Іменем України
19 вересня 2018 року
м. Київ
справа №497/1470/16-а
адміністративне провадження №К/9901/43944/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Анцупової Т.О., Кравчука В.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2017р. (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) у справі за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського об'єднаного Управління пенсійного фонду України Одеської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ізмаїльського об'єднаного Управління пенсійного фонду України Одеської області, в якому просив:
- визнати відмову Управління пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області у призначенні, нарахування та виплаті пенсії за вислугу років неправомірною та скасувати рішення № 20 від 15.07.2016р.;
- визнати достатнім для призначення пенсії за вислугу років спеціальний стаж роботи 21 рік 10 місяців 12 днів, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 19 років 5 місяців 22 дня;
- зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України у Болградському районі Одеської області призначити, нарахувати та виплачувати пенсію за вислугу років у розмірі 90 % від місячного заробітку без обмеження граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за останніх 60 календарних місяців роботи перед зверненням за призначенням пенсії, яка становить 15 435.60 гривень відповідно до довідки прокуратури Одеської області № 536 від 09.06.2016р. про розмір місячного заробітку, починаючи з 13.07.2016р. (з дня звернення за пенсією).
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач неправомірно відмовив йому у призначенні пенсії згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. №1789-XII (в редакції Закону від 12.07.2001 р. № 2663-ІІІ), чим порушено його право на пенсійне забезпечення.
Постановою Болградського районного суду Одеської області від 26.01.2017р. позовні вимоги задоволено.
Визнано неправомірним рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років та скасовано рішення відповідача № 20 від 15.07.2016р.
Визнано достатнім для призначення пенсії за вислугу років спеціальний стаж роботи позивача - 21 рік 10 місяців 12 днів, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 19 років 5 місяців 22 дня.
Зобов'язано відповідача призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років у розмірі 90 % від місячного заробітку без обмеження граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за останніх 60 календарних місяців роботи перед зверненням за призначенням пенсії, яка становить 15 435.60 гривень відповідно до довідки прокуратури Одеської області № 536 від 12.07.2016р. про розмір місячного заробітку, починаючи з 13.07.2016р. (з дня звернення за пенсією).
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2017р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги залишено без задоволення.
З ухваленим рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що згідно ст. 22 Конституції України право на пенсійне забезпечення, надане йому на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. не може бути звужене, а тому відповідач, виносячи рішення про відмову у призначенні пенсії діяв не на підставі, не в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.
Заперечень на касаційну скаргу до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах доводів касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач 13.07.2016р. звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991р. у розмірі 90% суми місячної чинної заробітної плати (а.с.7).
На час звернення до відповідача з відповідною заявою стаж вислуги років позивача складав 21 рік 10 місяців 12 днів, в тому числі стаж роботи на посадах працівника прокуратури 19 років 5 місяців 22 дня.
Рішенням комісії для розгляду спірних питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсії відповідача від 15.07.2016р. № 20 позивачу відмовлено в призначенні пенсії з посиланням на те, що згідно з пунктом 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. № 213, з 01.06.2015р. скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначаються пенсії, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. (а.с.27)
Розглядаючи справу та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у частині 1 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 05.11.1991р., що діяла до 01.10.2011р.) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що станом на час подання позивачем заяви до відповідача про призначення пенсії стаж позивача за вислугу років складав 21 рік 10 місяців 12 днів, в тому числі стаж роботи на посадах працівника прокуратури 19 років 5 місяців 22 дня, а тому стаж роботи позивача на момент звернення з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991р. №1789- XII "Про прокуратуру" становив більше 20 років. Крім того, позивач має право на призначення пенсії відповідно до положень ч. 1 ст. 50 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 05.11.1991р., що діяла до 01.10.2011р.), оскільки на час роботи позивача на посадах в органах прокуратури для нього діяли гарантії пенсійного забезпечення як для працівника прокуратури, а зміни в законодавстві, які суттєво звужують соціальні права і суперечать Конституції України, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог апеляційний суд виходив з того, що на час звернення позивача (13 липня 2016 року) до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р., вказаний Закон України "Про прокуратуру" втратив чинність. Крім того, відповідно до п. 5 "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", з 01.06.2015р. скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
З такими висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову колегія суддів погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, у частині 1 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 05.11.1991р., що діяла до 01.10.2011р.) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Законом України № 3668-УІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності з 01.10.2011р., внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років.
З 15.07.2015р. стаття 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. №1789-XII щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратила чинність, у зв'язку із набранням чинності нового Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р.
Мотиви та доводи касаційної скарги висновки апеляційного суду не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача за призначенням пенсії на підставі статті ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 05.11.1991р.,) положення цього закону в частині щодо пенсійного забезпечення на час виникнення спірних відносин втратив чинність, а тому апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про відмову у задоволенні позову.
Посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися є безпідставним, оскільки у період дії ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII у редакції від 26.07.2001р., що діяла до 30.09.2011р., пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Станом на 30.09.2011р. у позивача був відсутній стаж роботи 20 років, а тому, у період дії ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII у редакції від 26.07.2001р. позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим при прийнятті Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.
Посилання на практику Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (рішення від 14.10.2010р.) є безпідставним, оскільки на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії національне законодавство визначало підстави та умови пенсійного забезпечення прокурорів.
Крім того у справі "Суханов та Ільченко проти України"(рішення від 26.06.2014, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.
Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача не було "законних сподівань", які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, оскільки при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2017р. у даній справі - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
Т.О. Анцупова
В.М. Кравчук