Справа № 826/312/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.
18 вересня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Літвіної Н.М. та Сорочка Є.О.,
за участю секретаря Седик Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі,
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області та просив суд:
- визнати незаконними дії Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області по звільненню ОСОБА_2;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області №451-к від 06.11.2017 "Про звільнення ОСОБА_2";
- поновити ОСОБА_2 на посаді начальника Управляння захисту прав споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області з 06.11.2017;
- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2017 по день ухвалення судового рішення та моральну шкоду в розмірі 10 000, 00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.
Головне управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області, не погодившись з рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на законність виконання Головним управлінням вимог Закону України «Про державну службу» в частині припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу. Крім того, наголошує, що позивач здобув листок непрацездатності всупереч законодавчим та нормативно-правовим актам. Також вважає, що судом першої інстанції під час розрахунку суми виплати за час вимушеного прогулу не було враховано виплату позивачу допомоги за період тимчасової непрацездатності, що може призвести до розтрати бюджетних коштів.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які прибули в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області №451-к від 06.11.2017 "Про звільнення ОСОБА_2" керуючись п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» та на виконання постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.10.2017 у справі №750/9439/17/37623/2017 звільнено ОСОБА_2 06.11.2017 з посади начальника Управляння захисту прав споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальністю за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу».
ОСОБА_2 вважаючи спірний наказ протиправним звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується і колегія суддів.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про державну службу» встановлено, що дія цього Закону поширюється на державних службовців: 1) Секретаріату Кабінету Міністрів України; 2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; 3) місцевих державних адміністрацій;4) органів прокуратури; 5) органів військового управління; 6) закордонних дипломатичних установ України; 7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону; 8) інших державних органів.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону).
Водночас, п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» визначено, що підставами для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Закону України «Про державну службу» у випадках, зазначених у пунктах 1 - 4 частини першої цієї статті, суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивача звільнено у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальністю за корупційне або пов'язане корупцією правопорушення відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу».
Так, постановою Деснянського районного суду від 19.10.2017 у справі №790/9439/17 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальністю за ч. 1 ст. 176-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних доходів громадян, що складає 850 грн.
Вказана постанова набрала законної сили 31.10.2017, що підтверджується відповідною відміткою на останній.
Отже, з урахуванням зазначеного колегія суддів підтримує висновок Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що підстави для звільнення позивача вказані у спірному наказі є вірними.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що позивач станом на час прийняття спірного наказу перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АДІ №395513.
Згідно п. 17 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказано, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
В той же час, судом першої інстанції вірно враховано, що «Про державну службу» не встановлено порядку дій керівника державного органу під час звільнення державного службовця під час перебування останнього на лікарняному, однак ст. 40 Кодексу законів про працю України передбачено, серед іншого, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Враховуючи, що в день звільнення позивача останньому видано листок непрацездатності, судова колегія підтримує висновок Окружного адміністративного суду міста Києва, що спірний наказ є протиправним, оскільки прийнятий в період тимчасової непрацездатності ОСОБА_2
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі про те, що позивач здобув листок непрацездатності всупереч законодавчим та нормативно-правовим актам, є безпідставними, оскільки вони не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Таким чином, адміністративний позов в частині визнання протиправним та скасуваня наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області №451-к від 06.11.2017 "Про звільнення ОСОБА_2" підлягає задоволенню.
Статтею 235 Кодексу законів про працю України передбачено, зокрема, що у разі незаконного звільнення працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З урахуванням того, що оскаржуваний наказ є протиправним, ОСОБА_2 підлягає поновленню на посаді, з якої був звільнений.
Згідно ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю в Україні при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (в редакції, чинній на момент розгляду справи) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з листа Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 09.01.2018 №01-08-29/126 середній заробіток позивача за 2 місяці складає 18 389, 93 грн., а середньоденна заробітна плата 994, 05 грн.
Як вірно враховано Окружним адміністративним судом міста Києва, кількість днів вимушеного прогулу, в даному випадку з 06.11.2017 по 14.05.2018, становить 129 робочих днів, а відтак сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 складає 128 232, 45 грн.
Твердження скаржника про те, що позивачу в грудні 2017 року нараховано та виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 06.11.2017 по 15.11.2017, а тому за рішенням суду буде здійснено подвійну виплату, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ст. 235 КЗпПУ не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16.
Отже, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційна скарга Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2018 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді: