Іменем України
04 вересня 2018 року
Київ
справа №803/50/15-a
касаційне провадження №К/9901/28649/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2016 (головуючий суддя - Плахтій Н.Б.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2016 (головуючий суддя Ільчишин Н.В., судді: Пліш М.А., Шинкар Т.І.) у справі №803/50/15-а за позовом Дочірнього підприємства «Ексіма Плюс» до Любомльського відділення Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Дочірнє підприємство «Ексіма Плюс» звернулось до суду з позовом до Любомльського відділення Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.12.2014 №001456310, №001449310, №001461310.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2016, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.12.2014 №001461310, №001449310, №001456310.
Ковельська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області подала касаційну скаргу, у якій просила постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства «Ексіма Плюс» з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2014 року та від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту по податку на додану вартість за липень 2014 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого по операціях з придбання ТМЦ по імпорту, їх транспортування та процесу переробки сировини завищено податковий кредит з ПДВ за липень 2014 року на суму 307550,00грн. та відповідно завищено бюджетне відшкодування на рахунок платника у банку за серпень 2014 року на суму 234127,00грн.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 28.11.2014 №363/15-35954365 та прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.12.2014 №001456310 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2014 року на 234127,00грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 58431,75грн., №001449310 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг) на 91536,25грн. (за основним платежем - 73229,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18307,25грн.), №001461310 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг) на 242,50грн. (за основним платежем - 194,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 48,50грн.).
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем доведено правомірність формування податкового кредиту та відповідно суми бюджетного відшкодування.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та фірмою ERBIS Sp. Jawna, м. Козеглови, Польща (продавець) було укладено зовнішньоекономічний контракт від 21.09.2009 №1 поставки плівки та моноволокна полівінілхлориду.
На виконання умов даного контракту 31.07.2014 фірмою ERBIS Sp. Jawna поставлено позивачу полімерні матеріали: плівку з полівінілхлориду, яка призначена для виготовлення синтетичних ялинок та вінків, загальною вартістю 36925,00 доларів США (452155,72грн.). Поставка підтверджується ВМД від 31.07.2014 №205070000/2014/029175, за якою митним органам підприємство сплатило ПДВ в сумі 94952,70 грн., від 25.07.2014 специфікацією №2 до контракту, фактурами та специфікаціями товару постачальника, а також міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR).
Крім того, між позивачем (покупець) та фірмою INDUSTRIA ITALIANA MONOFILO ORIENTATO SRL., м. Болонья, Італія (продавець) укладено зовнішньоекономічний контракт від 12.07.2010 №2 поставки моноволокна із полівінілхлориду.
На виконання умов зазначеного контракту фірмою INDUSTRIA ITALIANA MONOFILO ORIENTATO SRL. Поставлено позивачу 07.07.2014 та 28.07.2014 моноволокно в асортименті, виготовлене із полівінілхлориду, призначене для виготовлення штучних ялинок та вінків. Поставки підтверджуються ВМД від 07.07.2014 №205070000/2014/024688 на суму поставки 31491,00 Євро (533192,28грн.), за якою митним органам сплачено ПДВ в сумі 106638,46грн., ВМД від 28.07.2014 №205070000/2014/028682 на суму поставки 31775,00 Євро (529795,27 грн.), за якою митним органам сплачено ПДВ в сумі 105959,05грн., а також специфікаціями від 26.06.2014 №4, від 16.07.2014 №5 до контракту, фактурами та пакувальними листами постачальника, міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR).
Посилання відповідача, що перевізники товару, зазначені у міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR), не відповідають перевізнику, який підписував акти прийняття-передачі виконаних робіт по наданню транспортно-експедиторських послуг, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій.
Так, згідно CMR від 04.07.2014 та від 25.07.2014 перевізником зазначено «МВ Стеллар», м. Тернопіль, а згідно CMR від 29.07.2014 перевізником є ФОП ОСОБА_1, м. Ковель. Актами про прийняття-передачу виконаних робіт від 08.07.2014 №755 та від 29.07.2014 №781 засвідчено факт надання транспортно-експедиторських послуг позивачу ФОП ОСОБА_2 по маршруту: Болонья - п.п. «Чоп», п.п. «Чоп» - Луцьк, а також актом про прийняття-передачі виконаних робіт від 31.07.2014 №783 засвідчено факт надання транспортно-експедиторських послуг позивачу ФОП ОСОБА_2 по маршруту: Козеглови - п.п. «Ягодин», п.п. «Ягодин» - Луцьк.
Із досліджених ВМД та актів про прийняття-передачі виконаних робіт по наданню транспортно-експедиторських послуг судами встановлено, що зазначені в цих документах реєстраційні номери транспортних засобів, за якими здійснювались перевезення, ідентичні. Позивач є замовником відповідно до договору на здійснення транспортно-експедиторських послуг від 01.10.2013 №117, укладеного з ФОП ОСОБА_2 (експедитор), на якого згідно договору покладено обов'язок щодо організації виконання міжнародних автомобільних перевезень вантажів. При цьому, експедитор не позбавлений права залучати до перевезень інших перевізників.
Судами також встановлено, що між позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_4 (виконавець) укладено контракт від 01.01.2012 №2-0112-Д на переробку давальницької сировини, в доповненнях до якого визначено технологічні умови переробки сировини та отримання готової продукції, витрати виконавця на етапах переробки сировини та отримання готової продукції, норми витрат сировини на одиницю готової продукції. За даним контрактом ДП «Ексіма Плюс» зобов'язувалось здійснювати попередню поставку сировини (моноволокна, плівки та інших матеріалів) на адресу ОСОБА_4, а останній зобов'язувався здійснити переробку сировини та передати підприємству готову продукцію (ялинки штучні, сосни штучні, вінки, гірлянди). Актами передачі сировини на переробку, актами списання сировини, актами виконаних робіт, актами оприбуткування готової продукції підтверджується факт виконання ДП «Ексіма Плюс» та ФОП ОСОБА_4 взаємних зобов'язань за контрактом від 01.01.2012 №2-0112-Д протягом липня-серпня 2014 року і відображення підприємством по бухгалтерському обліку руху товарно-матеріальних цінностей (сировини, готової продукції).
Готова продукція (ялинки штучні, сосни штучні, вінки, гірлянди) реалізовувалась позивачем на експорт згідно укладених контрактів від 04.07.2014 №4 оку із фірмою Jysk Sp. z o.o, м. Гданськ Польща, із ТОВ «Офіс Маркет», м. Москва, Росія, що підтверджується ВМД та товаросупровідними документами до них, податковими накладними, також реалізація готової продукції здійснювалась і на митній території України.
При цьому, судами обґрунтовано відхилено доводи податкового органу щодо недостатності працюючих у ФОП ОСОБА_4 для виконання замовлених робіт, оскільки контрагент позивача не позбавлений можливості залучати до робі осіб за цивільно-правовими договорами, а за результатами розгляду справи встановлено факт здійснення відповідних робіт та отримання реального результату в процесі зазначеної діяльності.
Таким чином, зважаючи на те, що факт виконання поставок ТМЦ (плівки, моноволокна) на митну територію України та робіт з переробки давальницької підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, що розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та відповідно наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2016 у справі №803/50/15-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк ,
Судді Верховного Суду