04 вересня 2018 року Справа № 0440/5861/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами у м. Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене наказом ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 03.04.2018 року № 28;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути справу громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (2018ДР003) про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає наказ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 03.04.2018 року № 28 протиправним, незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо надання статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам, і отже викликає довіру. Зазначає, що в якості причин виїзду з країни свого постійного проживання вказав, що не поділяє політику країни походження та засуджує її агресивну політику по відношенню до України. У зв'язку з такими політичними переконаннями позивач вважає, що на території Російської Федерації йому загрожує небезпека, як фізична та і у формі кримінального переслідування, яке виразилось у фабрикуванні відносно нього кримінальної справи.
Ухвалою суду від 06.08.2018 відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
28.08.2018 до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи №0440/5861/18 в порядку загального провадження.
Ухвалою суду від 29.08.2018 в задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи №0440/5861/18 в порядку загального провадження відмовлено.
29.08.2018 до суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що ОСОБА_1 під час співбесіди з уповноваженою посадовою особою ГУ ДМС України в Дніпропетровській області повідомив, що він не входив до складу жодної політичної, релігійної, військової або соціальної організації, не брав участі в жодних мітингах. Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 228 КК Російської Федерації (незаконне придбання, зберігання без мети збуту наркотичних засобів у великому розмірі). Діяння, в якому звинувачується громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , відповідно до КК Російської Федерації відноситься до злочинів проти здоров'я населення і суспільної моралі. Також, зазначено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 не звинувачується органами Російської Федерації у сепаратизмі чи інших діях, на які направлене антиекстриміське законодавство РФ, та про які повідомляється в інформації інтернет ресурсів у країні походження заявника. Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 потрапив на територію України нелегально, проживав близько 4 років на території України порушуючи законодавство України, не маючи законних підстав для перебування на території України та працюючи нелегально. Також, відповідач зазначає, що, громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише після того, як був заарештований та поміщений до Дніпропетровської установи виконання покарань №4.
Згідно з ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з ч. 4 цієї статті за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує пятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням викладеного, суд розглянув дану справу у спрощеному провадженні без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного. судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Тулома, Кольський район, Мурманська область Російської Федерації, є громадянином Російської Федерації.
В 2014 році позивач прибув на територію України з Російської Федерації.
З матеріалів справи видно, що 16.08.2017 працівниками Марганецького ВП Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області затримано ОСОБА_1 у зв'язку зі знаходженням його у міжнародному розшуку.
14.03.2018 позивач звернувся із заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом ГУ ДМС України в Дніпропетровській області № 28 від 03.04.2018 позивачу відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись із наказом відповідача, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із наступного.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі - Закон № 3671-VI), міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.
Згідно з п. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Отже, до категорії біженців можуть належати громадяни - іноземці (особи без громадянства), відносно яких на Батьківщині чи країні попереднього постійного проживання існують ризики переслідування з причин 1) раси, 2) віросповідання, 3) національності, 4) громадянства (підданства), 5) належності до певної соціальної групи або 6) політичних переконань.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття "біженець" включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.
Отже, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.
Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п. п. 45, 66).
Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні.
Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.
Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач має довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Суд зауважує, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" або зазнати серйозної шкоди, пов'язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.
Приписами п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З матеріалів справи видно, що 16.08.2017 працівниками Марганецького ВП Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області затримано у порядку та на підставі ст.ст. 208, 582 КПК України ОСОБА_1 , який перебуває у міжнародному розшуку та розшукується УФСКН Росії по Мурманській області по кримінальній справі №24-5322(10) від 05.01.2014 з метою арешту та екстрадиції за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 228 КК Російської Федерації (незаконне придбання, зберігання без мети збуту наркотичних засобів у великому розмірі).
Також, з матеріалів справи видно, що позивач прибув на територію України у 2014 році, проте із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні звернувся лише 14.03.2018, перебуваючи у Дніпровській установі виконання покарань №4.
Причиною звернення за захистом Єфіменко С.В. зазначив, що не поділяє політику країни походження та засуджує її агресивну політику по відношенню до України.
Статтею 6 Закону № 3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, відповідно до ст.6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
За змістом п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
За правилами п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Суд зазначає, що виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3)побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Порядок попереднього розгляду заяв унормований, зокрема, статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Приписами ч. 1 ст. 8 зазначеного Закону передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Водночас, згідно з ч.6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Тобто, приписи статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" дали підстави відповідачу - ГУ ДМС України у Дніпропетровській області - прийняти рішення у формі наказу №28 від 03.04.2018 про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За змістом ст.ст. 9, 10 Закону, прийняттю Державною міграційною службою України рішення про відмову у визнанні біженцем передує прийняття її територіальним органом рішень про прийняття заяви та про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проведення співбесід із заявником, проведення перевірки обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву, та складення письмового висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В ході розгляду справи судом встановлено, що позивачем в обґрунтування його заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, не було надано відповідачеві доказів переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, які б дозволяли дійти висновку про наявність підстав вважати позивача біженцем у розумінні Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Таких доказів також не було надано до суду.
Також, позивачем не надано доказів, які б дали змогу дійти висновку, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, тобто, змушений був прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
З матеріалів справи видно, що Відділом міжнародного поліцейського співробітництва Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на запит Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо перевірки громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який звернувся із клопотанням до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні повідомлено, що здійсненою перевіркою (реєстраційний №1677 від 19.04.2018) за обліками інформаційно-пошукової системи Генерального секретаріату Інтерполу е-ASF2 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває у міжнародному розшуку з 28.06.2017 з метою арешту та екстрадиції до Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 228 КК РФ.
Також, листом від 21.03.2018 №14-6591-17 прокуратура Дніпропетровської області повідомила Головне управління ДМС України в Дніпропетровській області про те, що ОСОБА_1 перебуває у міжнародному розшуку та розшукується УФСКН Росії по Мурманській області по кримінальній справі №24-5322(10) від 05.01.2014 з метою арешту та екстрадиції за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 228 КК Російської Федерації (незаконне придбання, зберігання без мети збуту наркотичних засобів у великому розмірі). Інкримінований ОСОБА_1 злочин за законодавством України відповідає ч. 2 ст. 309 КК України та є екстрадиційним, оскільки передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 5 років.
Отже, з огляду на приписи Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" зазначені обставини стали підставою для прийняття рішення, оформленого у формі наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №28 від 03.04.2018 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд робить висновок, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність своїх дій, натомість позивачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та наявності правомірних підстав для прийняття органами ДМС України рішення про надання відповідного статусу.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії, є такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , Російська федерація, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН відсутній, паспортні данні невідомі) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вул. В. Липинського, 7, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський