Іменем України
19 вересня 2018 року
Київ
справа №822/620/15
адміністративне провадження №К/9901/12627/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 822/620/15
за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Хмельницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба, про стягнення заборгованості та зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року (судді Кузьмишин В.М., Боровицький О.А., Сушко О.О.),
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Хмельницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державна судова адміністрація України (далі - ДСА), Державна казначейська служба (далі - ДКС), у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з Апеляційного суду Хмельницької області на його користь 25767,01 грн. заборгованості з виплати щомісячного грошового утримання судді та 23398,12 грн. компенсації за несвоєчасну його виплату станом на вересень 2015 року; всього - 49165,13 грн.
Позовні вимоги мотивує тим, що відповідач перерахував свою заборгованість зі щомісячного грошового утримання (ОСОБА_1) за період з лютого 2009 до грудня 2011 року включно, однак станом на дату подання адміністративного позову зазначеної заборгованості йому не виплатили, як і не виплатили компенсації за порушення строків виплати щомісячного грошового утримання, що є порушенням вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ). Позивач вважає, що аргументи відповідача про неможливість виплати коштів через відсутність призначень у кошторисі суду на 2014 рік не є підставою для відмови у задоволенні його вимог.
Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2015 року адміністративний позов задовольнив.
Стягнув з Апеляційного суду Хмельницької області на користь ОСОБА_1 25767,01 грн. заборгованості з виплати щомісячного грошового утримання судді та 23398,12 грн. компенсації за порушення строків виплати заборгованості з щомісячного грошового утримання станом на вересень 2015 року включно.
Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 21 квітня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції і прийняв нову, якою відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року і залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду постановою від 14 грудня 2015 року.
Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу позивач, з-поміж іншого, зазначив, що постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року у справі № 822/247/14 стосується перерахунку надбавки за вислугу років, хоча у підсумку вплинула на розрахунок довічного грошового утримання, з яким він, утім, не погоджується. Позивач стверджує, що покликання апеляційного суду на статтю 267 КАС у цій справі є недоречним, позаяк цей спір не пов'язаний з виконанням згаданої постанови суду від 18 лютого 2014 року у справі № 822/247/14, а судового рішення щодо стягнення на його користь довічного грошового утримання за період з лютого 2009 року до грудня 2011 року включно, як пояснює позивач, до вирішення цього спору не було.
Також позивач не погоджується з висновком апеляційного суду про неналежного відповідача у цій справі, а також про те, що відсутність у відповідача як розпорядника бюджетних коштів є обставиною, яка виключає протиправність його дій щодо невиплати довічного грошового утримання.
Відповідач у письмових запереченнях, з-поміж іншого, зазначив, що розпорядником бюджетних коштів є ДСА і суд не може нести відповідальності за зобов'язаннями іншого органу.
ДСА у письмових запереченнях на касаційну скаргу зазначила, що підстав для задоволення вимог позивача немає. З посиланням на положення статті 7, 23, частини першої статті 48, статті 51 Бюджетного кодексу України (далі - БК) третя особа зазначила, що без належного бюджетного призначення та відповідного кошторису виплата коштів, як того просить позивач, призвела б до нецільового використання бюджетних коштів.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
З початком роботи Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Хмельницької області
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Суди встановили, що з 2 лютого 2009 року позивач працює суддею Апеляційного суду Хмельницької області.
24 листопада 2014 року апеляційний суд Хмельницької області повідомив позивачу, що в листопаді 2014 року йому перерахували щомісячне грошове утримання та склали розрахунок щомісячного грошового утримання з 2 лютого 2009 року до 31 грудня 2011 року; у підсумку цього перерахунку належна до виплати позивачу сума з довічного грошового утримання) становить 23108,30 грн.; сума компенсації - 6850,68 грн.; всього - 29190,33 грн.
Згодом, як з'ясував апеляційний суд, відповідач на вимогу суду надав уточнений розрахунок нарахованої суми заборгованості з виплати щомісячного грошового утримання та компенсації за порушення строків виплати цієї заборгованості. Відповідно до цього розрахунку, станом на 24 листопада 2014 року сума заборгованості з виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового утримання судді становить 23108,30 грн., сума компенсації за несвоєчасну виплату зазначеної заборгованості - 5467,87 грн.; всього - 28576,17 грн.
Позивач, своєю чергою, здійснив свій розрахунок заборгованості за період з листопада 2011 року до грудня 2011 року і за його підрахунками сума заборгованості з виплати йому щомісячного грошового утримання становить 2658,71 грн.; сума компенсації за порушення строків виплати цієї заборгованості (до вересня 2015 року включно) - 16547,44 грн. З урахуванням свого розрахунку, який він здійснив, як зазначено у постанові суду першої інстанції, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року у справі №1-33/2011, ОСОБА_1 уточнив і позовні вимоги, зміст яких зазначено вище.
Суди встановили, що відповідач не заперечує факту заборгованості перед позивачем із виплати щомісячного грошового забезпечення судді за період з лютого 2009 року по грудень 2011 року, утім неможливість виплати цих коштів зумовлена відсутністю у кошторисі Апеляційного суду Хмельницької області призначень на такі виплати.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість з виплати позивачу щомісячного грошового утримання за період лютий 2009 року - грудень 2011 року включно на дату розгляду цієї справи не погашена, а отже вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані. У цьому зв'язку суд першої інстанції також зазначив, що з урахуванням положень частини першої статті 2 Закону № 2050-ІІІ позивач, окрім стягнення заборгованості з щомісячного грошового утримання, має також право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з їх несвоєчасною виплатою.
Суд першої інстанції стягнув з відповідача заборгованість згідно з розрахунками позивача, утім мотивів щодо обґрунтованості такого розрахунку, з огляду на те, що він відрізняється від суми заборгованості, яку розрахував відповідач, не навів.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що Апеляційний суд Хмельницької області не є належним відповідачем за цим позовом, позаяк не є розпорядником коштів і в його кошторисі не передбачено коштів на такі виплати. Зокрема апеляційний суд зазначив, що загальний бюджетний запит формує ДСА і подає його Міністерству фінансів України, яке проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення опрацьованого бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України. Повноваження Міністерства фінансів України полягає у доведенні до головних розпорядників, у тому числі ДСА, лімітних довідок про бюджетні асигнування, які містять затверджені бюджетні призначення та їх помісячний розподіл. Відповідно до наданих лімітних довідок уточнюються показники витрат на рік. Після одержання лімітних довідок ДСА подає Міністерству фінансів України уточнені проекти зведених кошторисів і зведених планів асигнувань. Міністерство фінансів України надсилає Державному казначейству для реєстрації, обліку та виконання затверджений розпис Державного бюджету. Отже, як зазначив суд апеляційної інстанції, виплата таких коштів без належного бюджетного призначення та відповідного кошторису не належить до повноважень суду, та призвела б до нецільового використання бюджетних коштів.
Також цей суд зазначив, що Апеляційний суд Хмельницької області в межах своїх повноважень виконав постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року у справі № 822/247/14 у частині нарахування відповідних коштів. За вказаним судовим рішенням відповідача зобов'язано перерахувати та виплатити позивачу надбавку за вислугу років у відповідності з положеннями частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, з 02 лютого 2009 року по 31 грудня 2011 року, та компенсацію за несвоєчасну її виплату.
З посиланням на положення статті 2, частини дев'ятої 267 КАС суд апеляційної інстанції в цій справі зазначив, що позов, який направлений на контроль за виконанням судових рішень, виключає одночасний розгляд спору про оскарження дій суб'єкта владних повноважень з підстав, пов'язаних з належним виконання судового рішення. Тому цей позов не належить розглядати в порядку, встановленому процесуальним законодавством для позовних заяв, а необхідно вирішувати за правилами, передбаченими частиною дев'ятою статті 267 КАС.
Колегія суддів при прийнятті постанови виходила з такого.
Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості з виплати щомісячного грошового утримання судді за період лютий 2009 року - грудень 2011 року. Сума цієї заборгованості, за підрахунками відповідача (на 24 листопада 2014 року), становить 28576,17 грн., з якої 23108,30 грн. - сума щомісячного грошового утримання; 5467,87 грн. - компенсаційні виплати.
Позивач просить стягнути з відповідача 25767,01 грн. заборгованості з виплати щомісячного грошового утримання судді та 23398,12 грн. компенсації за несвоєчасну виплату цієї заборгованості (станом на вересень 2015 року); всього - 49165,13 грн.
Відповідач не заперечує того, що перед позивачем є заборгованість з виплати щомісячного грошового утримання (за розрахунком суду), але виплатити її не може з огляду на відсутність бюджетних призначень на такі цілі.
Відповідно до частини другої статті 142 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (тут - у редакції цього Закону, яка діяла на дату звернення до суду з цим позовом; далі - Закон № 2453-VI) функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.
Відповідно до частини третьої цієї статті видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому щодо місцевих та апеляційних судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Відповідно до статті 143 Закону № 2453-VI суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Положення аналогічного змісту Закон № 2453-VI містив і після того, як його викладено в новій редакції згідно із Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII; відповідні положення містили статті 145, 146 Закону № 2453-VI в новій редакції (яка діяла під час розгляду справи в судах).
Чинний на сьогодні Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) також передбачає, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності, зокрема, судів (крім Верховного Суду) здійснює Державна судова адміністрація України (частина третя статті 148). Водночас передбачено, що функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (частина четверта статті 148).
Відповідно до частини першої статті 145 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на дату звернення до суду) Державна судова адміністрація України здійснює організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
За змістом частини першої статті 146 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на дату звернення до суду) Державна судова адміністрація України, серед іншого готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів (пункт 7).
Відповідно до пункту 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11 жовтня 2010 року № 12 (у редакції Положення, чинній на дату звернення до суду) основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до покладених завдань ДСА, за змістом пункту 4 цього Положення, готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів (пункт 7); здійснює матеріальне і соціальне забезпечення працівників апарату судів та ДСА України (пункт 19); організовує проведення планово-фінансової роботи, ведення бухгалтерського обліку в судах, територіальних управліннях ДСА України (пункт 23); здійснює внутрішній контроль за використанням бюджетних коштів і матеріальних ресурсів у судах, територіальних управліннях, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління ДСА України, аналізує ефективність використання бюджетних коштів їх розпорядниками нижчого рівня та одержувачами на основі поданих ними звітів (пункт 24).
У новій редакції вказаного Положення (згідно з рішенням Ради суддів України від 4 червня 2015 року № 50), окрім наведеного, передбачено, що ДСА здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь (підпункт 16 пункту 3).
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 7 БК бюджетна система України ґрунтується на принципі цільового використання коштів, який означає, що бюджетні кошті використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.
За статтею 23 БК будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 48 БК розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Казначейства України.
Відповідно до частини першої статті 51 БК керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Мінфіну від 2 березня 2012 року № 309 розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами (планами використання бюджетних коштів), враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Казначейства; &?а;…&?а;.
Згідно з пунктом 2.14 цього Порядку у міру прийняття рішень розпорядником бюджетних коштів про оплату бюджетних зобов'язань та бюджетних фінансових зобов'язань, які були зареєстровані в органах Казначейства та залишились не оплаченими на кінець минулого бюджетного періоду, органами Казначейства такі зобов'язання відображаються в обліку у поточному бюджетному періоді на підставі поданого розпорядником бюджетних коштів Реєстру або Реєстру фінансових зобов'язань і відповідних підтвердних документів
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не може виплатити позивачеві заборгованості з огляду на те, що у його кошторисі не передбачено коштів на такі видатки.
З огляду на наведене правове регулювання колегія суддів погоджується з тим, що відповідач, з огляду на свій правовий статус бюджетної установи, не може на власний розсуд розпоряджатися бюджетними коштами, які йому виділено, відповідно висновок апеляційного суду в цій частині є правильним.
З урахуванням наведеного, функції головного розпорядника бюджетних коштів, які виділяються на забезпечення діяльності судів, виконує ДСА, яка у цій справі є третьою особою. Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, обрав спосіб захисту свого права, а також визначив відповідача за цим позовом. Водночас, суд апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення першої інстанцій, обмежений доводами апеляційної скарги і не може замінювати неналежну сторону на цій стадії процесу. Тому встановивши, що позов подано до відповідача, який не може відповідати за цим позовом, апеляційний суд правомірно відмовив у його задоволенні.
Доводи касаційної скарги висновків суду та обставин справи не спростовують.
Статтею 350 КАС передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Смокович
Судді О.В. Білоус
Т.Г. Стрелець