та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженою наказом Міністерства закордонних справ України від 04.06.2002 року № 113, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України від 26.06.2002 року № 535/6823.
Законом України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» від 10.01.2002 року № 2933-III Україна приєдналась до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року.
Суд зазначає, що статтею 100 Закону України «Про нотаріат» визначено, що документи, які складено за кордоном з участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України. Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Відповідно до ст. 98 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси, відповідно до законодавства України, міжнародних договорів застосовують норми іноземного права; нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про міжнародне приватне право» порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.
Згідно зі ст. 13 цього Закону документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
За змістом ст. 2 Конвенції кожна з договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.
Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є поставлення передбаченого ст. 4 апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений (ст. 3 Конвенції).
У ст. 4 цієї Конвенції вказано, що передбачений в ч. 1 ст. 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також іншою мовою.
Разом з тим, додана до позову довіреність не містить відмітки про її легалізацію в установленому законодавством порядку (відсутність апостилю компетентного органу держави, в якій документ був складений).
Одночасно суд вважає за необхідне вказати таке.
Пунктом 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України» звернуто увагу, що Україна є учасницею окремих міжнародних договорів, якими скасовуються будь-які додаткові засвідчення офіційних документів, що подаються до установ держав-учасниць такого Договору. Такими є договори про правову допомогу між Україною та Грузією, Молдовою, Узбекистаном, Литвою, Латвією, Естонією, Чехією, Угорщиною, Польщею, Монголією, Македонією, В'єтнамом, КНР та іншими. У відносинах між Україною та країнами СНД чинною є Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року. Згідно зі ст. 13 цієї Конвенції та міжнародними договорами про правову допомогу документи, які на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні та користуються на території інших Договірних Сторін, є доказовою силою офіційних документів.
Проте, згідно змісту Конвенції її дія не є універсальною, тоді як згідно змісту Конвенції визначено коло відносин, на які розповсюджується її дія. Зокрема, згідно ст. 2 Конвенції визначено, що громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, що проживають на її території, користуються на територіях інших Договірних Сторін у відношенні своїх особистих та майнових прав таким же правовим захистом, як і власні громадяни даної Договірної Сторони. Громадяни кожної Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися у суди, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні та кримінальні справи.
Зі змісту Конвенції чітко слідує, що в частині надання правового захисту у цивільних справах вона спрямована саме на приватноправові відносини, тоді як питання оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади Договірних Сторін є публічно-правовими.
Згідно з ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Аналогічні положення містилися у ЦК УРСР, що діяв станом на момент підписання Конвенції.
Будь-яких застережень щодо поширення дії Конвенції, або включення до складу цивільних відносин також відносин, що мають публічно-правову природу, Конвенція не містить.
Предметом звернення до суду у даній справі є відносини, що мають публічно-правову природу, тому суд вважає, що в даному випадку сфера дії Конвенції не поширюється на правовідносини сторін по справі.
За таких обставин повноваження представника позивача на підписання позову та представництво інтересів у суді мають відповідати вимогам ч. 9 ст. 59 КАС України, згідно з якою довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Оскільки Україна і Російська Федерація приєдналися до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05.10.1961 року, то довіреність має бути оформлена згідно вимог Конвенції шляхом проставлення апостилю.
Отже, додана до позову копія довіреності від 17.01.2018 року серії 51 АА 0890970 не оформлена належним чином відповідно до чинного законодавства України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а, отже, позивачем не надано належних документів на підтвердження повноважень свого представника.
Крім цього, текст зазначеної довіреності викладено російською мовою.
Згідно зі ст. 15 КАС України мова адміністративного судочинства визначається ст. 14 Закону України "Про засади державної мовної політики".
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України "Про засади державної мовної політики" сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.
Суд звертає увагу позивача на той факт, що відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії як, зокрема, засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо, зокрема, позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, через що позовна заява підлягає поверненню позивачеві згідно приписів Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 18, п. 3 ч. 4 ст. 169, ст. 256 КАС України,
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного кадастрового реєстратора відділу у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Опалко Юрія Аркадійовича про визнання протиправними та скасування рішень разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.
2. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Комар Павло Анатолійович