Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
18 вересня 2018 р. № 820/2424/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1) до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2, м. Ізюм, Харківська область, 64300) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив :
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати незаконними дії Ізюмського об'єднаного управління ПФ У Харківської області щодо припинення виплати пенсії з 01.09.2014 року та зобов'язати поновити виплату пенсії з 01.09.2014 року
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем порушено вимоги ст.19 Конституції України та ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2018 року у справі відкрито спрощене провадження. Ухвалою суду від 28.03.2018 року у справі зупинено провадження до набрання чинності рішення Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18. Ухвалою суду від 18.09.2018 у справі поновлено провадження.
Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, у якому він проти задоволення позовних вимог заперечував, з тих підстав, що виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій, регулюються постановою КМУ № 595 від 07 листопада 2014 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам, організаціям Донецької та Луганської областей». Враховуючи вищевказані постанови, виплата пенсії позивачці з вересня 2014 року припинено на підставі незнаходження позивача по місту реєстрації. Отже при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв відповідно до вимог та у спосіб, визначені діючим законодавством.
Відповідно до положень ч.2ст.263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.1 та ч.2ст.262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.
Позивач є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується копією її паспорта громадянина України та отримує пенсію за віком, про що свідчить копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_2.
Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення від 04.04.2017 року № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_3
Позивач перебуває на обліку в Ізюмському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 26.07.2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії з 01.09.2014 року.
Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат та пенсій внутрішньо переміщеним особам, при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради Харківської області від 29.12.2017 року № 75 позивачеві відмовлено у поновлені виплати пенсії. Відповідно до довідки відповідача від 26.03.2018 року № 6206/14-06 виплата пенсії позивачеві здійснена по 01.09.2014 року.
Перевіряючи оскаржувані рішення, дії відповідач на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні по зразковій справі № 805/402/17, суд зазначає наступне.
Частиною першою ст.46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом
Статтями 1,7 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України.
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк» або з доставкою додому весь час дії такої довідки.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 1 жовтня 2014 року строк дії довідки внутрішньо переміщеної особи встановлений не був. Постановою Кабінету Міністрів від 8 червня 2016 року № 352 внесено зміни до постанови № 509, згідно з якими встановлено, що довідка діє безстроково; довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Судовим розглядом встановлено, що довідка від 04.04.2017 року № НОМЕР_1 про взяття позивача на облік як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є дійсною. Жодних рішень про її скасування у встановлений Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи спосіб уповноважені особи, відповідачем в суду не надано.
Питання виплати пенсій врегульовано ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з частиною другою статті 49 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Матеріалами справи підтверджено, що виплата пенсії позивачу припинена з вересня 2014 року. Відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії, визначених ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
Суд вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин практику Європейського Суду з прав людини, як джерела права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п. 333 цього рішення Європейського суду з прав людини: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не дотримано вимоги ст.19 Конституції України та ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки з вересня 2014 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав. Аналогічна правової позиції висловлена Верховним Судом в постановах від 22.03.2018 у справі №243/6391/17, від 17 липня 2018 року у справі № 415/2945/17.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачеві пенсії з вересня 2014 року.
Суд також акцентує увагу на тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова ВС України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині, зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії за віком з 01.09.2014 року, оскільки вказане є дотриманням судом гарантії, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Аргументи відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву, щодо повноважень Кабінету Міністрів України з вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проведення політики у сфері соціального захисту, суд вважає безпідставними. Так, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем. У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем в судовому засіданні не доведено правомірності оскаржуваних рішень, а отже, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Беручи до уваги те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи положення ч.ч.1,8 ст.139 КАС України, суд приходить до висновку, про необхідність стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки сплачений судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України , суд, -
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 виплати пенсії з 01.09.2014 року.
Зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.09.2014 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (іпн.НОМЕР_3) судові витрати в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40387920)
Рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду. Скарга може бути подана у порядку ч. 1 ст. 297 КАС України безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду або у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Суддя Зоркіна Ю.В.