Іменем України
19 вересня 2018 року
Київ
справа №810/1549/17
адміністративне провадження №К/9901/2617/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М.І.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
секретаря судового засідання: Гуловій О.І.,
за участю позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: Сердюка О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 810/1549/17
за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського окружного адміністративного суду, прийняту 30 червня 2017 року у складі головуючого судді Лапій С.М., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Шелест С.Б., суддів: Глущенко Я.Б., Чаку Є.В.,
У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві) в якому просив:
зобов'язати ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві виплатити йому середній заробіток за весь час затримки у виплаті належних звільненому працівнику сум за період з 27 січня 2016 року по 27 січня 2017 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 04 грудня 2014 року по 27 січня 2016 року працював в Державній податковій інспекції у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві.
У день звільнення з ним було проведено розрахунок належних йому виплат.
Однак, позивач, вважаючи, що відповідачем не було здійснено з ним повного розрахунку під час звільнення, 26 грудня 2016 року звернувся до відповідача з листом, в якому просив надати йому довідку про заробітну плату за весь період його роботи .
У подальшому, 27 січня 2017 року позивач отримав на власний картковий рахунок кошти у сумі 432, 78 гривень з призначенням платежу - заробітна плата.
Крім того, листом від 20 січня 2017 року № 3999/К/26-58-05-12 відповідач повідомив позивача по те, що ним самостійно здійснено перерахунок сум належних йому до виплати за грудень 2015 року та січень 2016 року.
Відповідачем в день звільнення з позивачем було частково здійснено розрахунок, при цьому повний розрахунок з позивачем здійснено тільки 27 січня 2017 року, отже порушивши строки повного розрахунку під час звільнення, відповідач допустив порушення його трудових прав, зокрема права на оплату праці.
Київський окружний адміністративний суд постановою від 30 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, позов задовольнив.
Зобов'язав ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві виплатити гр. ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки у виплаті належних йому при звільненні сум за період з 27 січня 2016 року по 27 січня 2017 року у розмірі 55 956 (п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) гривень 60 коп.
Зобов'язав ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві у Київській області надати суду звіт про виконання судового рішення впродовж 5 календарних днів з дня набрання законної сили судовим рішенням.
У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, просив скасувати їх рішення, та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить належних підстав для того, щоб вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів без змін.
Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суди встановили, що позивач працював у ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві з 04 грудня 2014 року (наказ №13-о від 04 грудня 2014 року «Про призначення працівника») по 27 січня 2016 року (наказ №14-о від 25 січня 2016 року «Про звільнення працівника»).
Через рік після звільнення 27 січня 2017 року на картковий рахунок позивача надійшли кошти у сумі 432,78 гривень з призначенням платежу «Зарплата. Державна податкова».
У зв'язку з цим, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати при звільненні сум.
У відповідь на заяву, відповідач повідомив, що при звільненні зі служби з позивачем був проведений розрахунок у повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства, із врахуванням: окладу і надбавки за вислугу державного службовця пропорційно відпрацьованому часу, а також належних компенсаційних виплат за невикористану відпустку. Премія за січень була виплачена у лютому відповідно до Положення про преміювання працівників ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, затвердженого наказом ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 19 січня 2016 року №16.
Під час розгляду справи у суді відповідач пояснив, що доплата у сумі 432,78 гривень була здійснена позивачу на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року № 77, яка набрала законної сили після звільнення позивача зі служби, однак поширює свою дію до правовідносини, що виникли з 01 грудня 2015 року.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були здійснені розрахунки належних при звільненні сум не у повному обсязі, що є правовою підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки у виплаті належних позивачу сум.
Зазначена позиція була підтримана Київським апеляційним адміністративним судом який здійснював перегляд постанови суду першої інстанції.
Верховний Суд з такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується частково з огляду на таке.
Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (надалі - постанова Уряду №1013).
Пунктом 6 постанови Уряду №1013 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 грудня 2015 року.
Постанова набрала законної сили 15 грудня 2015 року.
Підпунктом 3 пункту 1 цієї постанови передбачено, що у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено нормативно-правовими актами згідно з переліком.
Пунктом 4 вказаної постанови передбачено, що керівникам установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери та органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів забезпечити внесення змін до штатного розпису установ, закладів та організацій, відповідних органів з урахуванням нових розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати).
Тобто, з грудня 2015 року відбулось підвищення розміру заробітної плати (посадового окладу) працюючих державних службовців.
Як свідчать обставини справи, наказом Інспекції від 13 липня 2015 року №195-о позивача переведено з 14 липня 2015 року з посади начальника управління оподаткування юридичних осіб на посаду заступника начальника управління - начальника відділу координаційно-моніторингового управління, як такого, що успішно пройшов стажування.
У подальшому, наказом Інспекції від 15 грудня 2015 року № 397-О «Про встановлення посадових окладів» та постанови Уряду №1013 позивачу серед інших працівників контролюючого органу встановлено з 01 грудня 2015 року підвищений посадовий оклад у розмірі 1779 гривень на місяць.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Постанови №1013 посадові оклади (тарифні ставки, ставки заробітної плати) працівників підвищуються відповідно до збільшення розміру посадового окладу працівника 1 тарифного розряду Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298, з встановленням з 1 грудня 2015 року у штатному розписі посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери у таких розмірах: 1 тарифного розряду - 1378 гривень.
Тобто, посадовий оклад, зокрема керівників працівників контролюючого органу не повинен бути меншим за 1723 гривень.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача було переведено з 14 грудня 2015 року за особистою заявою з вищезазначеної посади на посаду головного державного інспектора відділу аналізу та моніторингу забезпечення надходжень координаційно-моніторингового управління.
Згідно переліку змін №1 до штатного розпису, наявного в матеріалах справи, складеного на виконання вимог Наказу ДФС України від 12 березня 2016 року № 209 та постанови КМУ від 11 лютого 2016р № 77 до внесення змін посадовий оклад головного державного інспектора відділу координації бюджетного процесу становив 1418 гривень на місяць, а після внесення змін - 1723 гривень на місяць (перша та четверта сторінки переліку змін №1).
Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, на момент звільнення позивача з ним проведено розрахунок не у повному обсязі, зокрема, за період грудень 2015 року та січень 2016 року було здійснено без врахування вимог наказу Інспекції від 15 грудня 2015 року № 397-О «Про встановлення посадових окладів» та постанови Уряду №1013, внаслідок чого недоплачено суму основного окладу за грудень 2015 року у розмірі 185,65 гривень, за вислугу державних службовців за грудень 2015 року у розмірі 27,85 гривень, основного окладу за січень 2016 року у розмірі 272,89 гривень, грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні за січень 2016 року у розмірі 9 гривень, за вислугу державних службовців за січень 2016 року у розмірі 40,93 гривень.
З врахуванням автоматичного утримання з цих сум податку з доходів фізичних осіб, профвнесків та військового збору всього на суму 103,54 гривень, виплаті при звільненні позивачу підлягала сума - 432,78 гривень.
На момент звільнення Позивача діяла постанова Уряду № 1013, яка передбачала виплату заробітної плати, виходячи з підвищених розмірів посадових окладів, а тому посадовий оклад мав розраховуватись починаючи з грудня 2015 року із врахуванням цієї постанови.
Доводи відповідача про те, що виплата у розмірі 432,78 гривень була здійснена на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року №77 «Про внесення змін до постанови КМУ від 17 липня 2003 року № 1078 та від 09 грудня 2015 року №1013», прийнятої після звільнення позивача, але застосування якої визначено з 01 грудня 2015 року - необґрунтовані та не заслуговують на увагу, оскільки вказаною постановою не встановлювались нові посадові оклади для державних службовців, а лише вносились зміни до Постанови Уряду №1013 від 09 грудня 2015 року в частині звуження кола осіб, на яких поширюється дія постанови Уряду №1013. Зокрема, постановою Уряду №77 обмежено категорію працівників, на яких поширюється дія постанови №1013, а саме виключено з кола осіб військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та поліцейських.
Отже, відсутні правові підстави вважати, що постанова Уряду №77 вплинула на розміри посадових окладів працівників територіальних органів ДФС України.
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті визначаються Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (в редакції чинній на момент проходження позивачем публічної служби; надалі - Закон № 3723-XII).
Цим законом не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні державних службовців.
Як зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 17 липня 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства.
Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Враховуючи, що різниця у заробітній платі у сумі 432,78 грн. мала б бути виплачена позивачу при його звільненні, втім така сума була виплачена з вини відповідача через рік після його звільнення, - має місце несвоєчасний розрахунок при звільненні, що є правовою підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову.
Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції допустився помилки при розрахунку середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, зазначене не було виправлено і судом апеляційної інстанції.
Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 Порядку №100 установлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Разом з тим, згідно п.4 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством поряд з іншим не враховуються:
а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);
б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Так, термін розрахунку - останні два повних робочих місяці, тобто листопад, грудень 2015 року.
Однак, судами попередніх інстанцій питання складової заробітної плати позивача за цей період не досліджувалось належним чином, що потягло за собою помилку при здійсненні розрахунку середньої заробітної плати та ухвалення незаконного рішення.
За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
За таких обставин суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.
При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.
За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 3, 242, 243, 250, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року, та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у цій справі скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Смокович
Судді О.В. Білоус
Т.Г. Стрелець