ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
19 вересня 2018 року № 826/9165/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2»
до Головного управління Держпраці у Київській області,
про визнання протиправною та скасування постанови,
За участю представників:
позивача - Дума Ю.М.,
відповідача - Бабченко О.П.
Обставини справи.
Приватне акціонерне товариство «Трест «Київміськбуд-2» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області та просить суд:
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 25 квітня 2017 року № 255 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 3 200,00 гривень;
Стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.
Ухвалою суду від 17 травня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/5976/17(далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні на 10 серпня 2017 року.
10 серпня 2017 року судом оголошено перерву до 12 жовтня 2017 року у зв'язку із надходженням через канцелярію клопотання від відповідача про відкладення розгляду справи.
12 жовтня 2017 року в судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі обґрунтовуючи тим, що оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25 квітня 2017 року № 255 не відповідає фактичним обставинам справи, не підкріплена доказами та винесена з порушенням встановленого порядку, а тому підлягає скасуванню.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та з яких вбачається, що відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України. На підставі звернення гр.. ОСОБА_3 від 25 березня 2017 року та згоди на проведення перевірки Державної служби України з питань праці від 05 квітня 2017 року № 3944/4.3/4.2-ДП-17 відповідачем проведено позапланову перевірку позивача на предмет дотримання законодавства про працю. Під час перевірки встановлено порушення вимог чинного законодавства, які знайшли своє відображення у акті перевірки та стали підставою для винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу. Жодних порушень чинного законодавства під час винесення постанови ним допущено не було.
Виходячи з положень частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вчинення процесуальної дії), враховуючи відсутність заперечень з боку сторін, у судовому засіданні судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Обставини встановлені судом.
13 квітня 2017 року Головним управлінням Держпраці у Київській області на підставі звернення гр. ОСОБА_3 від 25 березня 2017 року та згоди на проведення перевірки Державної служби з питань праці від 05 квітня 2017 року № 3944/4.3/4.2-ДП-17 проведено позапланову перевірку додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2».
13 квітня 2017 року за результатами перевірки відповідачем складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 26-158/430 та припис № 26-158/430-311.
На підставі висновків акту перевірки 25 квітня 2017 року першим заступником начальника Головного управління Андрієнком В.С., з урахуванням вимог абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України, прийнято постанову № 255 про накладення на позивача штрафу у розмірі 3 200,00 гривень.
Оскаржувану постанову мотивовано тим, що у порушення вимог частини третьої статті 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
На підставі заяви ОСОБА_3 від 27 лютого 2009 року видано наказ від 02 березня 2009 року № 151-к відповідно до якого ОСОБА_3 прийнято на роботу з 02 березня 2009 року на посаду коменданта будинку до відділу обслуговування та ремонту будівель ВАТ «Трест «Київміськбуд-2» з посадовим окладом згідно зі штатним розкладом з 4-годинним робочим днем, за переведенням з ДП «Житло експлуатація».
Відповідно до заяви від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_3 переведено на посаду коменданта гуртожитку відділу з обслуговування будівель з 01 листопада 2014 року з посадовим окладом згідно штатного розкладу.
Наказом від 29 квітня 2016 року № 071-п ОСОБА_3 переведено за її згодою та на підставі її заяви на посаду коменданта гуртожитку з 01 травня 2016 року, з посадовим окладом згідно штатного розкладу.
Відповідно до посадової інструкції коменданта гуртожитку відділу з обслуговування будівель від 05 грудня 2014 року, з якою ОСОБА_3 ознайомлена 08 грудня 2014 року, зокрема до завдань та обов'язків входить: пункт 2.4. забезпечує підтримання чистоти в гуртожитку і прилеглій до нього території, збереження обладнання та інвентарю; пункт 2.5. забезпечує дотримання правил внутрішнього розпорядку гуртожитку, правил пожежної безпеки та санітарних норм; пункт 2.12 контролює виконання правил протипожежної безпеки; пункт 2.15 здійснює контроль за дотриманням мешканцями порядку проживання в гуртожитку.
Окрім того, відповідно до пункту 4.1. посадової інструкції коменданта гуртожитку відділу з обслуговування будівель від 05 грудня 2014 року комендант будинку відділу з обслуговування будівель несе повну відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, передбачених даною посадовою інструкцією, - у межах, визначених чинним трудовим законодавством України.
Наказом від 25 січня 2017 року № 8 на підставі розгляду акту службового розслідування від 24 січня 2017 року № 1 щодо виявлення порушень посадової інструкції коменданту гуртожитку, а саме: недотримання у гуртожитку норм чистоти, правил пожежної безпеки та санітарних норм, неналежний контроль за дотриманням мешканцями порядку проживання у гуртожитку ОСОБА_3 оголошено догану.
Відповідно до висновку про умови та характер праці Довідки до Акту огляду МСЕК від 12 травня 2005 року Серія КА-1 № 009014 ОСОБА_3 не може виконувати регулярну профпрацю.
Попередній (при прийнятті на роботу) та періодичні (протягом трудової діяльності) медичні огляди працівників на посаді коменданта гуртожитку відділу з обслуговування будівель не організовані за кошти власника або уповноваженого ним органу.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону праці» та пункту 3.1. наказу Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 року № 246 «Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій», Державні санітарні норми та правила «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 квітня 2014 року № 248 - роботодавцем не організовано проведення лабораторних досліджень умов праці працівників на посаді коменданта гуртожитку відділу з обслуговування будівель з визначенням шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на конкретних робочих місцях працівників відповідно до гігієнічної класифікації праці.
Атестація робочого місця працівників на посаді коменданта гуртожитку відділу з обслуговування будівель не проведена атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначені наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
На момент проведення перевірки підтверджуючих документів відсутності наявності шкідливих умов праці ОСОБА_3 на посаді коменданта гуртожитку відділу з обслуговування будівель відповідно до Довідки до Акту огляду МСЕК від 12 травня 2005 року Серія КА-1 № 009014 не надано.
Керуючись підпунктом 54 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, та на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України вирішено накласти на ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» штраф у розмірі 3 200,00 гривень.
Не погоджуючись з винесеною постановою, позивач вважає її протиправною та просить скасувати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника.
Згідно зі статтею 1 КЗпП України, Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Статтею 3 КЗпП України передбачено, що законодавством про працю, яке відповідно до статті 4 КЗпП України складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 929-р «Питання Державної служби з питань праці» на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.
Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі - Положення).
Пунктом 1 Положення визначено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з підпунктом 6 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Пунктом 7 Положення № 96 передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
Головне управління Держпраці у Київській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується згідно з Положенням про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року № 340.
Відповідно до зазначених норм Головному управлінню Держпраці у Київській області делеговано повноваження щодо здійснення на території Київської області та міста Києва державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (Положення про Головне управління Держпраці у Київській області).
До набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України про затвердження порядку перевірок додержання законодавства про працю діяв затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року № 390 Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів (далі - Порядок № 390), який визначав процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці (далі - Держпраці України) та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, визначених Конвенціями Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-IV, та № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1986-IV, Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 року № 1059 «Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб'єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)», Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 386.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 390 право на проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці (далі - Інспектор).
Пунктом 3 Порядку № 390 передбачено, що Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів (абзац 4 пункту 3 Порядку № 390).
Згідно із пунктом 7 Порядку № 390 за результатами перевірки складається акт. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон про державний нагляд) підставами для здійснення позапланових заходів є, зокрема, обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб'єктом господарювання її законних прав. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення.
З наведеного випливає, що і положеннями Закону про державний нагляд, і приписами Порядку № 390 передбачено можливість проведення позапланової перевірки суб'єкта господарювання на предмет дотримання вимог законодавства про працю за зверненнями фізичних та/або юридичних осіб за обов'язкової наявності згоди Держпраці України на її проведення. При цьому форми такого звернення чинне законодавство не закріплює.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, встановлених частиною другої статті 265 Кодексу законів про працю України, передбачений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).
Згідно з частинами першою та другою статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
- порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
- недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
- недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
- недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
- вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
- порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
Відповідно до частини четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені, зокрема, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні визначено Законом України «Про охорону праці».
Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:
створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;
розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;
забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;
впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;
забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;
забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;
організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;
розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;
здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;
організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;
вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.
Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.
Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:
за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;
за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.
За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 року № 246 затверджено Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 1.1 Порядку розроблений на виконання статті 17 Закону України «Про охорону праці», визначає процедуру проведення попереднього (під час прийняття на роботу) та періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічному обов'язковому медичному огляді осіб віком до 21 року.
Обов'язкові попередній (під час прийняття на роботу) і періодичні (протягом трудової діяльності) медичні огляди проводяться для працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, та щорічно для осіб віком до 21 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 затверджено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці (далі - Порядок № 442).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 442 атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Як вбачається з матеріалів справи, перевірка підприємства з питань дотримання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування проводилась за заявою працівниці ОСОБА_3
Судом встановлено, що наказом ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» від 25 січня 2017 року № 8 «Про оголошення догани ОСОБА_3В.» ОСОБА_3 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, яка полягала в недотриманні у гуртожитку норм чистоти, правил пожежної безпеки та санітарних норм, неналежний контроль за дотриманням мешканцями порядку проживання в гуртожитку, що було встановлено Актом службового розслідування від 24 січня 2017 року № 1.
ОСОБА_3, не погодившись з наказом відповідача про застосування дисциплінарного стягнення у виді догани, звернулась до Солом'янського районного суду міста Києва. 16 серпня 2017 року Солом'янським районним судом міста Києва ухвалено рішення про задоволення позовних вимог. Наказ ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» від 25 січня 2017 року № 8 «Про оголошення догани ОСОБА_3В.» визнано протиправним та скасовано.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03 жовтня 2017 року рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 16 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» про визнання незаконним та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення.
Судом також встановлено, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03 жовтня 2017 року встановлено, що мали місце факти порушення позивачем своїх трудових обов'язків, а тому застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани проведено відповідачем відповідно до вимог статті 147 КЗпП України.
Разом з тим, з позовної заяви вбачається, що ОСОБА_3, у зв'язку із великим ступенем тяжкості проступку, який встановлено Актом службового розслідування 21 березня 2017 року застосовано розірвання трудового договору з ініціативи власника згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП України про що 21 березня 2017 року видано наказ № 56-к.
При цьому, матеріали справи не містять копій Акту службового розслідування від 21 березня 2017 року а також наказу про звільнення ОСОБА_3 з займаної посади, та які б підтверджували правомірність застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.
Судом також встановлено, що відповідачем на підставі акту перевірки складено 13 квітня 2017 року протокол про адміністративне правопорушення № 26-158/295 а також 25 квітня 2017 року постанови № 254, 255.
Підстави для накладення фінансових санкцій на підприємство і підстави для притягнення до адміністративної відповідальності визначені однакові, а саме: частина третя статті 149 КпАП України, а також відсутність атестації робочого місця коменданта гуртожитку.
Разом з тим, матеріали справи містять постанову Соломянського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року відповідно до якої провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 41 КпАП України стосовно ОСОБА_5 (який є генеральним директором ПрАТ «Трест «Київсміськбуд 2») закрито за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
З даної постанови вбачається, що судом встановлено, що комендант гуртожитку ОСОБА_3 раніше (25 січня 2017 року) притягувалась до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання своїх посадових обов'язків, за що було застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани. У березні 2017 року після виявлення порушень посадових обов'язків, ОСОБА_3 було звільнено відповідно до наказу генерального директора від 21 березня 2017 року № 56-к згідно з частиною третьою статті 40 КзПП України за систематичне невиконання без поважних причин, обов'язків покладених на неї трудовим договором.
Солом'янський районний суд міста Києва дійшов висновку, що при складанні протоколу про адміністративне правопорушення від 13 квітня 2017 року № 26-158/295 стосовно ОСОБА_5, працюючого генеральним директором ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» представником державної служби України з питань праці ГУ ДП в Київській області безпідставно зазначено, що ОСОБА_5 порушено вимоги частини третьої статті 149 КзПП України при обранні виду стягнення не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну шкоду і обставини, за яких його вчинено, оскільки ОСОБА_3 раніше притягувалась за аналогічні порушення посадової інструкції, висновків для себе не зробила, тому генеральний директор ОСОБА_5 скористався своїм правом, передбаченим частиною третьою статті 40 КзПП України.
Солом'янський районний суд міста Києва дійшов висновку, що оскаржуваний протокол складений безпідставно та необґрунтовано, оскільки матеріали справи не містять жодного допустимого доказу вчинення правопорушення.
Ухвалена Солом'янським районним судом міста Києва постанова оскаржена не була та 07 червня 2017 року набрала законної сили.
Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
За таких обставин, зважаючи на те, що правомірність притягнення заявника ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності підтверджена рішенням Апеляційного суду міста Києва, з урахуванням постанови Солом'янського районного суду міста Києва, суд дійшов висновку про врахування позивачем при постановленні наказу від 21 березня 2017 року № 56-к про звільнення з займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України тяжкості вчиненого проступку і заподіяної ним шкоди, обставин, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника при обранні виду стягнення, а тому позивачем не було допущено порушень вимог частини третьої статті 149 КЗпП України.
Відповідно до вимог статті 170 КзПП України працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 було прийнято на посаду коменданта гуртожитку 02 березня 2009 року.
На час прийняття її на роботу вона мала 2 групу інвалідності з дитинства з рекомендацією про умови і характер праці, та відповідно до висновку МСЕК від 12 травня 2005 року не могла виконувати регулярну профпрацю, що і було враховано під час укладення трудового договору та слугувало підставою для прийняття її саме на посаду коменданта гуртожитку.
Суд зауважує, що після прийняття на роботу ОСОБА_3 до керівництва підприємства із заявою стосовно того що вона потребує надання легшої роботи за станом здоров'я не зверталась. Доказів протилежного відповідачем під час судового засідання надано не було.
Що стосується не проведення роботодавцем попереднього (при прийнятті ні роботу) та періодичного (протягом трудової діяльності) медичного огляду працівників з урахуванням вимог статті 17 Закону України «Про охорону праці» а також наказу Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 року № 246 «Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників деяких категорій» а також не проведення роботодавцем лабораторних досліджень умов праці то судом зауважено, що вказані норми законодавства стосуються працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.
Однак робота коменданта гуртожитку не відноситься до передбачених посад.
Окрім того вимоги пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 не передбачають обов'язковість проведення атестації на всіх підприємствах. Вказана норма стосується лише підприємств і організацій незалежно від форм власності й господарювання, з умовами наявності технологічних процесів, які є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працівника.
ПрАТ «Трест «Київміськбуд 2» не відноситься до підприємств із шкідливими умовами праці.
Основним видом діяльності підприємства є здавання в оренду та експлуатація власного чи орендованого майна.
Робота коменданта гуртожитку не відноситься до посади із важкими та шкідливими умовами праці, тому атестація робочого місця коменданта гуртожитку відділу з обслуговування будівель не передбачена вказаною постановою.
Із системного аналізу вищевикладених норм та з'ясованих судом обставин, суд дійшов висновку про протиправність постанови Головного управління Держпраці у Київській області від 25 квітня 2017 року № 255 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 3 200,00 гривень, що є підставою для її скасування.
Відповідачем під час судового розгляду не було надано доказів, які б підтверджували правомірність прийнятого ним рішення.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина четверта статті 242 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із системного аналізу вищезазначеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, що є підставою для їх задоволення.
Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Долученим до матеріалів справи платіжним дорученням від 28 квітня 2017 року № 746 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1600,00 гривень.
Керуючись статтями 72-73, 76-77, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Задовольнити адміністративний позов приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» ( 03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, 26-А, код ЄДРПОУ 04012661) до Головного управління Держпраці у Київській області (04060, місто Київ, вулиця Вавілових, 10, код ЄДРПОУ 39794214), про визнання протиправною та скасування постанови.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 25 квітня 2017 року № 255 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 3 200,00 гривень.
Присудити на користь приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» (03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, 26-А, код ЄДРПОУ 04012661) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (04060, місто Київ, вулиця Вавілових, 10, код ЄДРПОУ 39794214) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1600,00 гривень.
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.І. Келеберда