Іменем України
19 вересня 2018 року
Київ
справа №750/6244/17
адміністративне провадження №К/9901/2969/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М.І.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 750/6244/17
за позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про визнання дій неправомірними, скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду міста Чернігова, прийняту 21 вересня 2017 року у складі головуючого судді - Рахманкулової І.П., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 07 листопада 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Шелест С.Б., суддів: Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.,
У червні 2017 року Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - відповідач), в якому просило:
визнати дії відповідача щодо формування та надіслання вимоги до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») про списання коштів на суму 10 145 грн 10 коп з рахунків Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України неправомірними;
скасувати вимогу про списання коштів з рахунків Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України;
стягнути з Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області на рахунок позивача 10 145 грн 10 коп неправомірно знятих коштів;
зобов'язати Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області дотримуватись вимог статей 6, 28 Закону України «Про виконавче провадження» при направленні документів про списання коштів з рахунків Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України.
Позов мотивований тим, що відповідач порушив вимоги статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» та позбавив позивача права на оскарження дій щодо нарахування витрат виконавчого провадження і завчасно включив їх до вимоги про списання коштів. Крім того, позивач вважає, що відповідачем також порушено вимоги статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та стверджує, що рахунок № 25607300037163, відкритий у ПАТ «Державний ощадний банк України» призначений для акумуляції збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а рахунок № 25603304037163 - для фінансування пенсійних виплат і на них поширюється заборона нецільового використання коштів, встановлена статтею 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Деснянський районний суд міста Чернігова постановою від 21 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
26 грудня 2017 року касаційна скарга Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, який ухвалою від 4 січня 2018 року відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
У своїй касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було сформовано та надіслано до ПАТ «Ощадбанк» платіжну вимогу про списання з рахунків пенсійного органу коштів у сумі 10 145,10 грн.
На підставі вказаної вимоги, 20 червня 2017 року банківською установою з рахунків боржника було списано кошти у сумі 10 145,10 грн в рахунок погашення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження за виконавчими провадженнями: №53409114, №53899502 та №53898642.
Так, у рамках виконавчого провадження №53409114 списано кошти у сумі 5706,21 гривень, як виконавчий збір; у рамках ВП №53899502 - кошти у сумі 75 гривень, як витрати виконавчого провадження; у рамках ВП №53898642 - кошти у сумі 4 363,89 гривень, як виконавчий збір.
Не погоджуючись з такими діями, позивач звернувся з позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем у межах та у спосіб визначених законом повноважень здійснено дії по списанню з рахунків боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Зазначена позиція підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
З аналізу зазначеної норми закону вбачається, що зазначення в постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору є обов'язком державного виконавця.
Згідно частини першої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Конкретний розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню з боржника-юридичної особи при виконанні рішення немайнового характеру, визначений частиною третьою статті 27 Закону № 1404-VIII - чотири мінімальні розміри заробітної плати.
Як вбачається з матеріалів справи, постановами державного виконавця від 14 лютого 2017 року та від 11 травня 2017 року відкрито виконавчі провадження ВП №53409114 та ВП №53898642 відповідно, з одночасним зазначенням у них про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірах установлених статтею 27 Закону №1404-VIII.
За змістом статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Згідно п. 2 розділу 6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі Інструкція) витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.
У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.
Отже, зі змісту наведених правових норм вбачається, що передумовою стягнення витрат виконавчого провадження є винесення державним виконавцем відповідної постанови.
Так, 08 червня 2017 року державним виконавцем у рамках виконавчого провадження ВП №53899502 винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 75 грн.
Постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору у межах виконавчих проваджень ВП №53409114 та ВП №53898642 та витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №53899502 у межах виконавчого провадження винесені до формування та надіслання на адресу банківської установи вимоги про списання коштів.
Відповідно до п. 7 розділу 9 Інструкції при виконанні рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, у разі якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основну винагороду приватного виконавця та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках, виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основну винагороду приватного виконавця та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не сплачені у добровільному порядку виконавчий збір у рамках виконавчих проваджень ВП №53409114 та ВП №53898642 та витрати на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №53899502; доказів оскарження постанов державного виконавця матеріали справи не містять, а тому дії державного виконавця щодо списання з рахунків пенсійного органу у примусовому порядку коштів відповідають вимогам законодавства.
Частиною першою статті 2 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон №4901-VI) передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
З матеріалів справи вбачається, що у межах виконавчих проваджень ВП №53409114, ВП №53898642 та ВП №53899502 примусовому виконанню підлягають судові рішення зобов'язального характеру, а не про стягнення коштів (періодичних платежів), а тому доводи позивача про те, що списання коштів має відбуватись у порядку передбаченому Законом № 4901-VI - не обґрунтовані та не заслуговують на увагу.
За змістом частини другої статті 6 Закону №1404-VIIІ рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Таким чином, примусове виконання рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ органами казначейства, можливо лише за умови, що вказані органи здійснюють казначейське обслуговування коштів боржника, при цьому кошти, на які звертається стягнення, є бюджетними.
Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судами попередніх інстанцій, рахунки Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України №25607300037163 та № 25603304037163, з яких відповідачем списано кошти, обслуговується в Чернігівській філії АТ «Державний ощадний банк України». На цих рахунках зберігаються кошти, які не включаються до складу Державного бюджету України, а тому органи казначейства України не уповноважені виконувати рішення про списання коштів з цих рахунків, у зв'язку з чим на спірні правовідносини не поширюється дія статті 6 Закону №1404-VIIІ.
За такого правового врегулювання та з урахуванням встановлених судами обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України залишити без задоволення.
Постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 21 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Білоус
Т.Г. Стрелець