Справа № 369/9797/16-ц Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д.
Провадження № 22-ц/780/2882/18 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.
Категорія 38 19.09.2018
Іменем України
19 вересня 2018 року м. Київ
Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Сушко Л.П., Журби С.О.,
за участю секретаря судового засідання - Черниш С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у Київській області, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора Києво-Святошинського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Київській області, про визнання частково недійсним та внесення змін до свідоцтва про права на спадщину за законом,
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 січня 2002 року серії АЕЕ № 890858, виданого державним нотаріусом Києво-Святошинської державної нотаріальної контори Цебровою Л.М., в частині встановлення розміру житлової площі будинку АДРЕСА_1, внести зміни щодо розміру даної житлової площі як 62,0 кв. м та зобов'язати Києво-Святошинську районну державну нотаріальну контору видати зі змінами свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2, а саме на будинок житловою площею 62,0 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 603 кв. м, по АДРЕСА_1.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, по АДРЕСА_1. 20 січня 2002 року вона отримала у Києво-Святошинській державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом серії АЕЕ № 890858. Проте, в липні 2014 року позивач виявила, що дане свідоцтво містить технічну помилку, а саме в ньому зазначено, що житлова площа будинку складає 81,8 кв. м, хоча відповідно до технічного паспорту та довідки БТІ розмір житлової площі складає 62,0 кв. м. За повідомленням нотаріальної контори № 2280/01-16 від 5 серпня 2014 року виправлення у свідоцтві про право на спадщину за законом зробити неможливо у зв'язку з тим, що державний нотаріус Цеброва Л.М. в нотаріальній конторі не працює з 2008 року, а право власності позивача на 2/3 частини спірного житлового будинку вже зареєстровано на підставі іншого правовстановлюючого документа - мирової угоди, затвердженої ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2005 року, якою погашено свідоцтво про право на спадщину за законом, що унеможливлює виправлення помилки без рішення суду. Позивач вважає, що внесення змін до свідоцтва про права на спадщину за законом, яке набуло юридичної сили згідно ухвали апеляційного суду від 8 грудня 2014 року, не можливо інакше як в судовому порядку на підставі статтей 1300, 1301 ЦК України.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на низку рішень судів, в яких установлено обставини спадкування спірного житлового будинку та відсутності факту пропуску строку позовної давності.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
За правилом частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, по АДРЕСА_1.
Спадкоємцями першої черги спадкування за законом є дочки спадкодавця ОСОБА_2, ОСОБА_3 та син ОСОБА_9.
Враховуючи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 (син спадкодавця), помер, його частку успадкували за правом представлення його дочки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (онуки спадкодавця).
20 січня 2002 року позивач отримала у Києво-Святошинській державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом серії АЕЕ № 890858 в спадковій справі № 363 за 2000 рік, зареєстроване в реєстрі за № 83, згідно якого спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1, належного померлому ОСОБА_7 на підставі договору про надання земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, посвідченого Першою Київською нотаріальною конторою 17 травня 1956 року за № 7-И-3173 та зареєстрованого в Київському міжміському бюро технічної інвентаризації за № 3925. Будинок розташований на земельній ділянці розміром 603 кв. м, має розмір житлової площі в цілому 81,8 кв. м. Біля будинку є вбиральня «В», погріб «Ж», огородження № 1-3, доріжка № 4. Інвентаризаційна оцінка будинку - 16 498 грн.
20 вересня 2003 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_11, у зв'язку з чим змінила прізвище на «ОСОБА_5».
12 лютого 2004 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поділ домоволодіння в натурі та усунення перешкод в користуванні спадковим майном.
27 лютого 2004 року ОСОБА_12 подала зустрічний позов до ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про виділ в натурі частки будинку.
19 жовтня 2005 року між ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено мирову угоду, відповідно якої у власність ОСОБА_2 перейшла 2/3 частини домоволодіння, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у спільну сумісну власність перейшла 1/3 частина домоволодіння, а ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості її частини домоволодіння, у наслідок чого її право власності на 1/3 частину домоволодіння припиняється. Зазначена мирова угода затверджена ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2005 року.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 8 грудня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Києво- Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2005 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 8 грудня 2014 року скасовано, ухвалу Києво- Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2005 року залишено в силі.
В подальшому, постановою Верховного Суду України від 11 травня 2016 року заяву ОСОБА_2 про перегляд судового рішення задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року скасовано, провадження у справі в касаційному порядку закрито.
За повідомленням Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори № 2280/01-16 від 5 серпня 2014 року виправлення у свідоцтві про право на спадщину за законом зробити неможливо у зв'язку з тим, що державний нотаріус Цеброва Л.М. в нотаріальній конторі не працює з 2008 року, а право власності позивача на 2/3 частини спірного житлового будинку по АДРЕСА_1 вже зареєстровано за позивачем на підставі іншого правовстановлюючого документа - мирової угоди, затвердженої ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2005 року, якою погашено свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину житлового будинку, що унеможливлює виправлення помилки без рішення суду.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини сторін у даному випадку регулюються ЦК УРСР 1963 року, нормами матеріального права якого не передбачено внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. При цьому позивачем при зверненні до суду за захистом свого порушеного права пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем.
Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна з огляду на наступне.
За правилами частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Разом з тим, відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Крім того, відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.
Суд першої інстанції вищевказане не врахував, відмовляючи у задоволені позову з посиланням на положення статті 267 ЦК України, тобто з підстав пропуску строку позовної давності, одночасно дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, що в свою чергу є неправильним з огляду на те, що відмовляти в позові через пропуск без поважних причин строку для звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим.
Звертаючись до суду, позивач зазначала, що в липні 2014 року вона виявила, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 січня 2002 року містить технічну помилку, а саме згідно свідоцтва розмір житлової площі в цілому складає 81,8 кв. м, а насправді, відповідно технічного паспорту (в якому зазначено про самочинно збудовані приміщення на мансандрі у житловому будинку, а саме: сторінка 3 технічного паспорту на житловий будинок станом на 29 травня 2001 року - на поетажному плані 1 житлового будинку маються самовільно збудовані приміщення: гараж «Г» - 3.85x5.55 кв. м; навіс «Д» - 2.40x4.65 кв. м; теплиця «Е» - 3.25x7x70 кв. м; сарай «Ж» - 2.35x6.30 кв. м і на сторінці 5 паспорта літера А: II - 18.8 кв. м; III - 8.5 кв. м; 2-1 - 19.8 кв. м; 2-2 - 2.1 кв. м; 2-3 - 7.8 кв. м; І - 5.1 кв. м) та довідки-характеристики БТІ розмір житлової площі складає 62,0 кв. м. Тобто 19,8 кв. м включено державним нотаріусом помилково як самочинно збудоване приміщення, яке до спадкового майна не входить. Також, у даному випадку оцінка домогосподарства не відповідає дійсній вартості, є завищеною на четвертину.
Просила на підставі статтей 1300, 1301 ЦК України визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, внести зміни щодо розміру даної житлової площі та зобов'язати нотаріальну контору видати їй зі змінами таке свідоцтво.
Відповідно до статті 1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.
На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).
Згідно зі частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 4, 12, 13, 43 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 3 статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
За змістом частин 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003 року) відносини спадкування регулюються нормами ЦК України (2003 року), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.
З матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а свідоцтво про право на спадщину за законом його спадкоємцям було видано 20 січня 2002 року, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми матеріального права ЦК УРСР 1963 року, розділом VII якого «Спадкове право» не передбачено можливості внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.
Також апеляційний суд враховує, що відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 14 червня 1994 року № 18/5 (чинної на час видачі свідоцтва), зазначення у свідоцтві про право на спадщину загальної площі спадкового об'єкта не передбачалось.
У відповідності до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Порушуючи питання про задоволення позову шляхом покладення обов'язку по вчиненню дій на Києво-Святошинську районну державну нотаріальну контору, позивач не звернула уваги на визначене нею ж процесуальне положення останньої як третьої особи і не врахувала, що покладення рішенням суду на таких осіб будь-яких обов'язків неможливе.
Крім того, посилаючись на те, що нотаріальна контора зобов'язана внести зміни до свідоцтва про право на спадщину, позивач не спростувала того факту, що після оформлення спадкових прав на спадкове майно і одержання свідоцтва про право на спадщину, без визнання цього свідоцтва недійсним в цілому, при відсутності згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину про внесення змін до нього, оформлення спадкових прав на це майно за іншою особою і видача їй свідоцтва про право на таке майно також неможлива (статті 1296, 1297, 1300, 1301 ЦК України).
За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску встановленого законом строку позовної давності не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак, відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову у зв'язку із безпідставністю позовних вимог.
Згідно пункту 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: Л.П. Сушко
С.О. Журба