Іменем України
11 вересня 2018 року
Київ
справа №2а-15691/11/2670
касаційне провадження №К/9901/568/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,
за участю: секретаря Жидецької В.В.,
представника позивача Ялі К.А.,
представників відповідача Борозни М.П., Дмитренка О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2011 (головуючий суддя Аблов Є.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013 (головуючий суддя Борисюк Л.П., судді: Петрик І.Й., Собківа Я.М.) у справі №2а-15691/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона 2000» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Корона 2000» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.04.2011 №0000132305.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.04.2011 №0000132305.
Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві подано касаційну скаргу, в якій відповідач просить постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013 скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Зокрема зазначає, що ТОВ «Корона 2000» отримало у 2008 році товар, але не оплатило та у подальшому не віднесло до валового доходу безнадійну кредиторську заборгованість перед контрагентами (ТОВ «Лакмар», ТОВ «Енергорембуд», ТОВ «Будсинтез»), які ліквідовані за рішенням суду, на загальну суму отриманого та неоплаченого товару 12159526,85грн.
Крім того, позивачем не підтверджено правомірність формування витрат у зв'язку із оплатою маркетингових та юридичних послуг у сумі 559238,95грн.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Корона 2000» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 01.03.2011.
В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення ТОВ «Корона 2000» положень підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3235231,00грн.
За висновками відповідача ТОВ «Корона 2000» отримало у 2008 році товар, але не оплатило та у подальшому не віднесло до валового доходу безнадійну кредиторську заборгованість перед контрагентами (ТОВ «Лакмар», ТОВ «Енергорембуд», ТОВ «Будсинтез»), які ліквідовані за рішенням суду, на загальну суму отриманого та неоплаченого товару 12159526,85грн.
Крім того, позивачем не підтверджено правомірність формування витрат у зв'язку із оплатою маркетингових та юридичних послуг у сумі 559238,95грн.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 10.03.2011 № 532/23-522-33444644 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.04.2011 №0000132305, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 3235231,00грн. за основним платежем та 810848,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства, що встановлені податковим органом.
Суд касаційної інстанції не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на таке.
Відповідно до підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;
сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;
сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;
основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);
сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.
Згідно з підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».
Відповідно до статті 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.
Згідно зі статтею 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).
Згідно зі статтею 70 вищезгаданого Уніфікованого Закону, позовні вимоги до акцептанта, які випливають з векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.
В той же час, зобов'язання, яке випливає з векселя, можу бути припинене з інших підстав, передбачених главою 50 Цивільного кодексу України, зокрема, у разі ліквідації юридичної особи (боржника, кредитора) (стаття 609 Цивільного Кодексу України).
Тобто, для правильного вирішення справи та встановлення чи виник у позивача обов'язок віднести до складу валового доходу суми за векселями, виданими ТОВ «Лакмар», ТОВ «Енергорембуд», ТОВ «Будсинтез», необхідно було встановити чи передавалися відповідні векселі вказаними кредиторами третім особам, тобто чи можуть такі векселі бути пред'явленими до виконання після ліквідації кредиторів.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій зазначене залишено поза увагою, відповідні обставини встановлено не було, у зв'язку з чим суди дійшли передчасного висновку щодо відсутності у позивача обов'язку включити 12159526,85грн. заборгованості за векселями до складу валового доходу.
Щодо висновку податкового органу про неправомірність валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання маркетингових та юридичних послуг, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.
Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.
З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.
Разом з тим, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з контрагентами, судами не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідними контрагентами, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів.
Таким чином, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити обставини справи, належним чином їх оцінити, перевірити якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013 у справі №2а-15691/11/2670 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк ,
Судді Верховного Суду