Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
19 вересня 2018 р. № 2040/6901/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (далі по тексту - відповідач, Ізюмське ОУПФУ), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2016 року по 01.06.2018 р.;
- зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2016 року по 01.06.2018 року та виплатити заборгованість.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою від 18.01.2018 року. З 01.03.2016 року виплату пенсії припинено без жодних пояснень. Будь які повідомлення від відповідача про підстави зупинення пенсії йому не надходили.
Лише на його звернення відповідачем надана відповідь листом від 16.07.2018 року №450/С-14 про припинення виплати пенсії з 01.03.2016 року згідно даних, отриманих в результаті обміну інформації з управлінням праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради та скасуванням довідки про облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України і районів проведення АТО.
18.01.2018 року позивач звернувся з заявою про поновлення виплати пенсії з 01.03.2016 року. З відповіді відповідача з'ясовано, що пенсію позивачу поновлено з 01.03.2016 року, виплата пенсії з 01.03.2016 року провадиться згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та постанови КМУ від 25.04.2018 року №335 «Про внесення змін до постанови КМУ від 08.06.2016 року №365». Поновлення пенсії провадилося на нарахування червня 2018 року, пенсію за червень 2018 виплачено. Проте пенсію за період з 01.03.2016 року по 01.06.2018 року не виплачено. У зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу та отримана повноважним представником 28.08.2018 року.
Відповідач, у встановлений судом строк, правом надати відзив не скористався.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Так, з огляду на те, що згідно положень ст. 258 КАС України передбачено, що даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 КАСУ справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином України, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_3 від 05 грудня 2000 року (а.с. 8), перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа згідно довідки від 18 січня 2018 року № 0000459623 (а.с.9).
Згідно довідки від 12.07.2018 року №1327 позивачу виплачено пенсію по 01.03.2016 року (а.с.12).
Згідно довідки від 12.07.2018 року №1326 позивачу виплачено пенсію за червень 2018 року (а.с.11).
З листа відповідача №450/С-14 від 16.07.2018 року позивачу стало відомо, що пенсійні виплати за період з 01.03.2016 року буде виплачено з урахуванням вимог Постанови КМУ від 25.04.2018 року №335 «Про внесення змін до постанови КМУ від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Інших доказів в обґрунтування законності підстав для не виплати заборгованості по пенсії за період з 01.03.2016 року по 01.06.2018 року пенсійним органом не надано.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірним питанням у справі є правомірність не виплати заборгованості позивачу.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України №1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону №1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Між тим, відповідач не надав суду рішення про припинення виплати пенсії і не вказав, яка з обставин, визначених наведеною вище нормою Закону стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. Відповідно до ч. 2 ст. 49 зазначеного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Ізюмським ОУПФУ Харківської області у листі від 16.07.2018 року № 450/С-14 вказано на те, що виплата пенсії з 01.06.2016 року проводиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та постанови постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №335.
Однак, як свідчить аналіз положень Закону №1058, припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Статтями 2 та 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у ст. 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.
Конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п. 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 01.03.2016 по 01.06.2018.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку, що вимога позивача щодо зобов'язання відповідача виплатити заборгованість за період з 01.03.2016 року по 01.08.2018 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії та виплатити позивачу пенсію за віком за період з 01.03.2016 року по 01.06.2018 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Беручи до уваги сплачений позивачем судовий збір в розмірі 704, 80 грн., позивачу у відповідності до ч.1 ст.139 КАС України належить присудити за рахунок суб'єкта владних повноважень понесені ним судові витрати.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_1) пенсії з 01.03.2016 року по 01.06.2018.
Зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40387920, адреса: проспект незалежності, 2, м. Ізюм, Харківська область, 64309) поновити виплату пенсії та виплатити заборгованість ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_1) пенсію з 01 березня 2016 року по 01 червня 2018 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_1) судові витрати в загальному розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40387920, адреса: проспект незалежності, 2, м. Ізюм, Харківська область, 64309).
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_1) у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 19 вересня 2018 року.
Суддя Бадюков Ю.В.