Справа № 375/365/18 Головуючий у І інстанції Голік Н. О.
Провадження № 22-ц/780/3666/18 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.
Категорія 26 18.09.2018
Іменем України
18 вересня 2018 року м. Київ
Справа № 375/365/18
Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:
Лівінського С.В. (суддя-доповідач),
Березовенко Р.В.,
Олійника В.І.,
секретар судового засідання Немудра Ю.П. ,
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (апелянт),
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" , в особі представника Литвиненко Олени Леонідівни, на рішення Рокитнянського районного суду Київської області, у складі судді Голік Н.О., від 31 травня 2018 року,
Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк (далі - ПАТ КБ або Банк) «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом.
Позивач вказав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 13 квітня 2011 року ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 7900 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Стверджував, що у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором вона має заборгованість станом на 31 грудня 2017 року в сумі 117 тис. грн, яка складається з: 5642,09 грн - заборгованість за кредитом; 111357,97 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Тому, просив стягнути з ОСОБА_4 на свою користь вказану суму та 1760 грн судових витрат.
Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 31 травня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4. користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 5642,09 грн, в рахунок відшкодування понесених судових витрат 84,97 грн, а всього 5727,05 грн. В задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.
Акціонерне товариство комерційний банк (далі також АТ КБ) "Приват Банк" з судовим рішенням не погодилося та 19 липня 2018 року подало апеляційну скаргу. Просило скасувати рішення в частині відмови у позові та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Відповідач судове рішення не оскаржила, належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явилася і відзиву на апеляційну скаргу не подала, що, відповідно до ч. 3 ст. 360 і ст. 372 ЦПК України, не перешкоджало перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона до задоволення не підлягає.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, районний суд виходив з того, що позов доведено лише факт надання банком відповідачу кредитних кошти та заборгованість останнього за кредитом у розмірі 5642,09 грн.
Колегія суддів з цим висновком районного суду погодилася, оскільки він ґрунтується на нормах чинного законодавства України та відповідає фактичним обставинам справи.
Суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого позивачем доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тих, на які посилається апелянт, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, та дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Частиною 3 ст. 12 і ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Крім того, частиною 6 ст. 81 ЦПК України, визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.
В порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, позивачем не довів перед судом належними і допустимими доказами обставин, на які він посилається як на підставу до задоволення позову в повному обсязі, зокрема, щодо обґрунтованості вимог про стягнення відсотків, пені, комісії та штрафу в заявленому в позові розмірі та відповідності здійснених банком нарахувань за кожний період та по кожному виду такого нарахування.
Наявність підстав для нарахування відсотків, комісії, пені та штрафів за кредитом позивач обґрунтував відповідними положеннями Правил надання банківських послуг, а їх розмір - умовами кредитування.
Разом з тим, всупереч твердження позивача, Умови і правила надання банківських послуг, на які він посилається, як на складову договору банківських послуг, укладеного 13 квітня 2011 року з відповідачем, стосуються всього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі щодо платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт та іншого.
Крім того, ці Умови та правила підпису позичальника і його реквізитів не містять, а також відсутня дата їх складання та ідентифікуючі ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви саме відповідача, а тому вони не можуть вважатися, як це стверджує позивач, належними і допустимими доказами на підтвердження того, що відповідачу на ознайомлення було надано саме ці умови та правила надання кредиту і витяг з Тарифів.
Доводи позовної заяви, про те, що сам факт підписання заяви від 13 квітня 2011 року і активації картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору на визначених Умовами і правилами надання банківських послуг від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 умовах суперечать матеріалам справи і належними та допустимими доказами не підтверджено.
Заява клієнта та інші матеріали, надані банком, крім того, не містять доказів того, що відповідач отримала певну платіжну картку, а також ПІН-код та підписала картку в спеціально відведеному місці. Ця заява також не містить і номеру картки, яку, за поясненнями позивача, отримала відповідач і в ній не зазначено умов надання кредиту і розміру ліміту.
Оскільки не завірена ксерокопія з копії довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» (а.с. 15) являється, на думку колегії суддів, доказом невідомого походження, одержаним з порушенням порядку, встановленого законом, всупереч твердженням апелянта, теж не може бути прийнята до уваги.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить, а зводиться до помилкового тлумачення норм права.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім того, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 268, 367, 375, 381- 384 ЦПК України,
Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 31 травня 2018 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Судді: С.В. Лівінський,
Р.В. Березовенко,
В.І. Олійник