Іменем України
19 вересня 2018 року
Київ
справа №814/2645/16
адміністративне провадження №К/9901/2659/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №814/2645/16
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду, прийняту 23 лютого 2017 року у складі головуючого судді - Князєва В.С., та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду, прийняту 7 червня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого Джабурія О.В., суддів: Вербицької Н.В., Крусяна А.В.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Миколаївській області (далі - ГУ НП) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 05.12.2016 року № 339 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;
- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора - чергового Очаківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що на час строку його попередження та на час його звільнення з посади у відповідача були вакантні посади, які йому не були запропоновані, інші гарантії під час звільнення не були дотримані.
Зазначені обставини, на думку позивача, вказують на порушення вимог статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), у зв'язку з чим був заявлений цей позов.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 23 лютого 2017 року позовні вимоги задовольнив. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Миколаївській області № 339 о/с від 05.12.2016 року в частині звільнення Позивача зі служби в поліції. Поновлено Позивача на посаді старшого інспектора - чергового Очаківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь Позивача грошову компенсацію за час вимушеного прогулу з 05.12.2016 року до дати винесення судового рішення у розмірі 7198,95 грн. без відрахування податків та зборів та без врахування стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь Позивача середній заробіток у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4 581,15 грн. без відрахування податків та зборів.
Постанову в частині поновлення позивача на посаді старшого інспектора - чергового Очаківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області - суд допустив до негайного виконання.
Також постанову в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь позивача середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4 581,15 грн. без відрахування податків та зборів - суд допустив до негайного виконання.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 7 червня 2017 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року залишив без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактично в структурі ГУ НП відбулась реорганізація, утім скорочення штату, зокрема посади, яку обіймав позивач, не було. Попередивши про звільнення, позивачеві не запропонували посад, на які його можна було б перевести з огляду на кваліфікацію, досвід роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до службових обов'язків. Тобто ГУ НП як роботодавець не вжив належних заходів щодо працевлаштування позивача, що є порушенням як вимог трудового законодавства, так і статті 68 Закону України «Про Національну поліцію».
У касаційній скарзі ГУ НП, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи свої вимоги, серед іншого, зазначив, що наказами Голови Національної поліції України від 28 квітня 2016 року № 360 «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області» та Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 31 травня 2016 року № 440 «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області» скасовано всі тимчасові штати Головного управління Національної поліції в Миколаївській області та скорочено всі посади, в тому числі й ту, яку обіймав позивач.
ГУНП в Миколаївській області письмово попередили про наступне звільнення та роз'яснили положення статті 49-2 КЗпП. Крім того, відповідач врахував висновок атестаційної комісії від 2 березня 2016 року про службову невідповідність позивача та необхідність звільнення з органів поліції. З посиланням на статтю 68 Закону України «Про Національну поліцію» відповідач наголосив, що під час скорочення штату правом керівника є вирішувати питання про призначення поліцейського, посада якого скорочена, тому норми КЗпП, зокрема в частині працевлаштування, до цих правовідносин застосуванню не підлягають.
Окрім того, відповідач зазначив, що суди попередніх інстанцій не вказали розрахунок розміру виплати за час вимушеного прогулу, як передбачено п.10.4. Постанови Пленуму ВАСУ від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі, вимогами ст. 27 ЗУ «Про оплату праці» та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КМУ від 08.02.1995 №100», у зв'язку з чим відповідач позбавлений права перевірити чи правильно вирахувані дні вимушеного прогулу.
Ухвалою від 28 грудня 2018 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за скаргою відповідача.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що наказом Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області від 07 листопада 2015 року № 3 о/с позивача призначено на посаду інспектора-чергового Очаківського відділу поліції Головного управління Національної поліції України поліції в Миколаївській області.
Наказом ГУ НП від 18 березня 2016 року № 45 о/с позивача звільнено зі служби в поліції через службову невідповідність на підставі пункту п'ятого частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність).
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 14 вересня 2016 року (у справі № 814/1257/16) скасував наказ ГУ НП від 06 червня 2016 року № 125 о/с. Відтак ГУ НП наказом від 05 жовтня 2016 року № 280 о/с поновило позивача на службі в поліції.
06 жовтня 2016 року позивача письмово повідомили про наступне звільнення зі служби в поліції на підставі статті 49-2 КЗпП та пункту четвертого частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 05.12.2016 року за № 339 о/с позивача звільнено зі служби за п. 4 с. 1 ст. 77 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про Національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про Національну поліцію» призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
За частиною першою статті 47 Закону України «Про Національну поліцію» призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.
Відповідно до пунктів 9, 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Відповідно до частини першої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Згідно з частиною другою статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що Законом України «Про Національну поліцію» окремо не визначено процедуру здійснення пропозиції наявних вакантних посад поліцейському, який попереджається про можливе звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. У зв'язку з відсутністю у спеціальному законі положень, які б регулювали порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, суд вважає, що в цьому випадку слід застосувати загальні положення Кодексу законів про працю України.
Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували до спірних правовідносин окремі положення КЗпП (у цій частині), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
За змістом частини другої цієї статті звільнення з вказаної підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 КЗпП встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Враховуючи наведене колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач зобов'язаний був запропонувати позивачу вакантні посади з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні, звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів до і після реорганізації.
Суди попередніх інстанцій на основі досліджених під час розгляду справи доказів дійшли правильного висновку про те, що у Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області не відбулось реорганізації, пов'язаної зі скороченням посад, оскільки замість 3263 посад тимчасового штату введено більшу за цю кількість посад постійного штату. Таким чином, відбулась заміна тимчасового штатного розпису на постійний штатний розпис.
Відповідач не заперечує, що позивачеві при звільненні не пропонували іншої вакантної посади в органах поліції, натомість обґрунтовує звільнення позивача наявністю негативного висновку атестаційної комісії №15.00004259.0023330 від 02 березня 2016 року (про його службову невідповідність), що, судячи з доводів відповідача, теж слугувало підставою для прийняття оскарженого наказу про звільнення.
З цього приводу слід зазначити, що оцінку згаданому висновку атестаційної комісії, як і прийнятому на його підставі наказу ГУ НП від 06 червня 2016 року № 125 о/с про звільнення позивача з поліції у зв'язку зі службовою невідповідністю, надав адміністративний суд у справі № 814/1257/16, судове рішення у якій набрало законної сили. З урахуванням положень частини четвертої статті 78 КАС встановлені таким судовим рішенням (у справі №814/1257/16) обставини доказуванню (у цій справі) не підлягають.
В контексті спірних правовідносин слід зазначити, що покликання на висновки атестаційної комісії про службову невідповідність позивача як однієї з підстав для прийняття спірного наказу про звільнення позивача вже у зв'язку зі скороченням штату ГУ НП дають підстави вважати, що дійсним мотивом для прийняття цього наказу (який є предметом оскарження в цій справі) є намагання відповідача повторно звільнити позивача з поліції за результатами атестації, незважаючи на висновки суду про протиправність такої атестації і звільнення з цих підстав.
За встановлених в цій справі обставин і правового регулювання спірних відносин колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що ГУ НП, звільнивши позивача з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», не вжило жодних заходів щодо його працевлаштування, як того вимагають положення частини другої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», як спеціальні для цих правовідносин, так і загальні положення трудового законодавства.
Стосовно доводів відповідача про те, що судами попередніх інстанцій не вказаний розрахунок розміру виплати відповідно до вимог постанови Пленуму ВАСУ від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», вимогами cт.27 ЗУ «Про оплату праці» та порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КМ України від 08.02.1995 № 100, колегія суддів Верховного Суду, погоджується з позицією апеляційної інстанції, яка не взяла їх до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається, що такий розрахунок проведено судом першої інстанції відповідно до вимог п. 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260, яким передбачено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за неповний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Постанова Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», на яку посилається апелянт, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, з наступних підстав. Наказом МВС України № 260 від 06.04.2016 був затверджений Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, якій набув чинності з дня його офіційного опублікування. Закон України «Про національну поліцію» набув чинності 02 липня 2015 року. Спірні правовідносини виникли в момент звільнення позивача, тобто 05 грудня 2016 року. Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон України «Про національну поліцію» та Наказ №260. Відповідно до цього Наказу №260 при розрахунку середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення Позивача використовуються календарні дні, а не робочі дні. Отже, судами й у цьому аспекті позовних вимог правильно застосовано норми матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Переглянувши оскаржені судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що висновки судів попередніх інстанцій в цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.
Доводи касаційної скарги висновків судів і фактичних обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Білоус
Т. Г. Стрелець