Іменем України
20 вересня 2018 року
Київ
справа №825/3853/15-а
провадження №К/9901/10630/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т.Г.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №825/3853/15-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2 про скасування постанови у частині, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду (прийняту у складі: головуючого судді - Падій В.В.) від 28 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Файдюка В.В., суддів: Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В.) від 02 серпня 2016 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. 25.12.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому просило суд скасувати постанову старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції від 15.05.2013 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на нерухоме майно - квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції від 15.05.2013 ВП № 37462895 накладено арешт на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1. Позивач стверджує, що відповідач не мав правових підстав для накладення вказаного арешту на нерухоме майно, оскільки квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 20.12.2007, а ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» є іпотекодержателем. За таких обставин, накладений відповідачем арешт порушує право позивача, як іпотекодержателя вищевказаного нерухомого майна, на переважне задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3. 28 січня 2016 року Чернігівський окружний адміністративний суд вирішив:
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - відмовити повністю.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю, що є підставою для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем на заставлене майно, у виконавчому провадженні ВП №37462895.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 02 серпня 2016 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" - залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року - залишити без змін.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 22 серпня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс".
8. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року.
10. 29 січня 2018 року вказана касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.
11. Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Скаржник зазначає, що державним виконавцем порушено вимоги статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не було повідомлено ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про накладення арешту на майно та не роз'яснено порядок звільнення такого майна з-під арешту. Також скаржник стверджує, що неправомірні дії державного виконавця в частині накладення арешту на майно, що знаходиться в заставі, порушує право позивача як іпотекодержателя першочергово задовольнити своє право вимоги за рахунок предмета іпотеки.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
13. 20.12.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (Банк) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено кредитний договір №2402/1207/02-067, відповідно до умов якого Банк зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 15500 доларів США на строк до 19.12.2017 включно для споживчих потреб (а.с.13-21).
14. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором від 20.12.2007, між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) укладено іпотечний договір від 20.12.2007, у силу якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно - трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.42-45).
15. В подальшому, Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», на підставі договору факторингу від 28.11.2012 № 15 відступило ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» право вимоги заборгованості за кредитним договором від 20.12.2007 (а.с. 49-55).
16. Одночасно з договором факторингу між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012, відповідно до якого сторони домовились, що разом з відступленням прав вимоги заборгованості по кредитних договорах від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28.11.2012 № 15, укладеного між сторонами, одночасно відступаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим договором (а.с. 57-59).
17. 09.04.2013 на підставі виконавчого листа Заводського районного суду м.Дніпродзержинська № 415/3415/12-6/415/362/12, виданого 17.09.2012, та заяви стягувача (ПАТ КБ «Приватбанк») від 05.04.2013 № 30.1.0.0/2-111222/1729 державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №37462895 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 15658,36 грн.
18. 15.05.2013 старшим державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка належить боржнику - ОСОБА_1 у межах суми боргу - 15658,36 грн., про що зроблено відповідний реєстраційний запис за №931472 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
19. Вважаючи оскаржувану постанову такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА
20. Конституція України
20.1. Частина 2 статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)
21.1. Частина 3 статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
22. Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV
22.1. Стаття 1. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
22.2. Частини 1, 2 статті 11. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
22.3. Пункт 1 частини першої статті 32. Заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
22.4. Частина перша статті 54. Звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
22.5. Частина третя статті 54. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
22.6. Частина четверта статті 54. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
22.7. Частини 1, 2 статті 57. Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
24. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно витягу з реєстру заборгованостей боржників № 1-Б, що є додатком до договору факторингу від 28.11.2012 № 15, заборгованість ОСОБА_1 станом на 28.11.2012 становить 11385,76 доларів США (а.с. 56), а вартість предмету іпотеки - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до договору про внесення змін та доповнень від 30.07.2010 № 1 до іпотечного договору від 20.12.2007, становить 34416 доларів США (а.с. 46-48).
Відтак, вартість предмета іпотеки перевищує розмір заборгованості боржника іпотекодержателю.
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати протиправним арешт, накладений державним виконавцем у спірних правовідносинах.
Доводи скаржника про те, що його не було повідомлено про накладення арешту на майно та не роз'яснено порядок звільнення такого майна з-під арешту на законність оскаржуваної постанови про накладення арешту не впливає, оскільки відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно, тобто вказані позивачем порушення не мають причинно-наслідкового зв'язку для визнання протиправним арешту.
Щодо доводів позивача про порушення його прав, як іпотекодержателя, колегія суддів зауважує на наступному.
Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений наведеною вище статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» (частина восьма статті 54 Закону України «Про виконавче провадження»).
За положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону України «Про іпотеку».
Зокрема, частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону україни «Про іпотеку»).
Нормами статей 36, 37, 38 цього Закону також передбачено право сторін договору іпотеки визначати інші позасудові способи задоволення вимог іпотекодержателя.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що передбачений розділом V Закону України «Про іпотеку» та частиною восьмою статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення нотаріусом виконавчого напису (статті 39, 41 Закону України «Про іпотеку»).
У той самий час, якщо виконавчі дії вчиняються за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України «Про виконавче провадження», а не нормами спеціального Закону України «Про іпотеку».
У справі, що розглядається, державним виконавцем вчинялися дії з виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу у сумі 15658,36 грн.
Отже у випадку, що розглядається, за відсутності судового рішення (виконавчого напису нотаріуса) про звернення стягнення на предмет іпотеки, при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень слід виходити із загальних норм Закону України «Про виконавче провадження», а тому посилання позивача на наявність у спірних правовідносинах порушення установленого Законом України «Про іпотеку» пріоритету права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки є передчасним.
За таких обставини, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.
Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
25. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
26. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
27. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - залишити без задоволення.
2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року у справі №825/3853/15-а - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
Судді О. В. Білоус
І. Л. Желтобрюх