Дата документу 18.09.2018
Справа № 334/3665/18
Провадження № 2/334/2824/18
18 вересня 2018 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя в складі:
головуючого судді Козлової Н.Ю.,
при секретарі Манюхіні О.О.
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартири та виселення,
Представник ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» звернувся до суду з позовом в якому зазначив, що між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником всіх прав та зобов'язань якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_2, укладений кредитний договір № 5515293 від 10 липня 2007 року, згідно з яким позивач надав відповідачу кредит у сумі 35 000,00 доларів США, строком до 10.07.2026 року, зі сплатою процентів у розмірі 11,5% річних, для придбання чотирикімнатної квартири загальною площею 76,23 кв.м житловою 49,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2 передала в іпотеку Банку квартиру, яка була придбана за кредитні кошти, про що між сторонами укладений договір іпотеки № 5515564, посвідчений 10.07.2007 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Задачиною Н.В., за номером 2067.
У зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором на підставі положень договору іпотеки та Закону України «Про іпотеку» позивач реалізував своє право на звернення стягнення шляхом набуття у власність предмета іпотеки, про що ОСОБА_4, державним реєстратором Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації», на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21.03.2018 було зареєстровано право власності ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_2.
В зв'язку з вищевикладеним ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» просить суд виселити з вищевказаної квартири ОСОБА_2 без надання іншого житла та зняттям з реєстраційного обліку, а також стягнути судові витрати, які були ними понесені у зв'язку зі зверненням із позовом до суду у вигляді судового збору в розмірі 1762,00 гривень.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити з підстав вказаних в ньому.
Відповідач у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, заперечень на позов не надав, з заявою про розгляд справи у його відсутність до суду не звертався, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Судом були використані всі можливі способи сповіщення відповідача про час та місце розгляду справи, але вони виявилися марними. Неявка в судове засідання відповідача, судом розцінюється, як зловживання процесуальними правами та намагання затягнути розгляд справи.
Суд, за згодою позивача, вважає можливим провести заочний розгляд справи, на підставі матеріалів справи, у відповідності зі ст. 223 ч.4 ЦПК України за відсутністю відповідача.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ПАТ «ПУМБ» належить на праві власності нерухоме майно: чотирикімнатна квартира, загальною площею (кв.м): 76,23, житловою площею (кв.м): 49,5, за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.24).
Заочним рішенням Ленінського районного суд м. Запоріжжя від 22.07.2013 року у справі №334/4345/13-ц, стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у сумі 46 120,36 дол. США та 44 218,79 грн. (а.с.20-21).
26 квітня 2018 року на адресу відповідача ПТА «ПУМБ» направили вимогу щодо усунення перешкод у користуванні власністю і виселення (а.с.25).
Згідно відповіді з Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 12.06.2018 року за № 01-12/02/1485, за адресою: АДРЕСА_1 - зареєстрована ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 21.08.1985 по теперішній час. Інші зареєстровані особи за зазначеною адресою відсутні.
Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Глава 28 ЦК України визначає житло об'єктом права приватної власності.
Відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
Судом встановлено, що відповідач створює перешкоди у реалізації банком прав власника, тому вимоги позивача про виселення відповідачів з будинку без надання іншого жилого приміщення підлягають задоволенню.
Згідно з правовою позицією, яку висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 16 січня 2012 року щодо перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 травня 2011 року з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК України, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, ст.405 ЦК України). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання.
Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV від 11 грудня 2003 року була введена реєстрація за місцем проживання або місцем перебування.
Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За вимогами ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.
Виходячи зі змісту зазначеної норми права, поняття «зняття з реєстрації» нерозривно пов'язане з поняттям «житлові права» (право власності на житлове приміщення, право користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила таке користування, виселення із займаного приміщення та інше).
Отже, зняття з реєстрації ОСОБА_2 здійснюється на підставі рішення суду про її виселення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню понесені позивачем, судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1762,00 гривень.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 141, 247, 263-265, 280-289, 354 ЦПК України, суд,-
Позов Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартири та виселення - задовольнити.
Виселити з квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_5, 69093; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) без надання іншого житла та зняттям з реєстраційного обліку.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_5, 69093; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд.4, код ЄДРПОУ 14282829) витрати зі сплати судового збору у сумі 1762 (Одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні) 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 18 вересня 2018 року.
Суддя: Козлова Н. Ю.