264/2076/17
2/264/147/2018
"11" вересня 2018 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Литвиненко Н. В. , за участю секретаря судового засідання , представника позивача Василевич В.Ю., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі цивільну справу за позовом Донецького державного університету управління до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків,
В травні 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначено, що ОСОБА_3 знаходився у трудових відносинах з Донецьким державним управлінням управління (далі- ДонДУУ) з 18.03.2016 року до 01.09.2016 року та працював на посаді водія. 18.03.2016 року між сторонами по справі було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до п.1 якого працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за збереження ввіреного йому майна- автомобіля марки ЗАЗ-DAEWOO TF698К, державний номерний знак НОМЕР_1. 07.07.2016 року ОСОБА_3, керуючи зазначеним автомобілем, скоїв дорожньо-транспортну пригоду, чим спричинив позивачу матеріальну шкоду у розмірі 47839,00грн. Наказом ДонДУУ №113 від 02.08.2016 року до ОСОБА_4 застосовано захід дисциплінарної відповідальності та на нього покладено повну матеріальну відповідальність за заподіяну матеріальну шкоду, запропоновано покрити витрати на ремонт автомобіля або відремонтувати його самостійно. В момент ДТП службовий автомобіль використовувався відповідачем у власних цілях, без будь-яких письмових доручень з боку керівництва ДонДУУ. В добровільному порядку ОСОБА_4 відшкодувати спричинену ним матеріальну шкоду відмовляється, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутись до суду та просив стягнути з ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 47839,00грн.
Представник позивача Василевич В.Ю., яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вказав, що 07.07.2016 року приїхав на роботу, пройшов медконтроль, керівництва не було і він поїхав на СТО «Айболит», оскільки його чекала командировка до м.Мелітополь. Керівництво не вказували, на якому СТО відповідач має обслуговувати автомобіль. Коли їхав назад з СТО сталася дорожньо-транспортна пригода. У відповідача маються всі звіти, їх видавала бухгалтер ОСОБА_5 В день ДТП також мався подорожній лист, але позивач його приховує. Після ДТП відповідач зателефонував бухгалтеру і ректору, йому сказали, що все буде добре і слід здати подорожній лист, після його заповнення, ОСОБА_3 сфотографував лист і віддав бухгалтеру ОСОБА_5
Представник відповідача ОСОБА_2, яка діє на підставі договору про надання юридичних послуг, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, надала письмові заперечення, в яких зазначила, що посада та робота водія не входить до переліку посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, обробки, продажу, вивезення або застосування у процесі виробництва. У зв'язку з чим, договір про повну матеріальну відповідальність від 18.03.2016 року не може мати юридичної сили і бути підставою для матеріальної відповідальності. Крім того, в день ДТП у період часу з 15-30 години до 17-00 години відповідач знаходився на СТО «Айболит», тому що згідно посадової інструкції він повинен був слідувати за технічним станом автомобіля, що підтверджується доповідною запискою від 19.07.2016 року. На працівника не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Згідно матеріалів справи ДТП було скоєно щоб уникнути наїзд на пішохода.
Вислухавши пояснення відповідача, представників сторін, свідків, дослідивши письмові матеріали справи та аналізуючи обставини встановлені в судовому засіданні, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що наказом ДонДУУ №42-к від 17.03.2016 року ОСОБА_3 прийняли на посаду водія на повну ставку з 18.03.2016 року, з двомісячним терміном випробування з посадовим окладом 1383грн. на місяць.
18.03.2016 року між ДонДУУ та ОСОБА_3 укладено договір про повну матеріальну відповідальність працівника, згідно п.п.1, 3, 6 якого працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за збереження ввіреного йому роботодавцем легкового автомобіля марки Сенс Е500, державний номер НОМЕР_1 та передані йому в установленому порядку роботодавцем під звіт товарно-матеріальні цінності та грошові засоби згідно з інвентаризаційними описами на день підписання цього договору, так і за всі ті, що будуть надходити йому під звіт протягом усього терміну дії договору. У випадку виявлення недостачі переданих працівнику під звіт товарно-матеріальних цінностей або грошових засобів в більше встановлених норм, зниження якості або псування з його вини товарів, він зобов'язується відшкодувати недостачу грошових засобів та вартість відсутніх або зіпсованих з його вини товарів/матеріалів. Вартість недостачі товарів стягується за цінами, що склалися на день виявлення недостачі або псування цінностей. Цей договір має силу на весь час роботи працівника.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль марки ЗАЗ TF698К, державний номерний знак НОМЕР_1, належить Донецькому державному університету управління.
Постановою Приморського районного суду м.Маріуполя від 23.08.2016 року по справі №266/2816/16-п, ОСОБА_3 визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення та накладеного на нього стягнення за ст.124 КУпАП на користь держави в розмірі 340грн. Вказаною постановою встановлено, що 07.07.2016 року о 17-20 годині в м.Маріуполі, рухаючись по Приморському бульвару водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем «ЗАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1, під час зміни руху не впевнився в безпечності маневру, не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечну швидкість руху поблизу пішохідного переходу та скоїв наїзд на перешкоду (електричну опору) в результаті чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження, завдано матеріальний збиток, чим порушив п.12.1 Правил дорожнього руху України.
В ході розгляду справи судом було досліджено матеріали справи №266/2816/16-п. Згідно письмових пояснень свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, 07.07.2016 року о 17-20 годині при з'зїзді з пр.Металургів на Приморський бульвар, при повороті на пішохідному переході водій автомобіля ЗАЗ Сенс, державний номерний знак НОМЕР_1, здійснив різке гальмування у зв'язку з раптовим вибігом пішохода на проїжджу частину, а саме пішохідний перехід, з метою уникнути наїзду на пішохода, в результаті чого автомобіль занесло на тротуар і стався наїзд на електроопору.
Згідно пояснювальної записки СТО «Айболит» від 19.07.2016 року, ОСОБА_3, 07.07.2016 року у період часу з 15-30 години до 17-00 години знаходився на цьому СТО з питанням підбору краски на автомобіль ЗАЗ Сенс, державний номерний знак НОМЕР_1. Були надані консультативні послуги і проведено підбір краски по відповідному кольору автомобіля.
Як убачається з висновку №135 про експертну оцінку транспортного засобу від 23.07.2016 року, сума матеріальної шкоди, завданої володільцю легкового автомобіля ЗАЗ-DAEWOO TF698К, державний номерний знак НОМЕР_1, на момент проведення дослідження складає 47839,34грн.
Згідно акту службового розслідування дорожньо-транспортної пригоди від 29.07.2016 року, на водія ОСОБА_3 покладено матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяною з його вини.
Наказом ДонДУУ №113-к від 02.08.2016 року ОСОБА_3 оголошено догану, з покладенням на нього повної матеріальної відповідальності, заподіяної шкоди, зобов'язано повністю покрити витрати на ремонт автомобіля або добровільно поправити пошкоджений автомобіль.
Наказом ДонДУУ №131-к від 01.09.2016 року ОСОБА_3 звільнено з посади водія за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.
За відомостями ДонДУУ від 26.09.2017 року, 07.07.2017 року легковий автомобіль ЗАЗ СЕНС Е500, державний номерний знак НОМЕР_1, університетом не використовувався, у зв'язку з чим подорожній лист за вказаною датою не заповнювався та, як слід, відсутній. Книга реєстрації подорожніх листів в ДонДУУ не ведеться, оскільки це не передбачено жодним документом.
Згідно службової записки в.о.господарчого відділу ОСОБА_8 від 08.07.2016 року, 07.07.2016 року водій ОСОБА_3 самостійно в неробочий час, у власних цілях використовував службовий автомобіль марки ЗАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, дані обставини ОСОБА_8, як свідок підтвердила в судовому засіданні, також пояснила, що ніяких доручень щодо використання автомобіля не було.
Вказана інформація, надана позивачем, спростовується фотокопією подорожнього листа службового автомобіля №052 від 07.07.2016 року, наданого позивачем.
Так, з вказаного подорожнього листа вбачається, що він виписаний водієві ОСОБА_3 на автомобілі марки ЗАЗ СЕНС Е500, державний номерний знак НОМЕР_1, завдання водієві надані з 08-00 до 17-00 години, фактично робота водія та автомобіля з 07-30 до 17-00 години. В особливих відмітках значиться: гараж- ДонДУУ- медконтроль- ДонДУУ, ДонДУУ- СТО «Айболит»- гараж.
З акту прийому-передачі бухгалтерсько- економічної служби ДонДУУ від 01.09.2017 року, крайні дати справи журналу прийому-видачі паливних карток- 2016 рік, диспетчерського Журналу по обліку палива- 2015- 2016 рік, строк зберігання справ відсутній.
Згідно наданої фототаблиці, вбачається, що гараж ДонДУУ знаходиться у зруйнованому стані, без даху та однієї стіни.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5, пояснила, що вранці о 08-00 годині вона приходила на роботу і видавала подорожні листи, або звечора напередодні, перевіряла листи, коли відповідач приїжджав у ввечері. В день дорожньо-транспортної пригоди також видавався подорожній лист, свідок клала його до папки. Близько 16.00-17.00 години цього ж дня, відповідач приїхав і повернув подорожній лист. Час заїзду до гаража заповнює водій. У зв'язку з чим, вказаний подорожній лист відсутній пояснити не може. Додатково вказала, що фотокопія листа, наданого відповідачем, співпадає з тим, який вона видавала. Також був журнал по обліку палива №54, при звільненні вона його передавала. На момент ДТП гараж знаходився у зруйнованому стані. Показання спідометра при виїзді з гаражу виправлені не свідком.
Свідок ОСОБА_9, в судовому засіданні пояснила, що в 2016 році вона проживала в будинку АДРЕСА_1. У цьому ж будинку проживав відповідач. Свідок бачила, як ОСОБА_3 ставить автомобіль марки ДЕУ, темно-сірого кольору, у дворі. Автомобіль протягом півроку доволі часто стояв у дворі, як вранці, так і ввечері.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Зі змісту ч.ч.1, 2 і 4 ст.130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику.
В ст.131 КЗпП України зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи, і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.
Відповідно до ст.132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Стаття 134 КЗпП Укаїни передбачає, випадки за наявності яких, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Зокрема п.1 цієї статті зазначає, що між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Згідно ст.135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
В п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснено, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з статті 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Згідно з Переліком посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 посада водія не входить до цього Переліку.
Крім того, у листі Міністерства праці та соціальної політики України від 27 травня 2008 року N 146/06/186-88, зазначено, що наявність посади або роботи в Переліку посад, і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов'язки.
Однак, такі трудові функції не передбачають таких дій як незабезпечення збереження цінностей, які були передані працівнику для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, оскільки однією з умов укладення договору про повну матеріальну відповідальність є виконання працівником роботи, безпосередньо пов'язаної зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва цінностей.
Тобто, ОСОБА_3 не належить до категорії працівників, з якими згідно з статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.
Отже, договір про повну матеріальну відповідальність працівника від 18.03.2016 року, укладений між ДонДУУ та ОСОБА_3 за вищенаведених обставин не може мати юридичної сили і не може бути підставою для матеріальної відповідальності, так як такий можна укладати лише із працівниками визначених категорій та сам факт укладення із працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за п.1 ч.1 ст.134 КЗпП України.
Також суд не вбачає підстав для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності, передбачених п.7 ч.1 ст.134 КЗпП України.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.
Положення КЗпП «не при виконанні трудових обов'язків» слід розуміти як самовільне використання працівником майна власника в особистих цілях та не в інтересам власника.
Відповідно до ст.138 КЗпП України тягар доказування в суді наявності умов, передбачених ст.130 КЗпП України, покладається на власника.
Всупереч цим вимогам позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди відповідач використовував належний позивачу автомобіль в своїх цілях чи не в його інтересах, чим не довів, що шкода була завдана ОСОБА_3 не при виконанні ним своїх трудових обов'язків.
При цьому, позивач, намагаючись ввести суд в оману та покласти повну відповідальність на відповідача, надав інформацію, що 07.07.2017 року легковий автомобіль ЗАЗ Е500, державний номерний знак НОМЕР_2, ними не використовувався, у зв'язку з чим подорожній лист за вказаною датою не заповнювався, та, як слід відсутній. Також надано службову записку в.о.господарчого відділу ОСОБА_8, який зазначав, що ОСОБА_3 використовував службовий автомобіль для своїх цілей та ніяких завдань не було.
Вказана інформація повністю спростовується фотокопією подорожнього листа службового легкового автомобіля №052 від 07.07.2016 року, виписаного водієві ОСОБА_3 на автомобілі марки ЗАЗ СЕНС Е500, державний номерний знак НОМЕР_1, завдання водієві надані з 08-00 до 17-00 години, фактично робота водія та автомобіля з 07-30 до 17-00 години, в особливих відмітках значиться: гараж- ДонДУУ- медконтроль- ДонДУУ, ДонДУУ- СТО «Айболит»- гараж. Також спростовується пояснювальною запискою СТО «Айболит», згідно якої ОСОБА_3 07.07.2016 року в період часу з 15-30год. до 17-00год. знаходився на СТО з питання підбору краски на автомобіль ЗАЗ СЕНС, державний номерний знак НОМЕР_1, та поясненнями свідка ОСОБА_5, яка працювала в ДонДУУ бухгалтером і підтвердила наявність 07.07.2016 року подорожнього листа для ОСОБА_3, який вона особисто видавала відповідачу в цей день та який отримала від нього в кінці робочого дня.
Пояснення відповідача в повній мірі підтверджуються дослідженими в ході судового розгляду письмовими матеріалами справи, а також поясненнями свідка ОСОБА_5, яка жодним чином не зацікавлена в результатах розгляду справи.
Враховуючи вищенаведені докази, суд приходить до висновку, що дорожньо-транспортна пригода відбулась під виконання час ним трудових обов'язків, при слідування із станції технічного обслуговування до ДонДУУ, хоча і поза межами робочого часу.
Беручи до уваги вимоги презумпції відсутності вини працівника в трудових відносинах, позивач, в свою черги ці пояснення відповідача і свідка не спростував та не надав суду достовірних доказів того, що на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 самовільно, без погодження із керівництвом ДонДУУ взяв автомобіль і використовував його в особистих цілях.
З огляду на зазначене вбачається, що дорожньо-транспортна пригода сталася в період виконання відповідачем трудових обов'язків та підстави для його притягнення до відповідальності у повному розмірі шкоди, заподіяної позивачу внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди, відсутні.
Також суд не може погодитись з посиланням представника відповідача на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася у зв'язку з перебування працівника в стані крайньої необхідності, оскільки вони спростовуються встановленими в постанові Приморського районного суду м.Маріуполя від 23.08.2016 року обставинами. Так, ДТП сталося внаслідок того, що ОСОБА_3 під час зміни руху не впевнився в безпечності маневру, не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечну швидкість руху поблизу пішохідного переходу, чим порушив п.12.1 Правил дорожнього руху України.
Таким чином, враховуючи, що завдана шкода пов'язана з виконанням відповідачем трудових обов'язків, він має нести матеріальну відповідальність згідно зі ст.132 КЗпП України у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку, який згідно з довідкою Донецького державного університету управління від 30.08.2018 року складає 1957,14грн.
Оскільки розмір прямої дійсної шкоди перевищує розмір середньомісячного заробітку відповідача, тому з останнього на користь позивача підлягає стягненню 1957,14грн. на відшкодування майнової шкоди.
За правилами ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на 4%: 1957,14грн. (розмір задоволених вимог)*100%/ 47839,00грн.(розмір пред'явлених вимог), тобто 4% від суми сплаченого судового збору (4% * 1450,00грн./100%) складає 58грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1166, 1187 ЦК України, ст.ст.130, 131, 132, 134, 135-1, 138 КЗпП України, ст.ст.4-13, 76-83, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позов Донецького державного університету управління до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН:НОМЕР_3, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2, на користь Донецького державного університету управління (87513, м.Маріуполь, вул.Карпинського, 58, код ЄДРПОУ 00173427) матеріальну шкоду в розмірі 1957,14грн. (одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят сім гривень чотирнадцять копійок) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 58грн. (п'ятдесят вісім гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного суду Донецької області.
Повний текст рішення буде виготовлений протягом десяти днів.
Суддя: Н. В. Литвиненко