Справа № 761/4432/18
Провадження № 2/761/4236/2018
28 серпня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря: Вольда М.А.
представника відповідача: Калиушко Є.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС»; Третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС» Толкач Костянтин Ігорович про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -
У лютому 2018 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС» (далі - відповідач), Третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС» Толкач Костянтин Ігорович (далі - третя особа), згідно уточненої позовної заяви просив суд: 1) визнати незаконним на скасувати Наказ віл 29.12.2017 року №29/12/3-К про звільнення; 2) поновити позивача на посаді керівника проектів диспетчерського зв'язку в ТОВ «ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС»; 3) зобов'язати ТОВ «ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС» виплатити заборгованість по заробітній платі за лютий - вересень 2017 року в розмірі 21898,69 грн.; 4) стягнути з ТОВ «ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3565,52 грн.; 5) стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.; 6) стягнути з ТОВ «ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС» судові витрати в розмірі 704,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно з Наказом №29/12/3-К від 29.12.2017 року позивача було звільнено з посади керівника проектів диспетчерського зв'язку в ТОВ «ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС» у зв'язку із прогулом без поважних причин, на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.
Разом з тим, позивач вважає своє звільнення з займаної посади незаконним, безпідставним та таким, що було проведено відповідачем з численними порушеннями вимог трудового законодавства України.
Так, позивач вказує, що відповідачем, в порушення вимог ст.ст. 47, 149 КЗпП України, не було видано їй наказу про звільнення, а також не ознайомлено під підпис про накладення вказаного дисциплінарного стягнення.
При цьому, на думку позивача, викладені в Наказі висновки про його відсутність на роботі без поважних причин є хибними, адже, враховуючи рейдерський захват ТОВ «ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС» та зміну адресу місцезнаходження підприємства, він, будучи не повідомленим про прийняте рішення, не мав змоги виходити на роботу.
На думку позивача, причини його невиходу на роботу є поважними та не можуть вважатися прогулом в розумінні п. 4 ст. 40 КЗпПУ, а отже звільнення є незаконним, а тому вимогу про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути задоволено.
Крім того, як на підставу для стягнення з відповідача суми на відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн., позивач посилається на те, що внаслідок порушення відповідачем трудових прав, він відчуває довготривалі моральні страждання, переживання, ним втрачено душевний спокій, перебуває в роздратованому стані та не має засобів для забезпечення належного рівня життя. Крім того, вказані страждання можуть негативно відобразитися на стані здоров'я позивача.
Представником відповідача було подано клопотання про приєднання доказів, де він зазначає про необґрунтованість позову, оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства України.
У пояснення на надані відповідачем докази позивач зазначає, що надані відповідачем докази не спростовують законність його вимог та вказує, що його права були порушені та звільнення було незаконним. А тому, просить надані позивачем докази не брати до уваги.
Ухвалою судді від 01.03.2018 року відкрито провадження у справі та призначено спрощене позовне провадження.
Протокольною ухвалою суду від 23.05.2018 року долучено клопотання про залучення доказів, відзив повернуто представнику відповідача у зв'язку з порушенням процесуальних строків для його подачі. Крім того, відкладено проведення судового засідання для ознайомлення з поданими доказами.
Протокольною ухвалою суду від 28.08.2018 року до матеріалів справи долучено пояснення позивача.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Пояснив суду, що 03.01.2018 отримав поштою наказ про його звільнення. Про зміну адреси відповідача йому було не відомо. Вказав наявну заборгованість по виплаті заробітної плати.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначив про невірність довідки про заборгованість по заробітній платі та вказав, що про зміну адреси позивача було повідомлено шляхом розміщення оголошення на попередньою адресою перебування робочих місць персоналу.
Третя особа в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила.
Згідно положень ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомленої третьої особи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що згідно з Наказом №29/12/3-К від 29.12.2017 року (надалі - Наказ) ОСОБА_2 було звільнено з посади керівника проектів диспетчерського зв'язку та телекомунікацій ТОВ «ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС» у зв'язку із прогулом без поважних причин, на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.
Як вбачається зі змісту Наказу, підставами для звільнення позивача слугували Табель обліку робочого часу, Акти про встановлення факту прогулу ОСОБА_2 без поважних причин №02 від 06.11.2017 року, №07 від 07.11.2017 року, №12 від 08.11.2017 року, №17 від 09.11.2017 року, №22 від 10.11.2017 року, №28 від 13.11.2017 року, №34 від 14.11.2017 року, №40 від 15.11.2017 року, №46 від 16.11.2017 року, №52 від 17.11.2017 року, №58 від 20.11.2017 року, №64 від 21.11.2017 року, №70 від 22.11.2017 року, №76 від 23.11.2017 року, №82 від 24.11.2017 року, №88 від 27.11.2017 року, №94 від 28.11.2017 року, №100 від 29.11.2017 року, №106 від 30.11.2017 року, №112 від 01.12.2017 року, №118 від 04.12.2017 року, №124 від 05.12.2017 року, №130 від 06.12.2017 року, №136 від 07.12.2017 року, №142 від 08.12.2017 року, №148 від 11.12.2017 року, №154 від 12.12.2017 року, №130 від 13.12.2017 року, №166 від 14.12.2017 року, №172 від 15.12.2017 року, №178 від 18.12.2017 року, №184 від 19.12.2017 року, №190 від 20.12.2017 року, №196 від 21.12.2017 року, №202 від 22.12.2017 року, №208 від 25.12.2017 року, №214 від 26.12.2017 року, №220 від 27.12.2017 року, №226 від 28.12.2017 року, №232 від 29.12.2017 року.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, як на підставу для задоволення своїх позовних вимог в частині поновлення на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилалась на поважність своєї відсутності на роботі через рейдерський захват підприємства, а також на порушення відповідачем вимог ст.ст. 47, 149 КЗпП України щодо обов'язковості видачі звільненому працівникові копії наказу про звільнення та ознайомлення останнього під підпис про накладення такого дисциплінарного стягнення.
Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.24 своєї постанови від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
При цьому, відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 13.09.2017 року по справі №6-1412цс17, прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Невихід на роботу у зв'язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.
Разом з тим, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування, як зазначено у ст.ст. 76, 77 ЦПК України.
Також, згідно роз'яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Так, як вже зазначалось вище, позивач обґрунтовує поважність своєї неявки на роботу рейдерським захватом підприємства та необізнаністю про нову адресу його місцезнаходження.
Проте, будь-яких доказів, які б підтверджували поважність відсутності позивача на роботі майже протягом двох місяців, матеріали справи не містять.
Натомість, про відсутність позивача на роботі без поважних причин свідчать складені відповідачем акти, зазначені в наказі як підстави для її звільнення з посади у зв'язку з прогулом без поважних причин.
Крім того, слід зазначити, що посилання позивача на ті обставини, що відповідачем в день звільнення не було видано йому наказу про звільнення, не впливають на вирішення питання щодо законності звільнення позивача за п.4 ст. 40 КЗпП України, а тому, з огляду на роз'яснення, які містяться в п. 18 постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9, вони не приймаються судом до уваги при вирішенні даної позовної вимоги.
З огляду на наведене, враховуючи, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення своїх позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що в їх задоволенні слід відмовити.
Також, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та виплаті грошової компенсації за невикористані дні відпустки, адже, в силу вищенаведених вимог цивільного процесуального законодавства України, зокрема ст. 78 ЦПК України, розрахунково-платіжні відомості, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, не є належним та допустимим доказом існування заборгованості відповідача перед позивачем як по заробітній платі, так і по невикористаним дням відпустки.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа, яка має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У відповідності до ст. 2371 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі порушення законних прав працівника та у випадку, якщо таке порушення призвело до моральних страждань.
При цьому, обов'язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Отже, оскільки позивачем не доведено протиправність дій відповідача щодо його звільнення, суд вважає, що у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Даючи юридичну оцінку поясненням та наданим доказам, беручи до уваги, недоведеність позивачем поважності причин відсутності на робочому місці, а тому, як наслідок, недоведеність обставин, що можуть слугувати для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ненадання належних документів на підтвердження існування заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі та недоведеність протиправність дій відповідача щодо звільнення позивача, суд вважає, що в задоволення даного позову слід відмовити в повному обсязі.
Згідно п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 23 ЦК України, ст.ст. 23, 40, 2371 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273 - 279, 352, 354, п.п. 15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, -
Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС»; Третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС» Толкач Костянтин Ігорович про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення №29/12/3-К від 29.12.2017 року, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживаючий в АДРЕСА_1;
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС», код ЄДРПОУ 32829329, адреса м.Київ, вул..Старокиївська, 10Г.
Суддя: А.А.Осаулов
Повний текст рішення складено 07.09.2018 року.