про закриття провадження у справі
14 вересня 2018 р. м. Чернівці справа № 824/608/18-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Левицького В.К.
за участю секретаря судового засідання Бідней О.В.
учасників справи:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
відповідач - не зявився
розглянув у підготовчому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Пуківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення XVIII сесії VII скликання Пуківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області від 09.02.2018 р. в частині відмови йому, ОСОБА_1, в продажі земельної ділянки площею 0,88 га;
- зобов'язати Пуківську сільську раду Рогатинського району Івано-Франківської області продати йому, ОСОБА_1, для ведення підприємницької діяльності земельну ділянку площею 0,88 га за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовної заяви вказував, що рішенням Пуківської сільської ради Рогатинського Району Івано-Франківської області від 09.02.2018 р. відмовлено у наданні дозволу на викуп землі, яка в його власності на праві оренди, оскільки вирішення питання щодо викупу земельної ділянки можливе тільки по закінченні терміну дії договору оренди.
З вказаним рішенням позивач не погоджується, вважає таким, що не відповідає чинному законодавству, оскільки ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України відображено вичерпний перелік підстав відмови в продажі земельної ділянки, і вказана Пуківською сільською радою Рогатинського району Івано-Франківської області підстава відмови, відсутня в даному переліку.
Ухвалою суду від 20.07.2018 р. відкрито загальне провадження у адміністративній справі №824/608/18-а та призначено до підготовчого засідання на 03.09.2018 р.
Пуківська сільська рада Рогатинського району Івано-Франківської області (далі - відповідач) подала до суду відзив на адміністративний позов. В якому зазначила, що Пуківська сільська рада не погоджується з наведеними позивачем обставинами та правовими підставами в адміністративному позові, оскільки заява позивача вчасно розглянута на сесії Пуківської сільської ради. При цьому, зазначивши, що ст. ст. 127-133 Земельного кодексу України визначений порядок продажу земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно правових договорів та комплекс послідовних юридичних дій, які мають виконати продавець та покупець у процесі відчуження земельної ділянки. Однак, в порушення вказаних вимог Земельного кодексу України позивачем, не додано до заяви завірені копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи та витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки. Крім того, позивачем не узгоджений та не затверджений проект землеустрою на спірну земельну ділянку сесією сільської ради та не розроблено і не узгоджено проект землевідведення, не здійснена його державна експертиза та грошова оцінка землі.
Підготовче засідання, яке призначене на 03.09.2018 р., відкладено на 14.09.2018 р. за клопотанням представника позивача для надання позивачу часу на підготовку відповіді на відзив.
Позивач скористався правом передбаченим ст. 163 КАС України та подав 11.09.2018 р. до суду відповідь на відзив.
У підготовчому судовому засіданні 14.09.2018 р. позивач та його представник просили суд призначити справу до судового розгляду по суті.
Відповідач у підготовче засідання призначене на 14.09.2018 р. не прибув, водночас направив на адресу суду клопотання про розгляд справи без їхньої участі.
Частиною 1 ст. 181 КАС України встановлено, що підготовче засідання проводиться за правилами, встановленими главою 6 розділу II цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Враховуючи приписи ст. ст. 181 та 194 КАС України та подання відповідачем клопотання про розгляд справи за його відсутності, суд вважає, що відсутні перешкоди для проведення підготовчого засідання за відсутності відповідача.
Статтею 183 КАС України визначено перелік рішень, які суд може прийняти у підготовчому засіданні. Так, відповідно до ч. 2 ст. 183 КАС України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
За результатами підготовчого засідання, суд вважає, що наявні підстави для постановлення ухвали про закриття провадження у справі, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних та юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Варто зазначити, що сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Частиною 1 та 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного Кодексу України (далі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Частиною 1 ст. 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Частиною 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЗК України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи видно, що 19.12.2007 р. між Пуківською сільською радою (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі.
Відповідно до п. 1-3, 8 Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі для виробництва будівельних матеріалів, яка знаходиться в с. Пуків. В оренду передалася земельна ділянка площею 0,4839 га, в томі числі під проїздами, проходами та площадками - 0,4782 га та капітальна забудова - 0,0057 га. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна - які належать орендарю на праві договору купівлі-продажу майнового комплексу від 17.12.2007 р. зареєстрованим за номером 6266. Договір укладено на 49 років (а.с. 38-41).
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 від 29.03.2012 р., виданого за рішенням виконавчого комітету Пуківської сільської ради №5 від 19.03.2012 р., позивач є власником комплексу, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Відповідно до опису об'єкта комплекс включає: вагу, А, загальна площа 112,1 кв. м; вапняну піч, Б, загальна площа 19,2 кв.м; приміщення для подачі карбонатної породи, В, загальна площа 7,5 кв.м; ГРП, Г, загальна площа 13,1 кв.м; склад-навіс, Д, загальна площа 40,8 кв.м; офісне приміщення, Е, загальна площа 39,8 кв.м; огорожа, 1, загальна площа 69,3 кв.м; огорожа, 2, загальна площа 291,3 кв.м; ворота, 3, загальна площа 12,6 кв.м; склад, Є, загальна площа 199,5 кв.м (а.с. 42).
08.02.2018 р. позивач звернувся до виконавчого комітету Пуківської сільської ради із заявою, в якій просив надати дозвіл на викуп землі 0,88 га, яка знаходиться в оренді терміном на 49 років, на якій знаходиться його приватна власність (виробництво по випалюванні вапна). Разом із цим, в заяві вказував, що оренда землі до даного моменту ним виплачувалась своєчасно (а.с. 36).
Рішенням XVIII сесії VII скликання Пуківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області від 09.02.2018 р. "Про надання дозволу на викуп землі, яка знаходиться в оренді ОСОБА_1" відмовлено позивачу у наданні дозволу на викуп землі, яка знаходиться в оренді, у зв'язку із тим, що тільки по закінченні терміну дії договору можливе вирішення питання щодо викупу земельної ділянки (а.с. 37).
З огляду на вищенаведені обставини справи, суд приходить до висновку, що предметом спору, який виник між позивачем та Пуківською сільською радою Рогатинського району Івано-Франківської області є визнання протиправним та скасування рішення XVIII сесії VII скликання Пуківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області від 09.02.2018 р. "Про надання дозволу на викуп землі, яка знаходиться в оренді ОСОБА_1", яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на викуп землі, яка перебуває у його власності на праві оренди.
Отже, в даному випадку спірні правовідносини між її учасниками виникли у зв'язку із оскарженням набуття права власності на спірну земельну ділянку.
Тобто, спір стосується оспорюваних прав та інтересів, що виникають із цивільних відносин, оскільки продаж земельної ділянки, фактично й означає оплатну передачу земельної ділянки однією особою (в даному випадку суб'єктом владних повноважень) у власність іншій особі (в даному випадку позивачу).
У зв'язку із цим, суд зазначає, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами КАС України. У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Зазначена правова позиція неодноразово висловлювалась як Верховним Судом України (постанова від 24.02.2015 р. у справі №21-34а15 та постанова від 13.09.2017 р. у справі №21-2465а16), так і підтримана Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 р. у справі №2а-3100/11/2170 (К/9901/4856/18).
Крім цього, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р. №161-XIV (далі - Закон №161-XIV) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 2375-IV від 20.01.2005 р. (далі - Закон № 2375-IV) визначено перелік, речових прав та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації. Так, в ч. 1 ст. 4 Закону № 2375-IV зазначено, що державній реєстрації прав підлягають наступні речові права та обтяження: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; тправо оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об'єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Отже, право оренди земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації у встановленому законом порядку.
Як зазначалося вище, між Пуківською сільською радою (орендодавцем) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендарем) укладено договір оренди землі від 19.12.2007 р. Відповідно п. 1-3, 8 договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі для виробництва будівельних матеріалів, яка знаходиться в с. Пуків. В оренду передалася земельна ділянка площею 0,4839 га, в томі числі під проїздами, проходами та площадками - 0,4782 га та капітальна забудова - 0,0057 га. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна - які належать орендарю на праві договору купівлі-продажу майнового комплексу від 17.12.2007 р. зареєстрованим за номером 6266. Договір укладено на 49 років.
Вказаний договір оренди зареєстрований у Рогатинському районному відділі Івано-Франківської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24.12.2007 р. № 040730800005
Отже, позивач звертався до Пуківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області із заявою про надання дозволу на викуп земельної ділянки, що належить йому на праві оренди.
Так, у своєму рішенні Велика палата Верховного Суду від 04.04.2018 р. (справа 539/1957/16-а) посилалася на те, що з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами, та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки не притаманні адміністративним правовідносинам, натомість - притаманні цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.
Разом із цим, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 р. у справі №911/4111/16 зазначено, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом 15.05.2018 р. у справі №809/739/17.
Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що даний спір не може бути розглянуто за правилами КАС України, оскільки він не є публічно-правовим та не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, даний спір не може бути розглянуто за правилами КАС України.
Згідно п. 1 ч. 1 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки, судом встановлено, що справу №824/608/18-а за позовом ОСОБА_1 до Пуківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Зважаючи на правову позицію Верховного Суду в даній категорії справ, характер спірних правовідносин та склад учасників справи, суд роз'яснює позивачу право на звернення з цим позовом в порядку цивільного (господарського) судочинства.
За змістом ч. 2 ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до ч. 6 ст. 143 КАС України у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.
Крім цього, згідно положень п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом) сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
З матеріалів справи видно, що згідно квитанцій №69 від 02.07.2018 р. позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1409,60 грн.
Відтак, зважаючи на закриття провадження у справі в зв'язку з неналежністю розгляду позову в порядку адміністративного судочинства, судовий збір у розмірі 1409,60 грн може бути повернуто позивачу за ухвалою суду в разі звернення з відповідним клопотанням.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 19, 143, 183, 194, 238, 248 КАС України, суд, -
1. Закрити провадження у справі №824/608/18-а за позовом ОСОБА_1 до Пуківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
2. Копії ухвали направити учасникам справи.
Згідно ст. 256 КАС України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
У відповідності до ст.ст. 293, 295 КАС України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя В.К. Левицький
Ухвалу в повному обсязі складено 19.09.2018 р.