ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.09.2018Справа № 910/5537/17
Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є. при секретарі судового засідання Хмельовському В.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу №910/5537/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВІ ЕНЕРГОЗБЕРІГАЮЧІ
ТЕХНОЛОГІЇ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛЕКТ ГРУП"
Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайрус ЛТД"
про визнання договору припиненим та стягнення коштів
за участю учасників справи:
від позивача: Гронь М.А., Ордер ПТ №063610 від 09.08.18;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився.
В квітні 2017 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нові енергозберігаючі технології" звернувся до Господарського суду м.Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селект Груп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайрус ЛТД" про визнання договору припиненим та стягнення коштів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 по справі №910/5537/17 позов задоволено в повному обсязі; визнано Договір поставки №1-15122015 від 15.12.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові енергозберігаючі технології" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Селект Груп" розірваним, а зобов'язання за даним договором припиненими; припинено іпотеку, згідно з Договором іпотеки №1/28122015 від 29.12.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові енергозберігаючі технології" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Селект Груп"; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Селект Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові енергозберігаючі технології" грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн та судовий збір в сумі 4 800,00 грн.
12.05.2017 Київським апеляційним господарським судом винесено постанову, відповідно до якої апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайрус ЛТД" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 по справі №910/5537/17 без змін.
Постановою Верховного суду від 29.03.2018 задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайрус ЛТД"; Постанову Київського апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 по справі №910/5537/17 скасовано; справу №910/5537/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
24.04.2018 справа надійшла до Господарського суду міста Києва.
За результатом проведення автоматичного розподілу справ, справу №910/5537/17 передано для розгляду судді Блажівській О.Є.
15.12.2017 набув чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким, у тому числі, викладено Господарський процесуальний кодексу України в новій редакції.
Згідно з п.9 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2018 прийнято справу до свого провадження суддею Блажівською О.Є., справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.05.2018.
У підготовче засідання 30.05.2018 представники сторін не з'явилися, про дату і час проведення судового засідання були повідомленні належним чином, проте від відповідача-1, Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛЕКТ ГРУП" надійшло клопотання про перенесення розгляду справи. Будь-яких інших клопотань та заяв від сторін не надходило.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 розгляд справи було відкладено на 20.06.2018.
20.06.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариство з обмеженою відповідальністю "Нові енергозберігаючі технології" надійшло клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні, у зв'язку із необхідністю дослідження Договору поставки №1-15122015 від 15.12.2015
У підготовче засідання, призначене на 20.06.2018, з'явився представник позивача, підтримав подане клопотання про оголошення перерви.
Суд на місті ухвалив відхилити зазначене клопотання.
У підготовче засідання 20.06.2018 представники відповідача-1 та відповідача-2 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
У підготовчому засіданні 20.06.2018 присутнім представником позивача було заявлене клопотання про продовження строку підготовчого провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 01.08.2018.
У підготовче засідання 01.08.2018 представники сторін не з'явилися про причини неявки суд не повідомили, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Будь-яких заяв та клопотань від сторін не надходило, в тому числі позивачем не надано ніякої інформації з приводу надання суду оригіналів Договору поставки №1-15122015 від 15.12.2015 та Договору іпотеки №1/28122015 від 29.12.2018.
Згідно приписів ч.ч. 1, 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено обов'язок сторін довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як встановлено судом, відповідно до Постановою Верховного суду від 29.03.2018 задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайрус ЛТД"; Постанову Київського апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 по справі №910/5537/17 скасовано; справу №910/5537/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у зазначеній постанові, як підстава скерування справи на новий розгляд:
- судом першої інстанції оскаржуване рішення винесено за відсутності в матеріалах справи належним чином завіреної копії чи оригіналу договору, припинення якого є предметом спору;
- судом апеляційної інстанції оскаржувана постанова, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін, винесена за відсутності в матеріалах справи належним чином завіреної копії чи оригіналу повного тексту договору, припинення якого є предметом спору. До суду апеляційної інстанції відповідачем 2 із клопотанням від 12.09.2017 було подано лише витяг з Договору поставки № 1-15122015 від 15.12.2015 який не містить його повного тексту;
- суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про розірвання договору поставки № 1-15122015 від 15.12.2015, та суд апеляційної інстанції залишаючи вказане рішення без змін не з'ясували чи було допущено товариством з обмеженою відповідальністю "Селект Груп" істотне порушення зобов'язань за договором поставки та в чому воно полягало.
Так частиною 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом, у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Враховуючи викладене, дотримуючись вказівок Верховного Суду, вкладених у постанові від 29.03.2018, щодо підстав скерування справи на новий розгляд, з метою з'ясування обставин справи, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, а відповідачі як на підставу своїх заперечень, та з метою повного та об'єктивного дослідження доказів суд дійшов висновку, про необхідність зобов'язання сторін надати суду для огляду оригінали Договору поставки №1-15122015 від 15.12.2015 та Договору іпотеки №1/28122015 від 29.12.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2018 відкладено підготовче засідання на 15.08.2018, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Нові енергозберігаючі технології" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Селект Груп" надати суду для огляду оригінали, а також засвідчені належним чином копії для приєднання до матеріалів справи Договір поставки №1-15122015 від 15.12.2015 та Договір іпотеки №1/28122015 від 29.12.2015, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові енергозберігаючі технології" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Селект Груп" у строк до 13.08.2018.
14.08.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Селект Груп" надійшли письмові пояснення по справі та заява про залишення позову без розгляду в порядку ст. 226 ГПК України.
14.08.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариство з обмеженою відповідальністю "Нові енергозберігаючі технології" надійшло клопотання про витребування доказів.
У підготовче засідання 15.08.2018 з'явився представник позивача та директор відповідача-1, вимог ухвали суду від 01.08.2018 не виконали.
У підготовчому засідання розглянуто клопотання позивача про витребування доказів.
Як встановлено, Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2018 зобов'язано позивача надати суду для огляду оригінали, а також засвідчені належним чином копії для приєднання до матеріалів справи Договір поставки №1-15122015 від 15.12.2015 та Договір іпотеки №1/28122015 від 29.12.2015, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові енергозберігаючі технології" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Селект Груп" у строк до 13.08.2018. Також зазначеною ухвалою встановлено сторонам строк для подання заяв, клопотань та заперечень, а саме до 13.08.2018.
Проте, як встановлено, Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові енергозберігаючі технології" було подано клопотання про витребування доказів через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 14.08.2018, про що свідчить штамп канцелярії суду на першому аркуші клопотання, тобто з порушення строків для подання такої заяви.
У відповідності до приписів ч.1 ст.207 Господарського процесуального кодексу України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
Імперативною нормою ч.2 ст.207 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Частиною 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
При цьому, у своїй заяві позивач не мотивує неможливість надання вказаного клопотання у встановлений судом строк, а також будь-яке клопотання про поважність пропуску зазначеного строку клопотання про витребування доказів не містить.
При цьому, позивачу були відомі вказівки Верховного Суду, які викладені у Постанові від 29.03.2018, адже відсутність зазначених доказів слугувало, зокрема, направленню на новий розгляд матеріалів даної справи.
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, а також те, що позивач не був позбавлений права протягом всього підготовчого провадження подати заяву про витребування доказів, а у суду відсутні підстави вважати причини пропуску такого строку поважними, суд ввважає за необхідне залишити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові енергозберігаючі технології" про витребування доказів без розгляду.
Відповідно до ч.2 ст.177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Згідно з п.3 ч.2 ст.185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
При цьому, як встановлено ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. А тому, суд надав позивачу додатковий час для виконання вимог ухвали суду від 01.08.2018 та повідомив сторін, що у разі ненадання витребуваних судом документів, суд розгляне справу за наявними у матеріалах справи документами, з урахуванням вказівок викладених у Постанові Верховного суду від 29.03.2018.
10.09.2018 представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 10.09.2018 була подана заява про залишення позову без розгляду.
У судове засідання 10.09.2018 представник позивача з'явився, на підтвердження повноважень представляти інтереси позивача надав суду ордер на надання правової допомоги серії ПТ № 063610 від 09.08.2018.
Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (ч. 1 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами, як довіреність фізичної або юридичної особи.
В свою чергу, ч. 4 ст. 60 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Так, відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, а документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Тобто ордер і договір є документами, які в рівному ступені посвідчують існування договірних відносин між адвокатом і його клієнтом.
Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року N 36 було затверджено Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів (далі - Положення).
Даним Положенням визначено, що ордер має типову форму. Ордер встановленої форми є обов'язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (п. п. 3, 6 Положення).
Пунктом 15 Положення регламентовано, що ордер містить наступні реквізити:
- серію, порядковий номер ордера;
- прізвище, ім'я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога;
- посилання на договір про надання правової допомоги / доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа;
- назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності, відповідно до статті 19 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
- прізвище, ім'я, по батькові адвоката, який надає правову допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01.01.2013 року радою адвокатів відповідного регіону); номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане;
- ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням (повне найменування адвокатського бюро / адвокатського об'єднання та його місцезнаходження);
- адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро / адвокатського об'єднання, яке видає ордер;
- дату видачі ордера;
- підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі "Адвокат");
- підпис адвоката, який правову допомогу, якщо ордер, виданий адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням (у графі "Адвокат");
- підпис керівника адвокатського бюро / адвокатського об'єднання, відтиск печатки адвокатського бюро / адвокатського об'єднання у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро / адвокатським об'єднанням.
Наданий представником позивача ордер повністю відповідає встановленій у Положенні формі та містить всі необхідні реквізити, а тому приймається судом в якості документу, який підтверджує повноваження Гроня М.А. представляти інтереси позивача у Господарському суді міста Києва при розгляді справи №910/5537/17.
Представник позивача надав свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.
Представники відповідачів своїм правом не скористались та не направили у судове засідання 10.09.2018 своїх уповноважених представників для надання суду пояснень по суті спору.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
15.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові енергозберігаючі технології" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Селект Груп" укладено Договір поставки № 1-15122015 (далі - Договір поставки).
Відповідно до умов Договору поставки ТОВ "Селект Груп" зобов'язується поставити на адресу ТОВ "НЕСТ" товар (насіння соняшникове), а останній прийняти поставлений товар та сплатити грошові кошти у розмірі 47 500 000,00 грн. з ПДВ.
Згідно з пунктом 3.1 Договору товар має бути поставлений протягом шести місяців з моменту отримання постачальником передоплати в розмірі 100 відсотків загальної вартості товару.
Відповідно до пункту 5.1. Договору покупець зобов'язується оплатити загальну вартість товару в розмірі 47500000,00грн в строк до 28.12.2015.
За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
17.05.2016 ТОВ "НЕСТ", згідно з платіжним дорученням № 36, перерахувало на розрахунковий рахунок ТОВ "Селект Груп" грошові кошти в сумі 100 000,00 грн. з призначенням платежу "Оплата за насіння соняшникове, згідно з договором № 1-15122015 від 15.12.2015, в т.ч. ПДВ 20% 16 666,67 грн".
Позивач зазначає суду про те, що, оскільки жодних дій по поставці здійснено не було, а тому Договір поставки має бути розірваний за рішенням суду через його неналежне виконання, а кошти, сплачені в якості авансу в розмірі 100 000,00 грн, мають бути стягнені з відповідача на користь позивача.
В силу ч. 1,3 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За загальним правилом, визначеним у ч, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконане належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, а також іншими законами.
Зокрема, ч. 6 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено право зобов'язаної сторони відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання. Аналогічним, за змістом, є передбачене ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України право сторони відмовитися від виконання свого обов'язку частково або в повному обсязі в разі невиконання другою стороною в зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі. В обох випадках ідеться про зустрічне виконання зобов'язання, а підставою для застосування односторонньої відмови від зобов'язання порушення зобов'язання другою стороною, під яким згідно зі ст. 610 ЦК слід розуміти його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу. При цьому, згідно з ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати переданий оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з приписами статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 81 ГПК України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
В даному випадку, тягар доведення щодо невиконання умов Договору відповідачем безумовно лежить на позивачі.
В матеріалах справи наявний лише витяг з Договору поставки, з якого суд не має об'єктивної можливості встановити обставини, викладені позивачем у позові в частині зобов'язань сторін та інших істотних умов такого договору, а наявна у матеріалах справи роздруківка може бути лише припущенням щодо того, що даний документ є автентичним Договором поставки, що не є належним доказом в розумінні чинного процесуального законодасвтва України, а тому, як наслідок, не може бути покладений в основу рішення.
Крім того, суд звертає увагу, що ним неодноразово було витребувано у сторін належним чином засвідчену копію Договору поставки задля повного та об'єктивного дослідження обставин позову, надано додатковий час для надання основного доказу у справі, проте, сторони своїм правом не скористались, об'єктивних причин ненадання даного правочину суду не навели.
Слід зазначити, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні, зокрема, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються.
Відсутність у матеріалах справи Договору поставки свідчить про відсутність можливості достеменно встановити всі обставини, на які посилається позивач. Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.
За таких обставин, враховуючи те, що предметом спору є припинення Договору поруки, то за відсутності у матеріалах справи належним чином засвідченої копії або оригіналу даного правочину, такі позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими та доведеними суду, у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.
Щодо стягнення з відповідача 100 000,00 грн, сплачених позивачем на користь відповідача за поставку товару за Договором поставки, суд зазначає наступне.
Враховуючи недоведеність факту припинення Договору поставки, підстави для стягнення з відповідача 100 000,00 грн, сплачених позивачем на користь відповідача за таким правочином, відсутні, з огляду на наступне.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Проте, враховуючи те, що суд фактично позбавлений можливості визначити за умовами Договору строки поставки, підстави для припинення договору, відповідальність сторін за порушення його умов та інші істотні умови договору, вимога про стягнення з відповідача 100 000,00 грн, сплачених позивачем на користь відповідача за поставку товару за Договором поставки є недоведеною та такою, що задоволенню не підлягає.
Крім того, 29.12.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "Нові енергозберігаючі технології" ("Іпотекодавець") та товариством з обмеженою відповідальністю "Селект Груп" ("Іпотекодержатель") укладено Договір іпотеки № 1/28122015 (надалі по тексту - "Договір іпотеки"), відповідно до умов якого Іпотекодавець, з метою забезпечення належного виконання Основаного зобов'язання, передає в іпотеку, а Іпотекодержатель приймає в іпотеку на умовах, визначених у цьому Договорі, Предмет іпотеки (пункт 2.1. Договору іпотеки).
Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бородіною О,В. та накладено заборону відчуження зазначеного в договорі нерухомого майна, яке належить ТОВ "НЕСТ" до припинення чи розірвання договору.
Згідно з пунктом 4.1 Договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно, що розташоване за адресою: Україна, Миколаївська область. Братський район, смт. Братське, вул. Промислова 4.
Предмет іпотеки належить ТОВ "НЕСТ" на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.04.2013, індексний номер 2894298, виданого Реєстраційною службою Братського районного управління юстиції Миколаївської області.
Загальна балансова вартість предмету іпотеки, на момент укладання Договору іпотеки, становила 26 780 508,61 грн.
За домовленості Сторін, вартість предмету іпотеки визначено у розмірі 32 136 610,33 грн.
Відповідно до пункту 12.1 Договору іпотеки, договір набуває чинності з моменту його підписання повноваженими особами Сторін та нотаріального посвідчення та діє до 31.12.2030, але у будь-якому випадку до повного виконання основного зобов'язання.
Згідно зі статтею 3 Договору іпотеки, іпотекою за Договором забезпечується виконання зобов'язання Боржника перед Іпотекодержателєм, що обумовлене в укладеному між ними Договором поставки № 1-15122015 від 15.12.2015 (Договір поставки).
Одночасно, слід зазначити, що сторонами не було надано суду оригіналу зазначено договору для огляду.
В подальшому, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сайрус ЛТД", ТОВ "Нові Енергозберігаючі Технології" та ТОВ "Селект Труп" укладено договір відступлення права вимоги за Договором іпотеки № 1/28122015 від 29.12.2015 (далі - Договір відступлення права вимоги).
Відповідно до пункту 1.1 Договору відступлення права вимоги ТОВ "Селект Груп" (Цедент) відступив належне йому право вимоги ТОВ "Сайрус ЛТД" (Цесіонарію), а ТОВ "Сайрус ЛТД" (Цесіонарій) прийняв всі права вимоги за Договором іпотеки, що був укладений між ТОВ "Селект Груп" (Цедентом) та ТОВ "Нові Енергозберігаючі Технології".
Пунктом 2.2 Договору іпотеки встановлено, що право іпотеки припиняється виконанням Боржником в повному обсязі Основного зобов'язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеки» іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Отже, задля встановлення факту припинення дії забезпечувального Договору, Договору іпотеки, та зобов'язань за ним, необхідно встановити беззаперечний факт припинення основного зобов'язання, Договору поруки.
Проте, оскільки суд не може достеменно вивчити всі умови Договору поруки, встановити та з'ясувати, чи було допущено Товариством з обмеженою відповідальністю "Селект Груп" істотне порушення зобов'язань за даним договором, що могло стати підставами для його припинення, то відповідно і позбавлений об'єктивної можливості встановити факт припинення похідного зобов'язання.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частина 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України)
Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2016 року у справі №5-249кс15.
Подані позивачем докази на підтримання власної позиції на думку суду є неповними та не переконливими, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях. Відсутність у матеріалах справи оригіналу або належним чином засвіченої копії Договору поруки позбавляє суд об'єктивної можливості повністю дослідити обставини та природу правовідносин, які склались між сторонами основного зобов'язання. Всі інші вимоги є похідними від основного зобов'язання.
При цьому, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч. 4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин, покладених в основу позову, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача у розмірі 7 560,00 грн.
При розподілі судових витрат, судом враховано п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року N 7, яким регламентовано, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВІ ЕНЕРГОЗБЕРІГАЮЧІ ТЕХНОЛОГІЇ" (49045, м. Дніпро, вул. Кільченська, буд. 17; ідентифікаційний код: 36167721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайрус ЛТД" (84301, м. Київ, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 48А, офіс 102; ідентифікаційний код: 40543033) судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 7 560 (сім тисяч п'ятсот шістдесят) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено: 18.09.2018
Суддя О.Є. Блажівська