Окрема думка
14.09.18
Cудді Донецького апеляційного адміністративного суду Гаврищук Т.Г.стосовно рішення по справі № 805/1985/18-а
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2018 року в справі № 805/1985/18-а - залишено без задоволення, ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2018 року в справі №805/1985/18-а - залишено без змін.
На підставі частини 3 статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України висловлюю окрему думку стосовно зазначеного судового рішення.
Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За приписами частини 3 цієї статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 88 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затв. Законом України від 24 березня 1999 року N 551-XIV (далі Статут), встановлено, що військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.
Відповідно до приписів частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частин третьої та четвертої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Аналіз положень статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, може мати місце тільки при встановленні обставин щодо початку перебігу строку звернення до суду, зокрема, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та з'ясування причин пропуску цього строку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 13.03.2018р. звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 від 04 листопада 2017 року № 927 щодо накладення дисциплінарного стягнення - догана; визнання протиправним та скасування усного наказу командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 від 05 січня 2018 року щодо накладення дисциплінарного стягнення - догана; визнання протиправним та скасування усного наказу командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 від 31 січня 2018 року щодо накладення дисциплінарного стягнення - догана; визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 від 06 лютого 2018 року № 101 щодо накладення дисциплінарного стягнення сувора догана; визнання протиправним та скасування усного наказу помічника командира бригади з фінансово-економічної роботи начальника служби військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 від 12 січня 2018 року щодо накладення дисциплінарного стягнення - догана; стягнення частини грошового забезпечення утриманої внаслідок накладення дисциплінарних стягнень на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 від 04 листопада 2017 року № 927, усного наказу командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 від 05 січня 2018 року, усного наказу командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 від 31 січня 2018 року, наказу командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 від 06 лютого 2018 року № 101 та усного наказу помічника командира бригади з фінансово-економічної роботи начальника служби військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 від 12 січня 2018 року.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач дізналася про своє порушене право усними наказами від 05.01.2018 року, 12.01.2018 року та від 31.01.2018 року в січні 2018 року, що підтверджено, зокрема, рапортом від 03.02.2018 року.
Стосовно наказу від 04 листопада 2017 року № 927 суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач дізналася про своє порушене право про накладення догани в 2017 році, що підтверджується оскарженням позивачем постанови Краматорського міського суду від 04 січня 2018 року у справі №234/18097/17. Крім того, позивач зверталася 30 грудня 2017 року на Урядову гарячу лінію. Також, допитана у якості свідка працівник кадрової служби військової частини НОМЕР_1 пояснила, що наказ від 04.11.2017 року № 927 нею особисто був переданий до фінансово - економічної частини, де позивач працювала заступником начальника, для зменшення її грошового утримання.
Щодо наказу від 06 лютого 2018 року №101 суд дійшов висновку про те, що позивач дізналася своєчасно, однак звернулася до суду з позовом 13 березня 2018 року, оскільки поїхала, як вона зазначила, у примусову відпустку.
Судом першої інстанції також зазначено, що всі оскаржувані позивачем дисциплінарні стягнення зазначені відповідачем у службовій картці.
Статтею 97 Статуту встановлено, що про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.
Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку (ст.98 Статуту).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 від 04 листопада 2017 року № 927 за порушення військової дісциплини на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
Докази, що засвідчують ознайомлення позивача з наведеним наказом під підпис в матеріалах відсутні.
Предметом розгляду Краматорським міським судом у справі №234/18097/17 було визнання позивача винним у скоєнні адміністративного правопорушення за ч.4 ст.172-11 КУпАП. Постанова Краматорського міського суду від 04 січня 2018 року, ані постанова Апеляційного суду Донецької області від 29.01.2018р. по справі №234/18097/17 не містять в собі жодних відомостей щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності на підставі наказу від 04 листопада 2017 року № 927, а тому не може свідчити про дату ознайомлення позивача з цим наказом.
Допитана у якості свідка працівник кадрової служби військової частини НОМЕР_1 пояснила тільки про те, що наказ від 04.11.2017 року № 927 нею особисто був переданий до фінансово - економічної частини, де позивач працювала заступником начальника, для зменшення її грошового утримання.
Звернення позивача 30 грудня 2017 року на Урядову гарячу лінію щодо правомірності винесення їй догани не містить в собі посилання на певний наказ.
Наказом від 06.02.2018р. №101 позивачеві оголошено сувору догану.
До матеріалів справи відповідачем додано аркуш погодження, у якому міститься відмітка про те, що наказ доведено під підпис позивача 06.02.2018р.
Однак, наданий аркуш погодження взагалі не містить в собі відомостей до якого наказу він складений.
Крім того,позивач у судовому засіданні спростовувала свій підпис та заявила клопотання про призначення по справі почеркознавчої експертизу, у задоволення якого судом відмолено .
У рапорті від 03.02.2018 року позивач зазначила, що з доганою помічника командира з фінасово-экономічної роботи начальника служби, накладеною в січні місяці 2018 року не згодна та просила ознайомити її з резолюцією та надати копію. Тобто, у наведеному рапорті позивач зазначала про одну догану, а не про три усних догани, які є предметом розгляду.
Слід також звернути увагу, що у наведеному рапорті позивач просила ознайомити її з цією доганою та надати копію. Однак, в матеріалах справи відсутні докази надання позивачеві зазначених документів.
У відповідності до вимог статті 106 Статуту усі заохочення та дисциплінарні стягнення (крім зауваження), передбачені цим Статутом, у тому числі і заохочення, оголошені командиром усьому особовому складу підрозділу (команди), військової частини, заносяться у тижневий строк до службової картки військовослужбовця (додаток 3 до цього Статуту).
У службовій картці позивача зазначені всі оскаржувані позивачем дисциплінарні стягнення.
За приписами статті 109 Статуту кожний військовослужбовець один раз на рік, а також у разі переведення на нове місце служби повинен ознайомитися із своєю службовою карткою й розписатися про це.
В матеріалах справи відсутні докази ознайомлення позивача із своєю службовою карткою після оголошення дисциплінарних стягнень, а тому наведена картка не може свідчити про дату, коли позивач дізналася чи повинна була дізнатися про порушене право.
Тобто, в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження дати, коли позивач дізналася чи повинна була дізнатися про порушене право, а тому висновок суду першої інстанції щодо порушення позивачем строку звернення до суду є передчасним.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач 30 грудня 2017 року зверталась на Урядову гарячу лінію щодо правомірності винесення їй догани. На наведене звернення командуванням Високомобільних десантних військ Збройних Сил України було надано відповідь від 15.01.2018р. №119.
В матеріалах справи також міститься заява позивача від 30.03.2018р. про поновлення строку на звернення до суду в зв'язку з поважністю причин пропуску процесуальних строків, зокрема, знаходилась на лікарняному з 27.11.2017р. по 29.11.2017р., перебувала у відпустці з 30.11.2017р. по 15.12.2017р. (в зв'язку з необхідністю доглянути хвору матір , перебувала у шпиталі військової частини з 15.12.2017р. по 28.12.2017р., перебувала у відпустці з 08.01.2018р. по 11.01.2018р. (в зв'язку з необхідністю доглянути хвору матір), перебувала у відрядженні у військовій частині НОМЕР_2 м. Святогірськ з 17.01.2018р. по 26.01.2018р., перебувала у відпустці з 08.01.2018р. по 11.01.2018р. та з 07.02.2018р. по 25.03.2018р.
Згідно довідки МСЕК серія МСЕ-ЧНВ №165249 від 01.06.200р. мати позивача ОСОБА_4 , є інвалідом 2 групи та потребує побутового догляду.
Наведені причини, на мою думку, є поважними.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у справі “CASE OF STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM”, (Заява № 22083/93; 22095/93) рішення від 22 жовтня 1996 року, у п.50 рішення зазначив, що право доступу до суду не є абсолютним і воно може підлягати обмеженням. Однак Суд має переконатися, що застосовувані обмеження не перешкоджають залишеним особі можливостям доступу (і не звужують їх) у спосіб чи мірою, що підривають саму суть цього права. Крім того, обмеження права на доступ до суду суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не має легітимної мети і якщо не забезпечено належного пропорційного співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the Рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» 18 United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 93, с. 24, п. 57, і нещодавнє рішення у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, серія А, № 333-B, с. 41, п. 31). 51.
Вважаю, що в даному випадку, позбавлення позивача на доступ до суду буде суперечити статті 6 Конвенції про захист прав людини в частині права на справедливий судовий розгляд.
З урахуванням викладеного вважаю, судом першої інстанції безпідставно залишено позовні вимоги без розгляду.
Суддя Т.Г. Гаврищук