Номер провадження 2/754/4274/18
Справа №754/4325/18
06 вересня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Лісовської О.В.
за участю секретаря - Грей О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, мотивуючи свої вимоги тим, що вони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 14.02.2013 року по даний час, від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. У зв'язку з тим, що між сторонами постійно відбувалися сварки та конфлікти, позивачка у листопаді 2017 року виїхала проживати до України разом з дитиною. З того часу син проживає разом з матір'ю, яка повністю здійснює догляд за дитиною, його утримання та забезпечення. Враховуючи те, що відповідач заперечує щодо проживання дитини разом з матір'ю, позивачка звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 разом з нею.
У судове засідання позивачка не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у своїй заяві просить розглядати справу в її відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності позивачки.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив. Неодноразово на адресу суду надсилав заяви з проханням відкласти розгляд справи, у зв'язку з неможливістю приїхати до України.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своєму листі просить розглядати справу в його відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника третьої особи, за наявних у справі матеріалів.
Вислухавши пояснення позивачки, вивчивши письмові матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, зареєстрованому 14.02.2013 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
У період шлюбу у сторін народився неповнолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження.
З листопада 2017 року сторони припинили спільне проживання, ведення спільного господарства, позивачка повернулася проживати до України за місцем свого постійного проживання.
Під час розгляду справи встановлено, що з листопада 2017 року позивачка переїхала проживати до України разом з сином, з того часу вони проживають у АДРЕСА_1
На даний час позивачка працює, отримує заробітну плату, що підтверджується відповідною довідкою.
Представниками Служби у справах дітей Деснянської РДА було проведено обстеження житлово-побутових умов та складено акт, відповідно до якого умови для виховання, розвитку та проживання дитини відповідають вимогам.
Відповідач на даний час перебуває за місцем проживання у Російській Федерації.
Статтею 19 Сімейного кодексу України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов"язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв"язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обгрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно Висновку Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 09.08.2018 року № 102/02/31-7348 Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1
Вирішуючи вимоги кожної із сторін суд враховує наступні вимоги закону.
Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов»язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім»ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
При цьому згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).
Згідно ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно положень ст. 9 вказаної Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При цьому поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов»язок другого батька надати можливість для такого спілкування.
Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що у випадку, коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.
Судом встановлено, що тривалий час відповідач дитиною не опікується, оскільки позивачка переїхала проживати до України, матеріальну допомогу на утримання дитини відповідач не надає, дитиною не опікується, тобто свої батьківські обов'язки не виконує.
Разом з тим, після того, як позивачка у листопаді 2017 року повернулася до України, син постійно проживає з нею, вона повністю здійснює опіку над дитиною, доглядає її, утримує, піклується про здоров"я та виховання дитини.
З наведеного вище можна зробити переконливий висновок про те, що найближчим часом відповідач не має наміру приїздити до України, що свідчить про те, що і наміру опікуватися дитиною, приймати участь в її вихованні та утриманні не має.
Суд, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, приходить до висновку про те, що визначати місце проживання дитини ОСОБА_3 у даний час необхідно, виходячи з прив'язаності дитини до одного з батьків, враховуючи її вік та потреби у повсякденному житті. Зокрема суд враховує, що дитина постійно проживає з матір'ю. При цьому суд також враховує можливість матері забезпечити належні умови проживання, виховання та розвиток дитини.
Крім того, Конвенція про права дитини у пункті 1 ст. 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовими рішеннями, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до вимог Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, в якій міститься принцип 6, дитина може бути розлучена з матір'ю лише у винятковій ситуації.
Слід зазначити, що на даний час вік дитини не дозволяє в повній мірі визначити його особливу прихильність до кожного з батьків, але суд враховує, що відповідач має можливість безперешкодно відвідувати дитину, спілкуватися з нею, здійснювати свої батьківські обов"язки та доглядати за дитиною за місцем проживання позивачки.
При цьому поведінка відповідача, який тривалий час не виконує свої батьківські обов"язки щодо дитини, не намагався з нею тривалий час зустрітися, дає підстави суду сумніватися у належній поведінці відповідача щодо подальшого виконання ним своїх батьківських обов"язків та надання можливості виконувати їх позивачці.
Наполягаючи на визначенні місця проживання дитини з матір'ю, позивачка надала суду відповідні докази того, що за умовами проживання, з урахуванням її доходів, її особистими якостями, обставинами життя, особливостями відносин з дитиною, саме вона має перевагу перед батьком дитини при визначенні місця її проживання.
Відповідач по справі, навпаки, жодних доказів своїх переваг перед матір'ю дитини при визначенні місця проживання суду не надав.
Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
Відповідно до ст. 157 Сімейного Кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Суд, дослідивши всі докази в їх сукупності, дійшов висновку, що місцем проживання малолітнього ОСОБА_3 повинно бути визначено місце проживання її матері ОСОБА_1, а тому позовні вимоги у частині визначення місця проживання дитини разом з матір'ю підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 280-284 ЦПК України, ст. 19, 110, 112, 150, 157, 160, 161, 162, 180, 182 Сімейного Кодексу України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою: АДРЕСА_1
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з моменту винесення.
Позивачка - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, адреса проживання: АДРЕСА_1
Відповідач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянин Російської Федерації, адреса реєстрації: АДРЕСА_2; адреса проживання: АДРЕСА_3 Третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, адреса: м. Київ, пр.. Маяковського, 21-Г.
Повний текст рішення виготовлений 18 вересня 2018 року.
Головуючий: