Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/1622/18
(заочне)
20.09.2018 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області у особі головуючого судді А.А.Надопта, секретар судового засідання С.С.Онисько, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу-
Позивачка звернулася у Виноградівський районний суд із позовною заявою про розірвання шлюбу із відповідачем, який був укладений 14.02.2017р. у виконкомі Ільницької сільської ради, Іршавського району за актовим записом №07, від якого у сторін дітей не має.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що сторони не зійшлися характерами, між ними часто виникають сварки та різні суперечки, а відтак сторони не проживають разом та не ведуть спільне господарство та не підтримують шлюбні відносини, що призвело до розпаду сім»ї, у зв»язку з чим позивачка просить шлюб із відповідачем розірвати.
В судове засідання позивачка не з»явилася, проте подала до суду письмову заяву від 20.09.2018р., в якій свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та просила такі задоволити, на розлученні наполягає, оскільки між ними примирення та збереження сім»ї є неможливим, вони проживають окремо, термін для примирення просила не давати, оскільки це буде на користь їх сім»ї, а справу розглянути у її відсутності; відповідач в судове засідання повторно не з"явився, хоча про час і місце судового засідання повідомлявся судом належним чином- судовою повісткою, яку отримав особисто, заяв про причини своєї неявки або клопотань про відкладення справи не надав. Окрім того, відповідач не подав до суд відзив на позов, а відтак, зі згоди позивача, викладеній у заяві, суд ухвалює рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст.280-282 ЦПК України.
Отже, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв"язку, суд вважає позов підставним та обґрунтованим, а відтак підлягає до повного задоволення із-за таких міркувань.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб
Згідно з частиною третьою ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: 1) верховенство права; 2) повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов»язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суди, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя (ст.5 ч.1 ЦПК), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12,13,78,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
В судовому засіданні достовірними та належними доказами встановлено, що між сторонами був укладений шлюб 14.02.2017р. у виконкомі Ільницької сільської ради, Іршавського району за актовим записом №07, від якого у сторін дітей не має. Сторони не створили міцної сім»ї, оскільки не зійшлися характерами, між ними часто виникають сварки та різні суперечки, не проживають разом та не ведуть спільне господарство і не підтримують шлюбні відносини, що призвело до розпаду сім»ї, у зв»язку з чим позивачка наполягає на розлученні.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглядаючи вказану справу на підставі наведених і встановлених у судовому засідання фактів суд констатує, що вони регулюються правовідносинами, визначеними нормами Сімейного та Цивільного кодексів України.
Так, відповідно до вимог ст.112 СК України суд з"ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розлучення, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя сторін.
Ці вимоги закону узгоджуються та доповнюються нормами п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998р. №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім»ю» із наступними змінами встановлено, що проголошена Конституцією України охорона сім»ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження їх сім»ї стали неможливим. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно і всебічно з»ясовувати фактичні взаємини подружжя, мотиви та причини розлучення, забезпечувати участь у засіданні, як правило, обох сторін, уживати заходів до примирення подружжя. Рішення суду про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам законності та обґрунтованості. При цьому законність і обґрунтованість рішення визначається не тільки дотриманням судом норм процесуального права при розгляді цивільних справ, а й виконанням судом вимог матеріального права, що регулює правовідносини сторін, а саме особисті немайнові права та обов»язки подружжя.
З матеріалів справи вбачається, що сторони не зійшлися характерам, сторони тривалий час не проживають разом і не ведуть спільне господарство та не підтримують шлюбні відносини, як наслідок не створили міцної сім»ї, що призвело до фактичного розпаду сім»ї, позивачка категорично відкинула пропозицію суду щодо примирення, у зв»язку з чим наполягає на розлученні.
При вирішенні даного спору суд виходить з того, що відповідно до вимог ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За змістом ст.55 СК України дружина та чоловік зобов»язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім»ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов»язаний утверджувати в сім»ї повагу до матері. Дружина зобов»язана утверджувати в сім»ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім»ї за свою поведінку в ній.
Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносини, примушування до їх збереження, є порушенням прав жінки, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом (ч.ч.3,4 ст.56 СК України).
На підставі наведеного, з урахуванням особливого характеру сімейних відносин та їх об»єктивну недоступність для оточуючих, беручи до уваги, що позивачка категорично заперечує проти збереження їх сім»ї та наполягає на розлученні, суд не може покласти обов»язок збереження сім»ї сторін на позивачку при наявності її категоричного заперечення цього.
З"ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, взявши до уваги відсутність у подружжя неповнолітніх дітей та обставини життя подружжя, суд встановив справжнє прагнення позивача до розірвання шлюбу, а відтак приходить до переконання, що подальше спільне життя подружжя ОСОБА_3 і збереження їх шлюбу не суперечить інтересам сторін, після цього не будуть порушені їх особисті та майнові права, у зв"язку із чим даний позов підлягає задоволенню.
В позові позивачка також просила суд вирішити питання щодо відновлення їй дошлюбного її прізвища «Чубирко».
У відповідності до вимог ст.28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов»язків і здійснює їх під своїм іменем. Ім»я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із Закону, звичаю національної меншини, до якої вона належить.
Зокрема, Законом України №2398-У1 «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», який набув чинності 27.07.2010р., внесено зміни до ст.235 ЦК України, а саме було доповнено частиною другою, згідно якої у рішенні суду про розірвання шлюбу зазначається про вибір прізвища тим з подружжя, який змінив прізвище під час реєстрації шлюбу, що розривається.
Статтею 295 цього-ж Кодексу передбачено, що прізвище фізичної особи може бути змінене у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним.
Сімейним Кодексом України (ст.113) передбачено також, що особа, яка змінила своє прізвище у зв»язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
На підставі викладеного, відповідно до вимог ст.ст.28,235,295 ЦК України, ст.ст.24,55,56,112 СК України та керуючись ст.ст.2-5,10,12,13,18,81,144,223,259,263-265,280-52282 ЦПК України, суд:
ОСОБА_3 Іванівни до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб, укладений 14.02.2017р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у виконкомі Ільницької сільської ради, Іршавського району за актовим записом №7- розірвати.
Після набрання рішенням законної сили позиваці повернути дошлюбне прізвище «Чубирко»
Заочне рішення може бути переглянуте Виноградівським районним судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийОСОБА_4