ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.09.2018Справа № 910/5815/18
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Блажівської О.Є, при секретарі судового засідання Хмельовському В.О., розглянувши у загальному позовному провадженні справу №910/5815/18
за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України
(62650, Харківська обл., Великобурлуцький район, селище Червона Хвиля, вул.Центральна, будинок 13, код ЄДРПОУ 05460441)
до Приватного підприємства "Рось"
(01010, м.Київ, вул.Івана Мазепи, будинок 10, код ЄДРПОУ 32191954)
про стягнення 1 794 683,00 грн,-
за участю представників сторін:
від позивача: Овсяник С.А. (довіреність № 2 від 09.01.18)
від відповідача: не з'явився
Позивач - Державне підприємство "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України, 10 травня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Рось", про стягнення заборгованості у розмірі 1 794 683,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язань за Договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №5 від 01.01.2016 (далі - Договір), в частині оплати переданого Державним підприємством "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України товару, передбаченого зазначеним вище Договором, відповідачу - Приватному підприємству "Рось".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.
04.06.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Державного підприємства "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України надійшли докази усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.07.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 повідомлено сторін про те, що у зв'язку з викликом судді Блажівської О.Є. для проходження співбесіди за результатами дослідження досьє у межах кваліфікаційного оцінювання, розгляд даної справи, призначений на 11.07.2018 не відбудеться, наступне засідання у справі призначено на 08.08.2018.
У підготовче засідання 08.08.2018 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
В підготовчому судовому засіданні 08.08.2018 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, призначено судове засідання на 07.09.18.
07.09.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Державного підприємства "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.
У судове засідання 07.09.2018 представник позивача з'явився, надав пояснення по суті спору та підтримав позовні вимоги повністю.
Відповідач не направив свого представника для участі в судовому засіданні 07.09.2018, про причини неявки останнього в судове засідання суд не повідомив. При цьому, з приводу повідомлення вказаного учасника судового процесу про розгляд справи суд зазначає наступне.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, було скеровано ухвалу про відкриття провадження від 12.06.2018, ухвалу про повідомлення про дату, час і місце судового засідання від 09.07.2018, ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зазначені ухвали суду були отримані представником Приватного підприємства "Рось", про що свідчать підписи останнього на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень, які наявні у матеріалах справи.
Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений про дату і час судових засідань.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був також позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача - Приватного підприємства "Рось" про розгляд справи Господарським судом міста Києва.
Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2018, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Абзацом 2 ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
01.01.2016 року між Державним підприємством «Дослідницьке господарство «Червона Хвиля» правонаступником якого є Державне підприємство «Дослідне господарство «Пантелеймонівське» Інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України (далі- позивач, продавець) та відповідачем, приватним підприємством "РОСЬ" в особі директора філії "ОХТИРСЬКИЙ СИРКОМБІНАТ" (покупець) укладено договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №5 (далі - Договір), згідно п. 1.1 якого, Продавець зобов'язується в порядку і на мовах, визначених цим Договором, передати у власність Покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ №3662-97, надалі товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
Відповідно до п. 1.3. Договору, приймання продукції Покупцем за кількістю і якістю здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України.
Згідно із п. 1.4. Договору, перехід права власності на товар від Продавця до Покупця здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходження виробничих потужностей (виробництва) Покупця, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки Покупця про прийом товару на товаротранспортній накладній.
Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що оплату за товар Покупець проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному протоколі погодження ціни, який є невід'ємною частиною до даного Договору. Ціна на товар може змінюватися два рази на місяць. Сторона, яка ініціює зміну ціни на товар зобов'язана повідомити іншу Сторону про зміну ціни не пізніше ніж за 5 календарних днів до такої зміни цінним листом з описом вкладення або передати особисто представнику (працівнику) продавця (покупця) протокол погодження ціни на підпис. При такій передачі зазначається повне прізвище, ім'я, та по-батькові особи, яка отримала Протокол погодження ціни, її посада, дата та час отримання Протоколу. Протокол погодження ціни повинен бути підписаний Стороною, яка його отримала не пізніше 5 робочих днів з моменту його отримання.
Договір у п. 2.4. передбачає, що ціна за товар встановлюється відповідно до ринкової вартості та можу змінюватись лише за погодженням Сторін відповідно до п.2.1. Договору.
За умовами п. 2.5. Договору, розрахунки за даним Договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між Сторонами. За домовленістю Сторін може проводитись готівковий розрахунок та/або розрахунок векселем. Зміна форми розрахунку закріплюється Сторонами у додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною до даного Договору.
Відповідно до п. 3.2.1. Договору, Покупець зобов'язаний в порядку та на умовах, визначених даним Договором, оплатити товар.
Цей Договір вважається укладеним набирає чинності з моменту його підписання Сторонами (п.7.1. Договору).
Строк даного Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.7.1. даного Договору, та діє до 31.12.2016 року, але у будь-якому випадку - до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань (п.7.2. Договору).
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено судом, протоколами на погодження вільних відпускних цін на закупівлю молока згідно ДСТУ 3662-97, що підписані Сторонами, було встановлено ціни на молочну сировину з 21.05.2016, з 11.08.2016 та з 01.09.2016.
На виконання взятих на себе зобов'язань за Договором позивачем було здійснено передачу товару за ціною узгодженою з відповідачем, а відповідачем, в свою чергу здійснено оплату за переданий товар не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 1 654 522,00 грн.
Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем передано, а відповідачем прийнято товар всього на суму 2 117 462,70 грн, що підтверджується спеціалізованими товарними накладними на перевезення молочної продукції, копії яких знаходяться в матеріалах справи, а саме:
- за період з 01 по 31 липня 2016 року - 134,819 тонн, загальною вартістю 629 312,92 грн, в тому числі ПДВ;
- за період з 01 по 31 серпня 2016 року - 130,639 тонн, загальною вартістю 657 453,72 грн, в тому числі ПДВ;
- за період з 01 по 31 вересня 2016 року - 96,631 тонн, загальною вартістю 535 850,34 грн, в тому числі ПДВ;
- за період з 01 по 31 жовтня 2016 року - 44,785 тонн, загальною вартістю 294 845,72 грн, в тому числі ПДВ.
Вказані накладні підписані представником приватного підприємства "РОСЬ" в особі філії "ОХТИРСЬКИЙ СИРКОМБІНАТ" на виконання вимог п.п. 1.2., 1.4., 3.2.2. Договору і ст. 193 Господарського кодексу України без будь-яких заперечень з приводу зазначених у вказаних накладних і квитанціях вартості, кількості та якості поставленого Позивачем товару з метою засвідчення факту прийняття Відповідачем товару в обсязі, кількості, якості та вартості, визначених у накладних і квитанціях. Тобто, підписані Відповідачем накладні без будь-якого зазначення Відповідачем про незгоду із зазначеною у вказаних накладних вартістю, строками, обсягом, кількістю та якістю поставленого Позивачем товару свідчать про належне виконання Позивачем своїх зобов'язань за Договором.
Як вказує позивач, відповідач отримавши у позивача товар на загальну суму 2 117 462,70 грн не виконав належним чином зобов'язань за п.п. 1.1., 2.1., 2.5. Договором щодо повної оплати отриманого товару сплативши лише частину коштів, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 1 654 522,00 грн.
Факт часткової оплати товару, отриманого за Договором відповідачем не заперечується та підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки по рахунку позивача, згідно якої відповідач частково періодично оплачував товар за Договором.
В ході розгляду справи, судом досліджено матеріали справи з метою перевірки обґрунтованості визначення Позивачем суми основного боргу відповідача перед позивачем у розмірі 1 654 522,00 грн, за наслідками чого суд погоджується з наведеними у позові доводами позивача щодо підстав виникнення та розміру вказаної суми основного боргу відповідача.
З огляду на те, що умовами Договору не встановлено строку оплати за отриманий товар, позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про сплату боргу в порядку ст.530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позивач вимагав у відповідача протягом 7-ми днів з моменту отримання листа-вимоги погасити в повному обсязі заборгованість за Договором.
Згідно із ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідач на вказану претензію Позивача не відреагував у 7-ми денний термін.
Цивільний кодекс України у ч. 3 ст. 205 передбачає, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Так, у матеріалах справи наявний акт №329 звіряння взаємних розрахунків, згідно якого сума заборгованості відповідача за отриманий товар станом на 08.11.2016 року становить 1 654 522,00 грн. Зазначений акт підписаний позивачем, відповідачем та скріплений відбитками печаток останніх без будь-якого зазначення відповідачем про незгоду із вказаною сумою основного боргу за Договором, а тому суд приходить до висновку, що зазначене свідчить про узгодження суми заборгованості відповідача перед позивачем за Договором у вигляді основного боргу станом на 08.11.2016 року в розмірі 1 654 522,00 грн.
Отже, враховуючи отримання товару відповідачем, та підписання останнім акту звіряння взаємних розрахунків, а отже і визнання ним заборгованості, відповідач повинен був оплатити 1 654 522,00 грн вартості товару.
При цьому судом враховано, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).
Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази сплати відповідачем заборгованості за Договором в сумі 1 654 522,00 грн.
Таким чином, внаслідок порушення відповідачем положень п.п. 1.1., 2.1., 2.5. Договору та ст.ст. 526, 530, 629, 655 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, у зв'язку з тим, що відповідач належним чином не виконав зобов'язань за Договором з повної оплати поставленого позивачем товару, за відповідачем перед позивачем наявна заборгованість в сумі 1 654 522,00 грн.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у вигляді основного боргу сумі 1 654 522,00 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Поряд з цим, Позивач просить суд стягнути з відповідача, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, пеню, передбачену п. 4.2. Договору, у сумі 105 073,48 грн.
Договір у п. 4.2. передбачає, що за несвоєчасне, понад встановлений даним Договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, Продавець вправі вимагати від Покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.
Господарський кодекс України у ст.216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності з ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до вимог ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Суд приходить до висновку, що дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань, тому відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом та Договором відповідальності.
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 10 січня 2002 року за N 2921-III у ст.ст. 1, 3 встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та п. 4.2. Договору, Позивачем відповідачу нараховано пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого товару в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на період прострочення виконання грошового зобов'язання, від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення виконання грошових зобов'язань на загальну суму 105 073,48 грн.
З метою дослідження правильності визначення позивачем суми пені, судом здійснено розрахунок пені за заявлені позивачем періоди, за результатами якого суд погоджується з сумою, розміром та періодом нарахування Позивачем Відповідачу пені за Договором в сумі 105 073,48 грн.
Доказів сплати в добровільному порядку пені за Договором відповідач суду не надав та наявність заборгованості зі сплати пені Позивачу не заперечував.
За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого товару за Договором у сумі 105 073,48 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, позивач, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 9 361,29 грн та інфляційні втрати у розмірі 25 726,99 грн.
Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Згідно з п. 1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.
Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до п.1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до п. 5.4 Постанови за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України у справах № 6-126цс14 від 11.03.2015 та № 6-352цс16 від 06.04.2016.
Судом здійснено перерахунок заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми 3% річних та встановлено, що позивачем вірно розраховано вказаний показник, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 9 361,29 грн.
Також, з метою дослідження правильності визначення позивачем суми інфляційних втрат, судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат за заявлені позивачем періоди, за результатами якого суд не погоджується з розміром нарахування позивачем, адже останній нараховує інфляційні втрати за період з 01 по 31 березня 2018 року не на суму боргу 1654 522,00, а на суму боргу з урахування інфляційних втрат за період з 16 по 28 лютого 2018.
Проте, як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 25 726,99 грн підлягають частковому задоволенню, а саме за період визначений позивачем ( з 16 лютого 2018 по 31 березня 2018) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 18 199,74 грн.
Згідно з положеннями статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач у встановленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних та допустимих у розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за Договором не надав, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме основний борг у розмірі 1 654 522, 00 грн, пеню у розмірі 105 073, 48 грн, 3% річних у розмірі 9 361, 29 грн, інфляційні втрати у розмірі 18 199, 74 грн.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Державного підприємства "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України до Приватного підприємства "Рось" про стягнення 1 794 683,00 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Рось" (01010, м.Київ, вул.Івана Мазепи, будинок 10, код ЄДРПОУ 32191954) на користь Державного підприємства "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України (62650, Харківська обл., Великобурлуцький район, селище Червона Хвиля, вул.Центральна, будинок 13, код ЄДРПОУ 05460441) основний борг у розмірі 1 654 522 (один мільйон шістсот п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот двадцять дві) грн. 00 коп, пеню у розмірі 105 073 (сто п'ять тисяч сімдесят три) грн 48 коп, 3% річних у розмірі 9 361 (дев'ять тисяч триста шістдесят одна) грн. 29 коп, інфляційні втрати у розмірі 18 199 (вісімнадцять тисяч сто дев'яносто дев'ять) грн. 74 коп.
3. Стягнути з Приватного підприємства "Рось" (01010, м.Київ, вул.Івана Мазепи, будинок 10, код ЄДРПОУ 32191954) на користь Державного підприємства "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України (62650, Харківська обл., Великобурлуцький район, селище Червона Хвиля, вул.Центральна, будинок 13, код ЄДРПОУ 05460441) судовий збір у розмірі 26 807,35 грн.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено: 18.09.2018
Суддя О.Є. Блажівська