Справа № 825/2022/18 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М.
19 вересня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О.,
Кучми А.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.
розглянувши у судовому засіданні у м. Києві, у порядку ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку,
У травні 2018 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 липня 2017 року по 08 лютого 2018 року в сумі 113935,16 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов - задовольнити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що відповідач діяв в порушення вимог чинного законодавства, оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що відповідно до витягу з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 24 червня 2017 року № 428, полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас згідно п. «б» (за станом здоров'я).
Наказом т.в.о начальника ВЧ НОМЕР_1 від 30 червня 2017 року № 184 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 30 червня 2017 року.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі №825/1832/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 шодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із січня 2016 року по червень 2017 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із січня 2016 року по червень 2017 року.
08 лютого 2018 року, на виконання судового рішення, позивачу перераховано індексацію грошового забезпечення.
20 березня 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо нарахування та виплати останньому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 липня 2017 року по 08 лютого 2018 року.
Листом від 31 березня 2018 року № 502/2/9/302 відповідач повідомив, що всі належні до виплати основні та додаткові види грошового забезпечення здійснені відповідно до вимог чинного законодавства.
Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.
Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив та зазначив, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не поширює свою дію на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено 24 червня 2017 року з військової служби, проте, вважаючи протиправною невиплату індексації грошового забезпечення за період із січня 2016 року по червень 2017 року, звернувся до суду.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі №825/1832/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Згідно з вимогами ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Буквальний аналіз зазначеної норми дає підстави погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що і положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Натомість, спірні правовідносини за своєю суттю є спором, що виник внаслідок невиконання судового рішення, що виключає можливість застосування положень ст.. 117 Кодексу законів про працю України.
Суд апеляційної інстанції вважає доцільним посилання суду першої інстанції на рішення Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», у п. 65 цього рішення Суд зазначив, що вимоги заявниці щодо компенсації за період з 8 липня 1997 по 18 березня 1999 року не мають жодного правового підґрунтя (див. пункти 56 і 57 вище). Зокрема, стаття 117 Кодексу законів про працю України не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що у діях відповідача відсутні ознаки протиправності.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку.
Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст.. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2018 року - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст виготовлено 19.09.2018
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
А.Ю. Кучма