ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.09.2018 Справа № 910/5783/18
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Блажівської О.Є, при секретарі судового засідання Хмельовському В.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи №910/5783/18
за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"
до Державної іпотечної установи
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання припиненими відносин за договором,-
представники учасників справи:
від позивача: Заміховський М.М., довіреність № 13-11-250 від 11.01.18
від відповідача: Чалов А.О., довіреність № 8495/15/1 від 27.12.17
Тодосієнко В.М., довіреність № 8494/15/1
від третьої особи: Сотнікова І.В., довіреність № 27-7565/18 від 11.04.18
Позивач - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", 10 травня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Державної іпотечної установи, про визнання припиненими з 05.06.2015 року правовідносин за Договором застави майнових прав №7/1-З від 15.10.2008 та Договором про відповідальне зберігання від 15.10.2008, укладеними між Державною іпотечною установою та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра".
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що між 15.10.2008 між Державною іпотечною установою (кредитор) та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" (після зміни організаційно-правоввої форми - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра") (позичальник) було укладено Кредитний договір №7/1 (під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами) (далі - Кредитний договір). 15.10.2008 між Державною іпотечною установою, як заставодержателем та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра", як заставодавцем, було укладено Договір застави майнових прав №7/1-З , предметом якого є майнові права за кредитними договорами та договорами забезпечення, зазначеними у Додатку №1 до Договору. 15.10.2008 між Державною іпотечною установою, як поклажодавцем та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра", як зберігачем, було укладено Договір про відповідальне зберігання, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання кредитні договори, іпотечні договори, договори поруки, отримані від поклажодавця, на виконання умов Договору застави майнових прав від 15 жовтня 2008 року №7/1-З та додаткових угод до нього, укладених між сторонами, перелік та реквізити яких містяться в Додатку № 1 до Договору застави.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим що, в зв'язку із погашенням суми основної заборгованості з нарахованими процентами та фактом виконання вимог забезпечених Договором застави майнових прав №7/1-З від 15.10.2008 , що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, а також враховуючи вимоги ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним нормативним актом у спірних правовідносинах, ст.593 Цивільного кодексу України, ст.28 Закону України "Про заставу", застава за Договором застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008 є припиненою. При цьому, Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Надра" вважає, що в силу припинення Договору застави є припиненим і Договір про відповідальне зберігання від 15.10.2008, який є похідним від Договору застави, оскільки відповідно до п.1.1. Договору відповідального зберігання, даний Договір укладено на виконання умов Договору застави майнових прав від 15.10.2008 №7/1-З.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.
24.05.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" надійшли докази усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 відкрито провадження у справі, справу призначено розглядати за провалами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.06.2018, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
18.06.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Державної іпотечної установи надійшли клопотання про призначення колегіального розгляду справи та клопотання про залишення позову без розгляду.
У підготовче засідання 20.06.2018 з'явилися представники позивача, відповідача та третьої особи.
Представник відповідача в підготовчому судовому засіданні підтримав подану раніше через загальний відділ діловодства суду заяву про призначення колегіального розгляду справи №910/5783/18, оскільки вважає справу складною та зазначає, що складність справи полягає в наступному:
- матеріально-правові підстави наведені Банком у позовній заяві суперечать вже встановленим фактичним обставинам рішення по справам №№ 54/264, 34/218-22/171, 9/343-33/125, 5011-35/14679-2012 та № 910/14247/14 які мають преюдиціальне значення для цієї справи.
- дана справа вже вдруге розглядається Господарським судом міста Києва після скасування Вищим господарським судом України рішення Господарського суду м. Києва від 27.02.2017 р. та Постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017;
- фактичні обставини які будуть встановлені під час розгляду цієї справи будуть мати преюдиціальне значення для розгляду пов'язаних з цією справою №910/22774/16;
- наявності великого об'єму судової практики за правовідносинами які склалися між сторонами по справі, щодо наявності заборгованості за кредитним договором та невиконаних судових рішень, якими цю заборгованість стягнуто.
Представник позивача заперечив в повному обсязі проти задоволення заяви відповідача про розгляд справи колегіально, в зв'язку з їх необґрунтованістю.
Господарський суд вважає, що клопотання відповідача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Будь-яку справу, що відноситься до підсудності суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку наказового і спрощеного позовного провадження.
Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду призначати колегіальний розгляд справи лише з певним колом обставин, які на думку сторін свідчать про складність справи. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про призначення колегіального розгляду справи, та зробити мотивований висновок щодо складності справи.
Дослідивши обставини справи, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення розгляду справи у складі колегії суддів.
Також, розглянувши у підготовчому засіданні 20.06.2018 клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд відмовив у задоволенні останнього, у зв'язку із необґрунтованістю.
У підготовчому засіданні 20.06.2018 присутнім представником позивача було заявлене клопотання про продовження строку підготовчого провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 08.08.2018, у задоволенні заяви Державної іпотечної установи про призначення колегіального розгляду справи №910/5783/18 відмовлено, у задоволенні заяви Державної іпотечної установи про залишення позову без розгляду відмовлено.
07.08.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" надійшли додаткові пояснення по справі.
У підготовчому засіданні 08.08.2018 оголошено перерву до 17.08.2018.
У підготовче судове засідання 17.08.2018 з'явилися представники учасників справи, якими надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Відповідно до ч.2 ст.177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Згідно з п.3 ч.2 ст.185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.09.2018.
10.09.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Державної іпотечної установи надійшли додаткові пояснення.
У судове засідання представник позивача з'явився, надав суду свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представники відповідача у судове засідання 10.09.2018 з'явились, надали свої пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечували.
Представник третьої особи у судове засідання 10.09.2018 з'явився, надав свої пояснення по суті спору.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
15.10.2008 р. між Державною іпотечною установою (далі - кредитор) та Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - позичальник) було укладено Кредитний договір № 7/1 (під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами) (далі - Договір), відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути кредитору грошові кошти в сумі 700 000 000,00 грн. та сплатити відсотки за користуванням кредитом рефінансування в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит рефінансування надається позичальнику на строк до 10.04.2009 р. (п. 1.2. кредитного договору).
Згідно з п. 1.2.1 Договору кредит рефінансування надається з метою формування позичальником портфелю іпотечних кредитів, що відповідають вимогам до іпотечних кредитів, затверджених Наглядовою радою кредитора (додаток 1 до Генерального договору № 1 від 21.02.2006 р. з урахування норм "Порядку надання державних гарантій за зобов'язаннями Державної іпотечної установи"), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1094), в розмірі отриманого кредиту рефінансування згідно цього договору.
Пунктами 1.4.1, 1.4.2 Договору встановлено, що за користування кредитом рефінансування позичальник сплачує кредитору відсотки наступним чином: відсотки за користування кредитом рефінансування розраховуються в розмірі 9,9 % річних та нараховуються за методом "факт/факт" на фактичний залишок заборгованості позичальника за кредитом рефінансування за фактичний час користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту рефінансування до настання терміну, зазначеного у п.1.2 договору.
Відповідно до п.п. 2.2.1, 2.2.2 Договору позичальник зобов'язується не пізніше дня погашення кредиту рефінансування з урахуванням графіку сформувати портфель іпотечних кредитів у національній валюті України - гривні, що відповідають вимогам до кредитів. В строки, обумовлені договором, погасити кредит рефінансування та своєчасно у визначені цим договором строки сплачувати відсотки за користування кредитом рефінансування, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору на першу вимогу кредитора сплатити штрафні санкції, а також в повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати сплачені збитки.
Додатковою угодою № 1 до Кредитного договору № 7/1 від 15.10.2008 р. доповнено пункт 1.1 першого розділу Договору підпунктами 1.1.1, 1.1.2 наступного змісту: з 23.03.2009р. сума кредиту рефінансування, яку кредитор надає позичальнику, а останній зобов'язується повернути, складає 693 595 080,00 грн.
15.10.2008 року, з метою забезпечення зобов'язань за Кредитним договором, між позивачем (як Заставодержателем) та відповідачем (як Заставодавцем) укладено Договір застави майнових прав №7/1-3 (далі по тексту - Договір застави), за умовами якого (п.1.1. Договір застави) предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами та договорами забезпечення, зазначеними у додатку № 1 до цього договору.
Відповідно до пунктів 1.3. 1.4 Договору застави, надане у заставу майно забезпечує виконання Заставодавцем зобов'язань перед Заставодержателем за кредитом, наданим згідно з Кредитним договором, за рахунок заставленого майна вимоги Заставодержателя задовольняються в повному обсязі, уключаючи суму основного боргу, нараховані відсотки, пеню, штрафи та збитки, а також витрати на звернення стягнення на заставлені майнові права.
15.10.2015 між сторонами було укладено Договір про відповідальне зберігання, відповідно до умов якого відповідач передає, а позивач приймає на відповідальне зберігання кредитні та забезпечувальні договори, отримані на виконання умов Договору застави майнових прав.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим що, в зв'язку із погашенням суми основної заборгованості з нарахованими процентами та фактом виконання вимог забезпечених Договором застави майнових прав №7/1-З від 15.10.2008 , що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, а також враховуючи вимоги ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним нормативним актом у спірних правовідносинах, ст.593 Цивільного кодексу України, ст.28 Закону України "Про заставу", застава за Договором застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008 є припиненою. При цьому, Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Надра" вважає, що в силу припинення Договору застави є припиненим і Договір про відповідальне зберігання від 15.10.2008, який є похідним від Договору застави, оскільки відповідно до п.1.1. Договору відповідального зберігання, даний Договір укладено на виконання умов Договору застави майнових прав від 15.10.2008 №7/1-З.
Відповідач у своєму письмовому відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки, на думку відповідача, зобов'язання по Кредитному договору повністю не виконані.
Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено , що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що Державна іпотечна установа (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - відповідач) про зобов'язання перерахувати суму залишку кредиту рефінансування в розмірі 693 595 080,00 грн. та суму нарахованих відсотків за користування кредитом у розмірі 7 901 283,13 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.02.2010 р. у справі № 4/397, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2010 р., позов задоволено частково; зобов'язано відповідача виконати умови Кредитного договору № 7/1 (під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами), а саме: перерахувати на розрахунковий рахунок Державної іпотечної установи суму основного боргу в розмірі 693 595 080,00 грн., суму нарахованих відсотків в розмірі 55 497 107,72 грн.; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.
Постановою Вищого господарського суду України від 16 травня 2011 року у справі № 4/397 рішення господарського суду м. Києва від 16.02.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2010 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду м. Києва в іншому складі суду.
Скасовуючи процесуальні акти попередніх інстанцій та скеровуючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції в постанові від 16 травня 2011 року зазначив, що судовими інстанціями не було досліджено належним чином поданий позивачем розрахунок нарахованих відсотків за користування кредитними коштами та не надано правової оцінки щодо його обґрунтованості та чи правильно вказано позивачем суми; не перевірено чи відповідає розрахунок позивача вимогам чинного законодавства, умовам кредитного договору, зокрема, пункту 1.2 Кредитного договору № 7/1 від 15.10.2008 р., яким встановлено кінцевий строк повернення кредиту - до 10 квітня 2009 року. При новому розгляді справи позивач подав суду в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України заяву про зміну предмету позову, в якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 762 954 588,00 грн. заборгованості за кредитом з урахуванням встановленого індексу інфляції, 55 497 107,72 грн. нарахованих відсотків за користування кредитом за період з 10.04.2009 р. по 20.01.2010 р. та 46 233 337,80 грн. 3% річних.
За результатами нового розгляду зазначеної справи судом 11.10.2011 р. було прийнято рішення, яким позов задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на користь Державної іпотечної установи 693 595 080,00 грн. заборгованості за кредитом, 53 803 975,60 грн. заборгованості за відсотками, 693 595 08,00 грн. інфляційних втрат, 46 233 337,80 грн. 3% річних, 255 00,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2011 р. за нововиявленими обставинами у справі № 54/267 (4/397) за позовом Державної іпотечної установи до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення 864 685 033,52 грн.
Заявник в якості нововиявленої обставини посилався на факти, встановлені постановою Верховного Суду України від 02.07.2013 р. та постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2011р. у справі № 4/517, у яких зазначено про те, що відсотки за користування кредитом за Кредитним договором № 7/1 від 15.10.2008 р. мають нараховуватись до 10.04.2013 р., а також те, що під час дії мораторію відсотки за користування кредитними коштами, інфляційні втрати та пеня не нараховуються.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2013 заяву Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2011 р. у справі № 54/267 задоволено частково; рішення господарського суду м. Києва від 11.10.2011 р. у справі № 54/267 скасовано; прийнято нове рішення, яким провадження у справі № 54/267 в частині позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на користь Державної іпотечної установи заборгованості по поверненню кредиту в розмірі 693 595 080 грн. 00 коп. припинено; в іншій частині позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на користь Державної іпотечної установи інфляційні втрати в розмірі 69 359 508 грн. 00 коп., 3 % річних в розмірі 28 731 938 грн. 65 коп., витрати по сплаті державного мита в розмірі 23 393 грн. 04 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 216 (двісті шістнадцять) грн. 50 коп.; стягнуто з Державної іпотечної установи на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» витрати по сплаті судового збору, сплаченого Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» за подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2011 р. у справі № 54/267, в розмірі 34 330 грн. 58 коп. Крім того, розстрочено виконання рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2013 р. у справі № 54/267 на загальну суму 98 115 056,19 грн. на п'ять років (60 місяців).
Рішення господарського суду міста Києва у справі № 54/267 від 10.10.2013, яке постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2014 залишене без змін, набрало законної сили 10.02.2014.
Під час дослідження обставин у справі № 54/267 судом встановлено наступне.
Боржником було сплачено кредитору основну заборгованість по поверненню кредиту в розмірі 693 595 080,00 грн, що підтверджується копією меморіального ордеру № 60001582 від 31.01.2013. Даний факт переглядався апеляційною та касаційною інстанцією і є таким, що встановлений у відповідності до приписів чинного законодавства України.
Що повернення відсотків за користування кредитними коштами, суд зазначає наступне.
Частинами 1, 2 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України унормовано, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Як вже було зазначено вище, умовами Договору кредиту передбачено, що позичальник зобов'язаний сплатити відсотки за користуванням кредитом рефінансування в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит рефінансування надається позичальнику на строк до 10.04.2009 р. (п. 1.2 Договору). Крім того, умовами Договору встановлено, що за користування кредитом рефінансування позичальник сплачує кредитору відсотки наступним чином: відсотки за користування кредитом рефінансування розраховуються в розмірі 9,9 % річних та нараховуються за методом "факт/факт" на фактичний залишок заборгованості позичальника за кредитом рефінансування за фактичний час користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту рефінансування до настання терміну, зазначеного у п.1.2 Договору. Таким чином, відсотки за користування кредитними коштами нараховуються до 10.04.2009, що також встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2013 у справі №54/267.
Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2011 р. у справі № 4/517 встановлено, що умовами Договору не узгоджується нарахування процентів за користування кредитними коштами після 10.04.2009 р.
Крім того, постановою Верховного Суду України від 02.07.2013 встановлено, що, якщо між сторонами виникли правовідносини, на які поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, нарахування і стягнення відсотків за користування кредитними коштами, інфляційних втрат від суми неповернутого кредиту та пені є неможливим.
Постановою Правління Національного банку України «Про призначення тимчасової адміністрації у Відкритому акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» від 10.02.2009 р. № 59 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців - з 10.02.2009 р. по 10.08.2009 р.
В подальшому, постановою Правління Національного банку України від 05.08.2009 № 452 дію мораторію було продовжено до 10.02.2010.
Таким чином, на той періоду, мораторій на задоволення вимог кредиторів у Відкритому акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» було введено на 1 рік (з 10.02.2009 р. по 10.02.2010 р.). Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»
Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Таким чином, відсотки за користування кредитом в розмірі 55 497 107,72 грн за період з 10.04.2009 по 20.01.2010, нараховані позивачем відповідачу та заявлені до стягнення підпадають під дію мораторію, введеного постановами Правління Національного банку України № 59 та № 452.
Крім того, Постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2011 у справі №4/517 встановлено, що, звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач просив (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) стягнути з відповідача 25961358,86 грн заборгованості по відсоткам за період з 27.08.2010 по 12.01.2011 та 46969229,73 грн пені за порушення зобов'язань за той же період. За твердженнями позивача у справі № 4/517, станом на час звернення до суду відповідачем не виконано в повному обсязі умови п. 1.2. договору щодо повернення суми кредиту рефінансування та суми нарахованих відсотків.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2011 у справі №4/517 визначено, що проценти, відповідно до умов укладеного договору, виплачуються до 10 квітня 2009 року, тоді як позивачем нараховані відсотки за користування кредитом рефінансування за період з 27 серпня 2010 року по 12 січня 2011 року, тобто після 10 квітня 2009 року, що не узгоджується з умовами договору.
Аналогічна правова позиція була викладена у Постановах Вищого господарського суду України у справі №5011-35/4877-2012 від 25.12.2013 та у справі № 910/16431/13 від 28.01.2014.
У всіх спорах, де стягненню підлягали відсотки за Кредитним зобов'язанням, заявник визначав періоди після 10 квітня 2009 року, що не узгоджується з умовами договору. Таким чином, враховуючи вищевикладене, у позивача не існувало заборгованості по відсоткам за періоди, що передували 10.04.2009, а відтак, суд дійшов до висновку про те, що у позивача по даній справі не існує заборгованості по відсотках, яка виникла до 10.04.2009, а заборгованість, яка виникла після згаданої дати стягненню не підлягає через дію спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який за вказівкою Великої Палати Верховного Суду, є пріоритетним у даних правовідносинах.
Щодо сплати пені та штрафу, суд зазначає наступне.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 1.3 Договору застави надане у заставу майно забезпечує виконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за кредитом, наданим згідно з Кредитним договором та будь-яким додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю у повному обсязі кредит рефінансування, а також сплатити відсотки за користування ним та суми штрафів та неустойки в разі їх витребування заставодержателем.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2013 (складене 13.09.2013), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 (складена 18.11.2013) у справі №34/218-22/171, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на користь Державної іпотечної установи інфляційні втрати у розмірі 19 539 267 грн, пеню - 4 168 221,39 грн. Розстрочено виконання судового рішення строком на п'ять років з моменту набрання ним законної сили, зобов'язавши Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" сплачувати на користь Державної іпотечної установи заборгованість щомісячно рівними частинами у розмірі 395 124,81грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Вищого господарського суду міста Києва від 10 лютого 2014 року у справі № 34/218-22/171 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 у справі №34/218-22/171 - залишено без змін, тим самим встановлено, що розмір заборгованості боржника по пені складає 4 168 221,39 грн.
В подальшому, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2013 року по справі №9/343-33/125 позов Державної іпотечної установи до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про стягнення відсотків за користування кредитом та пені в сумі 51 610 608,93 грн. - задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на користь Державної іпотечної установи пеню за основним боргом в розмірі 2 597 656,09 грн., державне мито в сумі 12 834,62 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 118,78 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено; розстрочено виконання рішення суду на строк 5 років шляхом сплати щомісячно Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" на користь Державної іпотечної установи грошових коштів в сумі 44 000 грн. на протязі 59 місяців, починаючи з наступного місяця після набрання рішенням суду законної сили, та 14 609,49 грн. в останній місяць сплати заборгованості.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 року по справі №9/343-33/125 рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2013 року у справі №9/343-33/125 залишено без змін, а апеляційні скарги Державної іпотечної установи та Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" без задоволення.
Прийняті судові акти мотивовані тим, що оскільки відсотки за користування кредитом відповідно до укладеного договору сплачуються позивачем лише до 10.04.2009 року то заборгованість по відсоткам в сумі 17 119 446,78 грн. за період визначений позивачем та пеня в сумі 3 801 955,19 грн., що нарахована на відсотки за користування кредитом за період з 29.05.2010 року по 27.08.2010 року стягненню не підлягають; судами частково задоволено позовні вимоги про стягнення пені за порушення зобов'язань за основним боргом, оскільки розрахунок не відповідав вимогам ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. Крім того судами частково задоволено клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду та зменшення розміру пені, оскільки судами встановлено наявність обставин, які є винятковими та такими, що достатні для розстрочки виконання рішення суду та зменшення розміру пені, що підлягає стягненню.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Державна іпотечна установа звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2013 року по справі №9/343-33/125 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Постановою Вищого господарського суду України від 28 січня 2014 року у справі № 9/343-33/125 Касаційну скаргу Державної іпотечної установи, м. Київ залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2013 року у справі №9/343-33/125 - без змін, чим фактично визначено, що боржник має заборгованість по пені додатково у розмірі 2 597 656,09 грн.
При цьому майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом. У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку. У разі якщо обсяг коштів від продажу Фондом заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої цим Законом (частина третя статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Виходячи з аналізу норм Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, Закону України "Про заставу", Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", вимоги частини третьої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" застосовуються з урахуванням наступних положень:
- обов'язок уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію обліковувати на окремому аналітичному рахунку кошти, що надійшли від погашення заборгованості за кредитами, майнові права за якими передані в забезпечення, встановлювався з метою розрахунку сум, які могли бути заявлені кредиторами відповідного банку, як вимога що виникла в результаті зниження вартості застави, з віднесенням такої вимоги до відповідної черги задоволення вимог кредиторів, визначеної статтею 52 Закону;
- після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси кошти, отримані банком під час ліквідації від позичальників, перераховуються уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку заставодержателю в рахунок погашення зобов'язань банку за кредитами у розмірі, визначеному умовами кредитних договорів та договорів застави майнових прав, зобов'язання за якими не припинено, в разі якщо зобов'язання боржником банку-заставодавця виконується у відповідності до умов договору, майнові права за яким передано в заставу;
- спрямування коштів, отриманих від реалізації майна банків, що є предметом застави (крім коштів у якості відшкодування витрат Фонду на утримання та продаж заставленого майна банку, розрахованих відповідно до нормативно-правових актів Фонду) для позачергового задоволення вимог заставодержателів здійснюється за вирахуванням податку на додану вартість (далі - ПДВ), оскільки до дати виключення неплатоспроможних банків, що перебувають в процедурі ліквідації з реєстру платників ПДВ, такі банки зобов'язані визначати за операціями з реалізації майна податкові зобов'язання з врахування ПДВ у порядку, визначеному Податковим кодексом України;
- зобов'язання заставодавця перерахувати грошові суми одержані від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави, застосовуються, зокрема, при погашенні заборгованості за кредитними договорами укладеним з позичальниками, майнові права за якими передані в заставу, в разі погашення заборгованості за договорами, яке отримано не від боржника, як наслідок належного виконання умов кредитного договору, а як наслідок примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості шляхом реалізації майна боржника (майнового поручителя) або звернення стягнення на майно боржника (майнового поручителя), що є предметом застави.
- предметом застави за зобов'язаннями, які забезпечені заставою майнових прав, стають не тільки кошти, одержані від боржника заставодавця, як належне виконання умов договору, або в результаті примусового стягнення заборгованості, а й майно, отримане у власність, внаслідок звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитами, майнові права за якими передано в заставу;
- погодження початкової ціни реалізації майна банку здійснюється НБУ тільки відносно майна (майнових прав), переданого в заставу на підставі відповідного договору застави, а не майна набутого банком у власність, як в позасудовому порядку, на підставі договору про задоволення вимог заставодержателя (іпотекодержателя), так і на підставі рішення суду, яке не було предметом застави на момент укладення з НБУ кредитного договору та договору застави. Крім того, Договором про співпрацю та координацію діяльності від 09.07.2012 не передбачено отримання погодження Національного банку України щодо прийняття у власність предмету застави (іпотеки) в разі звернення стягнення на майно, як в судовому порядку так і в позасудовому порядку, на підставі договору про задоволення вимог заставодержателя (іпотекодержателя).
Вказана вище правова позиція щодо задоволення вимог заставодержателів за рахунок майна банків, що ліквідуються, яке є предметом застави, погоджена виконавчою дирекцією Фонду, згідно протоколу засідання виконавчої дирекції Фонду від 14.11.2016 N 176/16, та є обов'язковою для врахування в роботі уповноваженими особами Фонду під час здійснення задоволення вимог кредиторів.
Таким чином, слід звернути увагу на те, що 21 серпня 2017 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 3711, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07 вересня 2017 року за N 1104/30972, затверджено Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, за змістом пунктів 13, 14 розділу VIII "Заходи щодо задоволення акцептованих вимог кредиторів" якого в разі продажу майна (активів) банку, що є предметом застави за кредиторськими вимогами заставодержателя, здійснюється позачергове задоволення вимог такого заставодержателя; у разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом із нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна, решта коштів включається до ліквідаційної маси банку. Проте спірні правовідносини у цій справі виникли раніше (2015 рік), а відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому приписи зазначеного Положення застосуванню не підлягають.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі N 910/8132/17 від 18.04.2018.
Таким чином, забезпечені заставою зобов'язання банку в частині сплати пені складають в загальному розмірі 6 765 877,48 грн, що встановлено рішеннями суду, чинними на поточну дату та такими, що набрали законної сили, та підлягають задоволенню виключно в порядку, передбаченому спеціальним та пріоритетним у даних правовідносинах Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Аналогічний порядок передбачений для нарахованих відсотків за положеннями статей 625 та 1214 Цивільного кодексу України, враховуючи специфіку ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка передбачає, зокрема, що у разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.
У свою чергу, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип, як наголошує Європейський суд з прав людини, означає, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. При цьому, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (п. 52 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Рябих проти Росії» (2003).
За таких обставин, рішенням суду, які є чинними та набрали законної сили встановлена відсутність заборгованості боржника по поверненню кредитних коштів та відсотків за користування кредитними коштами (після 10.04.2009) за Кредитним договором, а заборгованість по пені, штрафам, відсоткам, передбаченим статтями 625 та 1214 Цивільного кодексу України погашається виключно в порядку, передбаченому ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про заставу» заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання.
Статтею 28 Закону України «Про заставу» визначено, зокрема, що застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання та у інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.
За таких обставин, суд дійшов до висновку що застава за Договором застави є припиненою в силу відсутності заборгованості боржника за Кредитним договором в частині повернення кредитних коштів та відсотків за користування ними.
Щодо заборгованості по неустойці (пеня, штраф) та процентам, передбаченими статтями 625 та 1214 Цивільного кодексу України, то такий борг у позивача перед заставодавцем відсутній, враховуючи положення ч. 3 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Стосовно припинення Договору відповідального зобов'язання, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до п. 1.1 Договору застави поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання кредитні договори, іпотечні договори, договори поруки, отримані від поклажодавця, на виконання умов Договору застави майнових прав від 15.10.2008 №7/1-З та додаткових угод до нього, укладених між сторонами.
Враховуючи те, що у правовідносинах, які склались між сторонами, боржником, також з урахуванням норм спеціального законодавства, припинились зобов'язання за Договором застави (шляхом виконання сплати заборгованості за Кредитним договором та неможливості нарахування неустойки (штрафу, пені) та відсотків за ст. 624, 1214 Цивільного кодексу України, враховуючи положення ч. 3 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), то відповідно і правовідносини за Договором відповідального зберігання також є припиненими в силу того, що такі зобов'язання є похідними від Договору застави.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2016 року у справі №5-249кс15.
Подані позивачем докази на підтримання власної позиції на думку суду є повними та переконливими, В свою чергу, відповідачем не було належним чином спростовано доводів позивача шляхом надання належних, допустимих, повних та достатніх доказів.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку що позивачем належними та допустимими доказами доведено обставин, покладених в основу позову, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати припиненими права застави з 05.06.2015 по Договору застави майнових прав №7/1-З від 15.10.2008, укладеного між Державною іпотечною установою (01133, м.Київ, бул. Л.Українки, 34, код ЄДРПОУ 33304730) та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20025456).
з3. Визнати припиненим з 05.06.2015 Договір про відповідальне зберігання від 15.10.2008, укладений між Державною іпотечною установою (01133, м.Київ, бул. Л.Українки, 34, код ЄДРПОУ 33304730) та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20025456).
4. Стягнути з Державної іпотечної установи (01133, м.Київ, бул. Л.Українки, 34, код ЄДРПОУ 33304730) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20025456) судовий збір у розмірі 3 524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн 00 коп.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено: 18.09.2018
Суддя О.Є. Блажівська