Справа № 755/3155/18
"18" вересня 2018 р.
м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
потерпілої ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.01.2018 за № 12018100040001122 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Запорізької області, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, встановив:
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_6 30.01.2018 приблизно о 02:45 год. знаходячись за адресою: м. Київ, вул. А. Малишка, 6, звернув увагу на раніше незнайому йому ОСОБА_5 , яка тримала в руках жіночу сумку, та у нього в цей момент виник злочинний умисел на повторне відкрите викрадення чужого майна, а саме вказаної жіночої сумки, реалізуючи який останній підійшов до правого боку потерпілої та шляхом ривка вихопив з її руки належну їй жіночу сумку, вартістю 350 гривень, в якій знаходилися: косметичка, вартістю 1000 гривень, парфуми «Пандор», вартістю 400 гривень, брасматик, вартістю 90 гривень, блиск для губ, вартістю 50 гривень, мобільний телефон «Номі», вартістю 2000 гривень, з сім-картою «МТС», вартістю 30 гривень, залишок грошових коштів на рахунку якої становив 300 гривень, а також сім-картою «Київстар», вартістю 30 гривень, зарядний пристрій до даного мобільного телефону, навушники, вартістю 40 гривень, візитниця, вартістю 100 гривень, в якій знаходилися грошові кошти в сумі 40 гривень та дисконтні картки, які матеріальної цінності для потерпілої не становлять, банківська картка «Райффайзенбанк «Аваль».
Після чого, ОСОБА_6 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, а викраденим розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілій ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 4430 гривень.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів
Вказаних висновків суд дійшов провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Так, допитаний, у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, не визнав та пояснив, що, у цій ситуації, в його діях наявний склад злочину за ч. 2 ст. 185 КК України, а саме крадіжка.
Зауваживши, що майном потерпілої він заволодів таємно.
У той же час, будучи допитаною з дотриманням правил, передбачених частиною другою, третьою, п'ятою-чотирнадцятою статті 352 КПК України, у судовому засіданні та попередженою про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання потерпіла ОСОБА_5 надала суду показання в яких підтвердила обставини скоєння кримінального правопорушення відносно себе, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення.
Та указала, що 30.01.2018 приблизно о 02:45 год. вона знаходилась за адресою: м. Київ, вул. А. Малишка, 6. У руках тримала жіночу сумку.
У певний момент до неї, до правого боку підійшов ОСОБА_6 та шляхом ривка вихопив з її руки належну їй жіночу сумку з речами, чим завдав матеріальну шкоду на 4430 гривень.
Зазначила, що викрадення майна відбулося у її присутності відкрито.
Вона усвідомлювала протиправний характер дій обвинуваченого, а тому уважає, що і останній усвідомлював, що його дії нею помічені і оцінюються як викрадення.
Вказані показання потерпілої суд визнає належними оскільки, вони прямо і непрямо підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів та допустимими, враховуючи, що останні отримані у порядку встановленому КПК України.
Тобто, цими показаннями, які є процесуальними джерелами доказів, у розумінні ст. 84 КПК України, підтверджується час, місце та спосіб вчинення даного кримінального правопорушення, як і факт відкритого заволодіння майном.
Щодо показань обвинуваченого, то суд вважає за необхідне надати їм оцінку після дослідження всіх доказів у справі в їх сукупності у порядку ст. 94 КПК України.
Також, будучи допитаною у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попередженою про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_7 указала, що вона працює у нічній зміні продавцем-консультантом ТОВ «АТБ-Маркет», за адресою: вул. Малишка, 25/1 у м. Київ. 30.01.2018 вночі у приміщення зайшла продавець консультант магазину потерпіла ОСОБА_5 , яка того дня не була на зміні, та повідомила, що за кілька хвилин до цього, поряд з магазином до неї підійшов невідомий чоловік та вирвав із рук її жіночу сумочку, після чого втік. Попрохала надати телефон, аби викликати поліцію, так як її особистий телефон був у сумці. Згодом прибули працівники поліції, та спілкувалися власне з ОСОБА_8 . Самих обставин події вона не бачила.
Тобто, цими показаннями, які є процесуальними джерелами доказів, у розумінні ст. 84 КПК України, підтверджуються інші обставини вчинення цього злочину, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, також останні указують на сталість та стабільність показань самої потерпілої з моменту подій по цей час, в частині того, що обвинувачений саме відкрито вирвав з її рук сумку.
Обставин регламентованих ст. 87 КПК України в ході судового розгляду встановлено не було.
Даних передбачених ч. 2 ст. 96 КПК України стороною захисту відносно допитаного судом свідка для доведення недостовірності її показань, як то показання, документи, які підтверджують її репутацію, зокрема, щодо засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність останньої, надано не було.
З досліджених судом, у порядку ст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об'єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо відомостей, судовим слідством було встановлено наступне.
Згідно протоколу про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 30.01.2018 та протоколу про попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину від тієї ж дати, потерпіла вказала, що за адресою: м. Київ, вул. А. Малишка, невідомий чоловік відкрито заволодів її майном - сумкою з речами.
Як наслідок, суд враховує, що цим доказом підтверджується місце вчинення злочину та те, що потерпіла не дивлячись на той факт, що перебувала у стресовій ситуації після злочину чітко повідомляла про вчинення відносно неї саме грабежу, що вказує на те, що показання потерпілої є послідовними та зв'язними за своєю суттю протягом всього кримінального провадження.
Відповідно до протоколу затримання обвинуваченого від 30.01.2018 час його фактичного затримання - 03:06 год. 30.01.2018, а підстава затримання - ч. 1 ст. 208 КПК України, якою визначено, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин, як наслідок відомості відображені у цьому протоколі, підтверджують інші обставини.
Відомості до ЄРДР у провадженні були унесені реєстратором, згідно витягу, 30.01.2018 о 05:25:35.
Надалі, 30.01.2018 у період часу з 05:42 год. до 05:47 год. було проведено обшук ОСОБА_6 у присутності понятих, у ході якого у нього було виявлено речі потерпілої ОСОБА_5 .
Відеозапис самого обшуку в повній мірі кореспондується з даними відображеними у протоколі цієї слідчої дії.
Уважати обшук, як такий, що проведений з порушенням вимог КПК України, як про те указує сторона захисту передумов немає, у світлі такого.
Порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), ? це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (Верховний суд України постанова від 16.03.2017 у справі № 671/463/15-к).
Відповідно до даних протоколу обшуку, слідчий провів обшук затриманої фізичної особи на місцевості у порядку ч. 3 ст. 208 КПК України, яка передбачає, що уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених частиною сьомою статті 223 і статтею 236 цього Кодексу.
Частина 7 статті 223 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор зобов'язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.
Обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов'язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.
Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.
Зазначені особи можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.
Стаття 236 КПК України регламентує порядок та спосіб виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи.
Факт порушення правил, передбачених частиною сьомою статті 223 і статтею 236 цього Кодексу установлений у ході судового розгляду, не був, так як обшук обвинуваченого, на момент його затримання, був здійснений з передумови передбаченої КПК України, а саме у порядку його ч. 3 ст. 208.
На час проведення обшуку відомості у цій справі були унесені до ЄРДР.
Факт подання після обшуку до суду слідчим ОСОБА_9 клопотання, у порядку ст.ст. 233, 234 КПК України, про надання дозволу на обшук (постфактум), та наявність ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_10 від 01.02.2018 у справі № 755/1653/18, про задоволення такого звернення указаного заявника, жодним чином не спростовують законність самої слідчої дії проведеної, у порядку ч. 3 ст. 208 КПК України, хоча і указує на специфічне, тобто таке, що суперечить його точному змісту, трактування норм Кодексу.
Можливість проведення обшуку, у цій ситуації, прямо передбачена КПК України, а тому говорити про порушення вимог ст. 87 цього ж Кодексу передумов не має.
Таким чином, слід дійти висновку, що порядок, здійснення кримінальних процесуальних дій під час проведення обшуку відповідно до ст. 208 КПК України був дотриманий, а уже подальші дії, які мали місце після обшуку не кореспондувалися з цим Кодексом.
Первинною є сама слідча дія, а похідними до неї решта, як наслідок через порушення певних процедур не на етапі проведення первинної дії, а похідних від неї (другорядних дій) не є передумовою для визнання її у ракурсі доктрини «плодів отруйного дерева» недопустимим доказом.
Мова про це могла б йти тільки при установленні факту порушення норм КПК України при проведенні первинних дій, а не похідних від неї.
Тим паче, що, ані клопотання про надання дозволу на обшук, ані ухвала слідчого судді з даного питання, не є доказами у розумінні ст. 84 КПК України.
Згідно протоколу огляду предметів від 01.02.2018 з фототаблицею слідує, що 01.02.2018 у період з 10:15 год. до 11:45 год. було оглянуто речі, які вилучено у ОСОБА_6 та установлено, що певні із них належать потерпілій ОСОБА_5 , зокрема мобільний телефон з сім-картами, зарядний пристрій, банківська карта на її ім'я, жіноча сумка.
Сам огляд проведено з дотриманням норм КПК України, а тому відсутні підстави уважати цей доказ недопустимим.
Як наслідок, цими процесуальними джерелами доказів, у розумінні ст. 84 КПК України, підтверджуються обставини регламентовані ст. 91 КПК України.
Щодо протоколу огляду предметів від 14.02.2018 з якого слідує, що 14.02.2018, у період з 09:15 год. до 10:15 год., було оглянуто компакт-диск з відеозаписом з камер спостереження ломбарду «Скарбниця», розташованого за адресою: м. Київ, вул. А. Малишка, 15/1, то суд ураховує таке.
Рішенням Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20.10.2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України, визначено, що докази здобуті з порушенням вимог КПК України, являються недопустимими.
Повертаючись до обставин ціє справи, суд ураховує, що у ній, відповідно до постанови слідчого, відеозапис був наданий ломбардом «Скарбниця», тобто був отриманий органом досудового розслідування без ухвали слідчого судді та без дотримання вимог ч. 1 ст. 100 КПК України, згідно якої речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу, а тому суд сприймає цей доказ - відеозапис, який міститься на лазерному компакт-диску, як такий, що не може бути використаний, як доказ, у даній справі, оскільки здобутий з порушенням вимог КПК України, а тому являється недопустимим доказом.
Фактично походження вказаного лазерного компакт-диску, невідоме, в матеріалах кримінального провадження відсутня інформація про його отримання (вилучення) органами досудового розслідування в установленому КПК порядку.
Запити про його надання сформовані у порядку ст. 93 КПК України також відсутні, що не узгоджується з практикою ЄСПЛ, який у рішенні від 11 грудня 2008 року у справі «Мирилашвілі проти Росії» зазначив, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.
Таку ж позицію висловив і Верховний Суд колегією Першої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 20.03.2018 в справі № 753/11828/13-к.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011, обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких даних.
Не є цей доказ і належним, на переконання суду, так як не доводить собою обставин визначених ст.ст. 85, 91 КПК України.
Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були, згідно ст.ст. 22, 26 КПК України, вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
Тож суд, враховуючи докази, які були надані суду у ході розгляду провадження та визнанні належними і допустимими, вважає висловлені стороною захисту доводи в частині перебігу подій зі слів обвинуваченого, враховуючи, зокрема, надані показання потерпілої та дані досліджених протоколів, сумнівними з вищезазначених у судовому рішенні підстав, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», так як ці доводи не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
При цьому, суд в черговий раз наголошує на тому, що будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачений КПК України,суду надано не було.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за обставин, встановлених судом.
Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачають відповідальність за кримінальні правопорушення, винним у вчиненні яких визнається обвинувачений
Згідно даних відображених у ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 06.11.2009 N 10, які віднайшли своє відображення у позиції Верховного Суду Касаційного кримінального суду у постанові від 15.03.2018 в справі № 192/2621/16-к, слідує, що грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.
При кваліфікації, дій, як грабежу, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій.
Зокрема, дії, виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.
Таким чином, основною ознакою об'єктивної сторони грабежу є відкрите викрадення майна.
Грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном і таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпоряджатися вилученим майном.
Як вбачається з формулювання обвинувачення, яке суд визнав доведеним, у цій справі, в ході судового розгляду факт таємного заволодіння майном установлений не був, а навпаки, з'ясовано, що обвинувачений відкрито заволодів таким майном, розуміючи при цьому, що такі дії вчиняються у присутності власника майна та ця особа розуміє сутність його злочинних дій.
А тому, суд кваліфікує дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК України так, як він скоїв відкрите викрадення чужого майна (грабіж), повторно.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Мотиви призначення відповідного покарання
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, обставин, що пом'якшують покарання, згідно ст. 66 КК України, суд не убачає.
Обставиною, що обтяжує покарання, у розумінні ст. 67 КК України, суд, виходячи з даних висновку про огляд на стан сп'яніння обвинуваченого від 30.01.2018 № 001129, визнає учинення злочину у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.
Однак, суд не убачає підстав для визнання обтяжуючою обставиною рецидив злочину, як про те вказано в обвинувальному акті, оскільки п. 19 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про повторність, сукупність та рецидив злочину та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010 р., визначено, що якщо рецидив злочину утворює одночасно і повторність, що передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на кваліфікацію, то за ч. 4 ст. 67 КК України як повторність, так і рецидив злочину суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що обтяжує покарання.
Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання, прийнятні характеристики, стан здоров'я, невстановленість судом наявності зв'язків з антигромадськими елементами, спосіб життя (не працює, раніше судимий, не одружений), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв'язки; позицію прокурора та потерпілої у справі, щодо необхідної міри покарання; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; його поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті 186 КК України у виді позбавлення волі, із визначенням остаточного покарання, ураховуючи наявність вироку Вільнянського районного суду Запорізької області від 05.10.2015 та ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.05.2017 про заміну покарання за указаним вироком, у порядку ст. 71 даного Кодексу.
Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані, та оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
Дане остаточне покарання (позбавлення волі), на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд
Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому у вигляді утримання під вартою, враховуючи вимоги ст.ст. 131-132, 177, 178 КПК України, та даних про його особу, слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України суд вважає за необхідне зарахувати в строк відбування покарання обвинуваченому термін його попереднього ув'язнення, а саме з 30.01.2018 по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один позбавлення волі.
Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд ухвалив :
ОСОБА_6 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 186 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.
В силу ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання визначеного вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від 05.10.2015 у виді позбавлення волі, з урахуванням його подальшої заміни на громадські роботи, згідно ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.05.2017, остаточно визначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 20 (двадцять) днів.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою вважати продовженим до набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відраховувати з 30.01.2018.
Речові докази, які згідно постанови слідчого передано на зберігання ОСОБА_5 - залишити у її володінні, компакт - диски з відеозаписами залишити в матеріалах судового провадження.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
С у д д я : ОСОБА_1