17 вересня 2018 року м. Рівне №1740/2121/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Самкової Т.А.; позивача - ОСОБА_1; представника позивача - адвоката ОСОБА_2 (Ордер серії РН-544 №061); представника відповідача - Шкіндер Н.М. (довіреність від 28 березня 2018 року); розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Управління соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд визнати дії відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни - протиправними; зобов'язати відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 2 групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Крім того, він брав участь в ліквідації аварії на ЧАЕС саме в складі Цивільної оборони. А тому вважає, що має право відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. ОСОБА_1 вважає, що надав всі документи, які підтверджують інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, залучення до складу формувань Цивільної оборони, однак відповідач відмовив йому з підстав відсутності розпорядчого документа щодо залучення позивача до формувань Цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Таку відмову позивач вважає протиправною, а відтак просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Управління праці та соціального захисту Рівненської районної державної адміністрації подало відзив на адміністративний позов, в якому зазначило, що в наданих документах позивачем відсутнє документальне підтвердження про безпосереднє залучення його до складу формувань Цивільної оборони позивача, або залучення працівників Рівненського ремонтно-транспортного підприємства до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У зв'язку з тим, ОСОБА_1 не може бути віднесений до осіб, що підпадають під дію вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Натомість, долучені документи лише підтверджують факт участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а також настання інвалідності, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать, що на позивача поширюються гарантії Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак, підстави для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни - у позивача відсутні. Таким чином, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою суду від 13.08.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Представник позивача та позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю.
Відповідач заперечив проти позову з підстав, зазначених у відзиві.
У судовому засіданні 17.09.2018 на підставі статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 2 групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.8-10).
Позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, долучивши документи, які засвідчують його участь в ліквідації аварії на ЧАЕС в складі Цивільної оборони.
Однак, листом № 67/01-2018 від 23.07.2018 відповідач відмовив позивачу у визначенні правового статусу «інвалід війни» відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачі відповідного посвідчення, оскільки подані документи не містять інформації про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) щодо залучення позивача до формувань Цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, займану посаду та виконувану роботу (а.с.11).
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначений Законом України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551).
Відповідно до приписів пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551 (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 2249 - VIII від 19.12.2017, що стосується зміни статусу з «інваліда війни» на статус «особи з інвалідністю внаслідок війни», набрав чинності 20.01.2018) до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551 є: 1. настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2. участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796) передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках-не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менш 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Відтак, судом встановлено, що у зоні відчуження (а/д Зелений Мис-Чорнобиль) позивач працював директором САБ №21 тресту Рівнешляхбуд в період з 05.08.1986 по 07.08.1986, з 21.08.1986 по 23.08.1986.
Даний факт підтверджується: довідкою ВАТ «Рівнешляхбуд» №32 від 08.05.2018; наказом Територіального тресту по будівництву і реконструкції автомобільних доріг і дорожніх споруд «Рівнешляхбуд» від 20.06.1986 №56-к.
Слід врахувати, що позивач став інвалідом внаслідок захворювань, пов'язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наявними доказами у справі, зокрема, довідкою МСЕК (а.с.10).
Тобто, документи, надані позивачем при поданні заяви про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни підтверджують факт його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини не заперечуються відповідачем.
Щодо іншої умови набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551, такої як, залучення особи до складу формувань Цивільної оборони, то суд зазначає наступне.
Положенням про Цивільну оборону (ЦО) СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976р. №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975р. №90, передбачено, що до складу зазначених формувань в обов'язковому порядку зараховувались всі працівники, починаючи з 16-річного віку, за виключенням незначної категорії осіб (вагітні жінки, жінки, які мали малолітніх дітей, особи, які мали мобілізаційні приписи та деякі інші).
При цьому, згідно із статтею 9 Закону України «Про Цивільну оборону України» від 03.02.1993 N 2974-XII (чинний на момент ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС) силами цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про Цивільну оборону України» невоєнізовані формування цивільної оборони створюються в областях, районах, містах Києві та Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із статтею 12 Закону України «Про Цивільну оборону України» для забезпечення заходів з цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування створюються спеціалізовані служби цивільної оборони: енергетики, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, комунально-технічні, матеріального забезпечення, медичні, оповіщення і зв'язку, протипожежні, торгівлі і харчування, технічні, транспортного забезпечення та інші. Для проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій на базі місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії.
Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, як передбачувалося попереднім законодавством, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих.
Так, судом встановлено, що до виконання робіт у складі формувань Цивільної оборони, зараховувались всі працівники, починаючи з 16-річного віку, за виключенням незначної категорії осіб (вагітні жінки, жінки, які мали малолітніх дітей, особи, які мали мобілізаційні приписи та деякі інші), які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Матеріалами справи підтверджений факт участі особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до довідки ВАТ «Рівнешляхбуд» від 08.05.2018 №32 ОСОБА_1 працював директором САБ-21 та був начальником Цивільної оборони підприємства. В період з 05.08.1986 по 07.08.1986, з 21.08.1986 по 23.08.1986 він брав участь у виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони в тресті «Рівнешляхбуд».
Зокрема, відповідно до наказу територіального тресту по будівництву і реконструкції автомобільних доріг і дорожніх споруд «Рівнешляхбуд» від 20 червня 1986 року №56-к «Про виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» субпідрядними організаціями по будівництву автошляху «Зелений мис-Чорнобиль» визначено, в тому числі САБ-21, керівником якого був ОСОБА_1 (а.с.15-16).
Наказом територіального тресту по будівництву і реконструкції автомобільних доріг і дорожніх споруд «Рівнешляхбуд» від 23.07.1986 №132 «Про посилення безпеки умов робіт, пов'язаних з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС» визначено заходи, які повинен був провести, в тому числі і директор САБ-21 (яким був на той час ОСОБА_1), щодо повного забезпечення безпеки здоров'я робітників по виконанню завдань в 30-ти кілометровій зоні Чорнобильської АЕС по будівництву дороги Зелений Мис-Чорнобиль (а.с.18-19).
Факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони підтверджений іншими наказами, прийнятими територіальним трестом по будівництву і реконструкції автомобільних доріг і дорожніх споруд «Рівнешляхбуд».
Так, відповідно до наказу від 17.07.1987 №131 вбачається, що позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони і по будівництву доріг у 1987 році.
Крім того, у наказі територіального тресту по будівництву і реконструкції автомобільних доріг і дорожніх споруд «Рівнешляхбуд» від 20.12.1988 №202 «Про підсумки підготовки працівників треста по Цивільній обороні і задачах на новий 1989 навчальний рік» зазначено про використання в навчанні «основного методу - практичних завдань з використанням досвіду роботи в 30 км. зоні Чорнобильської АЕС. В підготовці невоєнізованих формувань головною задачею вважати практичне відпрацювання прийомів і способів проведення рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт (РНАВР) в різних вогнищах ураження» (а.с.20-22).
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 брав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, як директор САБ-21 та начальник Цивільної оборони підприємства.
При цьому, суд зазначає, що на звернення позивача від 08.05.2018 щодо залучення громадян, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи, до виконання цих робіт у складі формувань Цивільної оборони, Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації листом від 15.05.2018 №549/01-16/18, роз'яснило позивачу, що відповідно до вимог нормативно-правових актів, чинних на момент аварії на ЧАЕС, а саме Положення про Цивільну оборону СРСІ 1976 року, Положення про невоєнізовані формування ЦО СРСР 1975 року, в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства створювались невоєнізовані формування Цивільної оборони (а.с.13).
Отже, з огляду на наведене, позовна вимога про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни - підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, то суд зазначає наступне.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни встановлені Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12.05.1994.
Згідно з пунктом 2 Положення посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 3 Положення передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Інвалідам війни видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни - інвалід».
Абзацом 2 пункту 7 Положення встановлено, що «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Згідно з пунктом 10 даного положення «Посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Наданою позивачем до позовної заяви копією довідки МСЕК, визначено ступінь втрати професійної працездатності та безстроково встановлено 2 групу інвалідності позивачеві, у зв'язку із захворюваннями, пов'язаними з наслідками аварії на ЧАЕС.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач був відряджений до 30-ти кілометрової зони ЧАЕС, де виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ці роботи виконувалися в рамках забезпечення заходів Цивільної оборони, а також став інвалідом внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, то відмова відповідача щодо встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує його право на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.
Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачі відповідного посвідчення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачений Законом.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Посилання відповідача на той факт, що відсутній розпорядчий документ по підприємству про залучення позивача до дій у складі формувань Цивільної оборони, є безпідставними, оскільки в межах спірних правовідносин підтверджено належними та допустимими доказами участь саме ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії у складі формувань Цивільної оборони.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Управління соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації (33024, місто Рівне, вулиця Соборна, 366 А; код ЄДРПОУ 03195412) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19 вересня 2018 року.
Суддя Недашківська К.М.