18 вересня 2018 року м. Кропивницький Справа № 1140/2031/18
Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного (письмового) провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, в якому просить суд визнати протиправною відмову відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, викладеної у листі К-7032/0-4046/0/17-18 від 11.06.18р., та зобов'язати відповідача надати такий дозвіл.
В обґрунтування вказаних вимог позивачем зазначено, що вона звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Лозуватської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області. Натомість, ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області відмовило їй у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, тому позивач, вважає, що її право порушено та наполягає на задоволенні адміністративного позову.
Ухвалою суду від 02.08.2018 року було відкрито спрощене провадження без виклику сторін.
Вказана ухвала сторонам була направлена відповідно до вимоги Кодексу адміністративного судочинства України засобами поштового зв'язку, та отримана сторонами, про що свідчать відповідні поштові повідомлення про вручення судової кореспонденції (а.с.25).
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому наголошено на правомірності дій Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області при винесенні спірного листа - відмови К-7032/0-4046/0/17-18 від 11.06.2018р. та вказує, що ними дотримано норми чинного земельного законодавства та враховано принцип раціонального використання земельних ділянок при відмові ОСОБА_1 у задоволенні її заяви, а тому наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог (а.с.27-33).
Згідно до ст.ст.262, 263 КАС України, дану справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши наявні в справі матеріали суд враховує наступні фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою від 29.05.2018 р. про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Лозуватської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області (а.с.7).
До заяви додано копії паспорта та ідентифікаційного номера; графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.7-8).
Листом від 11.06.2018 року №К-7032/0-4046/0/17-18 Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повідомило позивача, що з метою раціонального використання земельних ділянок, наказом від 20.03.2018 року №278 «Про затвердження переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам на території Кіровоградської області у ІІ кварталі 2018 року Головним управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території Кіровоградської області. Також вказано, що інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області: http://kirovohradska.land.gov.ua, у зв'язку із цим відповідач вважає за доцільне відмовити у задоволенні такої заяви (а.с.27-28, 31).
Проте, у даному листі-відмові не зазначено, в чому саме та яким вимогам закону вбачалась невідповідність місця розташування земельної ділянки згідно поданої позивачем заяви.
Позивач не погоджуючись з відмовою в наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, вважаючи її протиправною, звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Проаналізувавши зміст зазначеного листа відповідача суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою та суттю лист фактично є рішенням суб'єкта владних повноважень, яким відмовлено позивачу у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства.
Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується.
Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У відповідності до п. "б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
При цьому, з огляду на зміст п.п. "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
На підставі п. "б" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч.1, 7 ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 р. №742-IV для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про наявність у позивача можливості отримати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, із земель державної власності сільськогосподарського призначення, однак за умови, якщо такого права вона не використала раніше.
Так, в своїй заяві адресованій Головному управлінню Держгеокадастру у Кіровоградській області позивач вказала, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки по її цільовому призначенню для ведення особистого селянського господарства раніше не використовувалось (а.с.7).
Доказів використання позивачем раніше такого права відповідач до суду не надав.
Згідно з ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Проаналізувавши норми Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за №1391/29521, суд дійшов висновку про наявність у відповідача повноважень щодо надання громадянам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.ч. 6, 7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові від 27.02.2018 року справа №545/808/17 та постанові від 20.01.2018 року по справі №802/928/17-а.
Отже, отримавши заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства, відповідач, згідно з статтею 118 ЗК України, повинен був у місячний строк дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (видати відповідний наказ) або надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу.
Натомість, відповідач листом від 11.06.2018 № К-7032/0-4046/0/17-18 відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстави, що не передбачена частиною 7 статті 118 ЗК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено права територіального управління Держгеокадастру відступати від положень даної статті.
Також зі місту вищевказаного листа вбачається, що відповідач інформує позивача про наявність переліку земельних ділянок, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території Кіровоградської області. Водночас, відповідач посилається на ст.122, ч.6 ст.118 та ч.7 ст.118 Земельного кодексу України та зазначає, що інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області.
Чинне земельне законодавство не передбачає такої умови отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності, як включення бажаної до відведення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, що передаються в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області, сформованого територіальним управлінням Держгеокадастру.
Більш того, формування таких щоквартальних переліків невиправдано звужує право громадян на безоплатну приватизацію земельних ділянок, оскільки ставить його у залежність від виконання територіальним органом Держгеокадастру певного плану стосовно продажу права оренди та/або емфітевзису земельних ділянок.
Відтак, посилання відповідача у листі-відмові від 11.06.2018 №К-7032/0-4046/0/17-18 на відповідний перелік, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, на переконання суду, є безпідставним, оскільки це суперечить частині 7 статті 118 ЗК України та передбачених цієї нормою підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
З огляду на викладене, а також враховуючи, що при зверненні до відповідача із заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_1 подала всі необхідні документи, передбачені нормами Земельного кодексу України, тому суд вважає за потрібним задовольнити позовні вимоги в цій частині.
Що стосується позовної вимоги, в якій ОСОБА_1 просить суд зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства на території Лозуватської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача.
Як вбачається з положень Рекомендації ОСОБА_2 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_2 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (суддя Закурін М. К. «Дискреція дія на власний розсуд. Поняття та прояв», 2009 року) Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Разом з тим, з огляду на положення КАС України суд зазначає, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади, перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень та виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 18.03.2014 р. № 21-11а14.
Таким чином враховуючи, що відповідачем не розглянуто заяву позивача по суті та у встановленому законом порядку, однак фактично відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, у суду немає підстав для зобов'язання останнього надати такий дозвіл, тому в задоволенні позовних вимог в частини зобов'язання відповідача вчинити певні дії слід відмовити.
Суд звертає увагу позивача на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.
Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно належним чином розглянути заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнана протиправність такої відмови.
Таким чином, встановлені судом обставини справи і наведені норми чинного законодавства свідчать, що відповідачем, при прийнятті спірного рішення, не дотримано зазначених принципів, зокрема, останнім було відмовлено позивачу без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття правомірного рішення.
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
В свою чергу, однією з вимог адміністративного позову є зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим, суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
Згідно ст. 139 КАС України підлягають стягненню на користь позивача судові витрати, а саме в сумі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: вул.Махинька, 15, с.Оникієве, Маловисківський район, Кіровоградська область) до Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39767636, адреса: вул. Ак.Корольова, 26, м.Кропивницький) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Лозуватської сільської ради Компаніївському району Кіровоградської області, викладену в листі від 11.06.2018 року №К-7032/0-4046/0/17-18.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 травня 2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Лозуватської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з державного бюджету на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: вул.Махинька, 15, с.Оникієве, Маловисківський район, Кіровоградська область) понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код: 39767636).
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії. Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду ОСОБА_3