Іменем України
19 вересня 2018 року
Київ
справа №822/181/16
адміністративне провадження №К/9901/12582/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М.І.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 822/181/16
за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про стягнення коштів, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду, прийняту 19 липня 2016 року у складі головуючого судді - Блонського В.К., та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду, постановлену 14 вересня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Сушка О.О., суддів: Смілянця Е.С., Залімського І.Г.,
У лютому 2016 року ОСОБА_2 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (далі також - відповідач), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:
стягнути з територіального управління державної судової адміністрації України в Хмельницькій області на його користь 119 880 гривень, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з липня 2015 року по червень 2016 року включно.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 05 січня 1993 року по 30 січня 2009 року він працював суддею Хмельницького міського (міськрайонного) суду.
Наказом голови Хмельницького міського (міськрайонного) суду від 30 січня 2009 року його звільнено з посади судді, а відповідача зобов'язано провести з позивачем розрахунок при звільненні.
На час його звільнення з Хмельницького міського (міськрайонного) суду, в судах були наявні його спори з відповідачем про розміри належних сум при звільненні, які вирішилися на користь позивача.
Так, постановою Красилівського районного суду від 09 листопада 2011 року зобов'язано відповідача за період з 01 червня 2005 року по січень 2009 року включно донарахувати і виплатити надбавку за роботу з матеріалами, що мають відомості, які становлять державну таємницю по формі 3 у розмірі 10% від посадового окладу.
Це рішення суду відповідачем не виконано.
Постановою Красилівського районного суду від 25 серпня 2015 року з відповідача на користь позивача стягнуто за період з липня 2005 року по травень 2015 року 16265,59 гривень, компенсації втрати частини доходу у вигляді надбавки за роботу з матеріалами, що мають відомості, які становлять державну таємницю, та 18 556,95 гривень, компенсації втрати частини доходу у вигляді недоплаченого грошового утримання судді, а всього 34 822,54 гривень.
Це рішення також відповідачем не виконано.
Постановою Ярмолинецького районного суду від 12 березня 2012 року відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за порушення строків виплати щомісячного довічного грошового утримання судді за період з січня 2005 року по листопад 2011 року включно. Таке рішення суду не виконано.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2015 року зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку при звільнені за період з 31 січня 2009 року по 31 червня 2015 року.
І це рішення відповідачем не виконано. Отже вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з цим позовом.
Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 19 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
31 січня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_2 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 01 лютого 2018 року прийнята до провадження.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судами встановлено, що позивач з 05 січня 1993 року по 30 січня 2009 року працював суддею Хмельницького міського (міськрайонного) суду.
З 02 лютого 2009 року позивач працює суддею апеляційного суду Хмельницькій області.
Постановою Красилівського районного суду Хмельницької області від 09 листопада 2011 року у справі № 2-а-2652/11 за позовом ОСОБА_2 до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області і територіального управління Державної судової адміністрації у Хмельницькій області про стягнення компенсації за роботу в умовах режимних обмежень та недоплаченого щомісячного грошового утримання, зобов'язання провести нарахування та виплату компенсації, вирішено позов ОСОБА_2 задовольнити частково, та визнано протиправною бездіяльність Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, яка полягає у невидачі з 01 червня 2005 року наказу про встановлення судді Латюку Петру Яковичу надбавки до посадового окладу в розмірі 10 відсотків у зв'язку з роботою, що передбачає доступ до державної таємниці, та зобов'язано територіальне управління Державної судової адміністрації у Хмельницькій області донарахувати ОСОБА_2 з 01 червня 2005 року по січень 2009 року включно до заробітної плати та щомісячного грошового утримання і виплатити надбавку за роботу з матеріалами, що мають відомості, які становлять державну таємницю по формі 3 у розмірі десяти відсотків від посадового окладу за період його роботи суддею Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року у справі № 2а-2652/11/2209 вирішено апеляційні скарги ОСОБА_2 та територіального управління Державної судової адміністрації у Хмельницькій області - залишити без задоволення, а постанову Красилівського районного суду Хмельницької області від 09 листопада 2011 року - без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2015 року вирішено касаційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації у Хмельницькій області залишити без задоволення, касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, постанову Красилівського районного суду Хмельницької області від 09 листопада 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року в частині позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Тобто спір в частині зобов'язання територіального управління Державної судової адміністрації у Хмельницькій області донарахувати ОСОБА_2 з 01 червня 2005 року по січень 2009 року включно до заробітної плати та щомісячного грошового утримання і виплатити надбавку за роботу з матеріалами, що мають відомості, які становлять державну таємницю по формі 3 у розмірі десяти відсотків від посадового окладу за період його роботи суддею Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, вирішено на корись позивача.
Крім того, постанова Красилівського районного суду Хмельницької області від 09 листопада 2011 року у справі № 2-а-2652/11 за позовом ОСОБА_2 до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області і територіального управління Державної судової адміністрації у Хмельницькій області про стягнення компенсації за роботу в умовах режимних обмежень та недоплаченого щомісячного грошового утримання, зобов'язання провести нарахування та виплату компенсації, набрала законної сили в частині зобов'язання територіального управління Державної судової адміністрації у Хмельницькій області донарахувати ОСОБА_2 з 01 червня 2005 року по січень 2009 року включно до заробітної плати та щомісячного грошового утримання і виплатити надбавку за роботу з матеріалами, що мають відомості, які становлять державну таємницю по формі 3 у розмірі десяти відсотків від посадового окладу за період його роботи суддею Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позов необґрунтований і недоведений в судовому засіданні дослідженими доказами, тому не підлягає задоволенню.
Зазначена позиція була підтримана і Вінницьким апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.
Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права, та зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 44 Закону України «Про статус суддів» (в редакції чинній на момент звільнення позивача) визначено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок, тобто надбавка за роботу з матеріалами, що мають відомості, які становлять державну таємницю включена в структуру заробітної плати судді.
Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Тобто, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Суди встановили, що сторонами в справі не оспорюється наявність боргу із заробітної плати перед позивачем, розмір якого визначений судовими рішеннями.
Колегія суддів, також зазначає, що Верховний Суд України в своїй постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 висловив таку правову позицію в аналогічній справі, а саме: право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Разом з тим при розгляді цієї справи необхідно взяти до уваги і такі обставини як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Судами враховано, що розмір невиплати з вини відповідача належних позивачу сум при звільнені у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, менше ніж розмір середньомісячної заробітної плати позивача на посаді Хмельницького міськрайонного суду за останні два місяці перед звільненням, а саме: розмір середньомісячної заробітної плати позивача перед звільненням становить 9 768,81 гривень, а загальна сума доплати за рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 09 листопада 2011 року у справі № 2-а-2652/11, становить 8 709,93 гривень, і постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2015 року по справі № 822/2385/15 суду зобов'язано територіальне управління державної судової адміністрації України в Хмельницькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 січня 2009 року по 31 червня 2015 року, тобто фактично за 77 місяців, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.
Суди також встановили, що нині стягнення заборгованості із заробітної плати позивачу не відбулось через відсутність фінансування з державного бюджету України згідно із запитом відповідача, але нарахування таке здійснено.
Таким чином, Верховний Суд вважає, що одночасно із виплатою боргу із заробітної плати позивачу відповідачем має бути виплачена компенсація за її затримку. У разі не виплати такої компенсації, у позивача виникне право на її стягнення у судовому порядку.
Отже, аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Білоус
Т. Г. Стрелець