Постанова
Іменем України
05 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 641/3873/16-ц
провадження № 61-16952св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Закрите акціонерне товариство «Державінська мануфактура»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Карімової Л. В., Яцини В. Б.,
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Закритого акціонерного товариства «Державінська мануфактура» (далі - ЗАТ «Державінська мануфактура») про стягнення коштів за договорами позики, звернення стягнення на заставлене майно та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування свого позову посилалася на те, що 12 травня 2011 року між нею та ОСОБА_4 укладений договір позики з відповідними додатковими угодами від 11 квітня 2012 року та 10 травня 2013 року, за яким вона передала у власність ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 150 000,00 дол. США на строк до 12 травня 2014 року. Також 24 травня 2011 року між нею та ОСОБА_4 укладений договір позики з відповідними додатковими угодами від 19 грудня 2012 року та 19 грудня 2013 року, за якими вона передала у власність ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 133 125,00 дол. США на строк до 24 грудня 2014 року. Проте ОСОБА_4 своїх зобов'язань не виконує, грошові кошти не повертає, у зв'язку з чим заборгованість ОСОБА_4 перед нею за договором позики від 12 травня 2011 року станом на 22 вересня 2016 року становить 9 293 712,00 грн, із яких: сума основного боргу - 3 895 500,00 грн, що є еквівалентом 150 000,00 дол. США, сума процентів від суми позики - 2 687 040,00 грн, 3 % річних від простроченої суми за період із 13 травня 2014 року по 22 вересня 2016 року - 276 480,00 грн, інфляційні втрати за період із 13 травня 2014 року по 22 вересня 2016 року - 2 434 692,00 грн.
За договором позики від 24 травня 2011 року заборгованість ОСОБА_4 перед нею станом на 22 вересня 2016 року становить 7 615 100,25 грн, з яких: сума основного боргу - 3 457 256,25 грн, що є еквівалентом 133 125,00 дол. США, сума процентів від суми позики - 2 375 941,00 грн, 3 % річних від простроченої суми за період із 25 грудня 2014 року по 22 вересня 2016 року - 181 192,00 грн, інфляційні втрати за період із 25 грудня 2014 року по 22 вересня 2016 року - 1 600 711,00 грн.
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за договорами позики між нею та ЗАТ «Державінська мануфактура» укладені: договір іпотеки, посвідчений 25 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за № 4996, за яким їй в іпотеку передано таке нерухоме майно: нежитлові приміщення підвалу № 1-3, 7-15; першого поверху № 10, 27-28, 41, 42; другого поверху № 1-3, 5, 6, IV, V, загальною площею 1088,1 кв. м, у літ. «З-2», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та належать іпотекодавцю на праві приватної власності, ринкова вартість предмета іпотеки відповідно до звіту про оцінку майна станом на 10 серпня 2016 року становить 3 478 000,00 грн; договір іпотеки, посвідчений 27 червня 2013 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за № 1232, за яким в іпотеку передано таке нерухоме майно: нежитлові приміщення № 1, 2 в нежитловій будівлі літ. «У-1», загальною площею 220,5 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та належать іпотекодавцю на праві приватної власності, ринкова вартість предмета іпотеки відповідно до звіту про оцінку майна станом на 10 серпня 2016 року становить 486 000,00 грн. Відповідно до договорів іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вартість предметів іпотеки не покриває загальну суму заборгованості, тому вона має право вимагати одночасного стягнення суми заборгованості та звернення стягнення на заставлене майно.
01 жовтня 2010 року між нею та ОСОБА_5 укладений договір позики, за яким вона передала у власність ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 300 000,00 дол. США, що еквівалентно 2 610 300,00 грн на строк до 01 жовтня 2011 року.
Позивач указувала, що частину із цієї суми позики в розмірі 1 600 000,00 грн вона взяла у кредит на підставі кредитного договору від 01 жовтня 2010 року № 09/10-ФО, укладеного між нею та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний Комерційний Банк «Базис» під 24 % річних на строк до 28 грудня 2010 року, щоб надати їх у позику ОСОБА_5 Проте ОСОБА_5 свої зобов'язання не виконала, до сьогоднішнього дня грошові кошти не повернула, у зв'язку з чим заборгованість ОСОБА_5 перед нею за договором позики від 01 жовтня 2010 року становить 2 145 955,00 грн, із яких сума основного боргу - 805 070,00 грн, що є еквівалентом 310 00,00 дол. США, сума процентів від суми позики - 593 440,00 грн, 3 % річних від простроченої суми за період із 02 жовтня 2011 року по 22 вересня 2016 року - 120 297,00 грн, інфляційні втрати за період із 02 жовтня 2011 року по 22 вересня 2016 року - 627 148,00 грн.
Оскільки ОСОБА_5 є дружиною ОСОБА_4, то вони є солідарними відповідачами перед нею з повернення отриманих за договорами позики коштів.
Крім того, неправомірними діями ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які полягають у неповерненні їй запозичених грошових коштів у строки, передбачені договорами позики, їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 16 908 812,25 грн.
Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просила стягнути із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно суму боргу за договором позики від 12 травня 2011 року в сумі 9 293 712,00 грн, з яких: сума основного боргу - 3 895 500,00 грн, що є еквівалентом 150 000,00 дол. США, сума процентів від суми позики - 2 687 040,00 грн, 3 % річних від простроченої суми за період із 13 травня 2014 року по 22 вересня 2016 року - 276 480,00 грн, інфляційні втрати за період із 13 травня 2014 року по 22 вересня 2016 року - 2 434 692,00 грн; стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно суму боргу за договором позики від 24 травня 2011 року в сумі 7 615 100,25 грн, із яких: сума основного боргу - 3 457 256,25 грн, що є еквівалентом 133 125,00 дол. США, сума процентів від суми позики - 2 375 941,00 грн, 3 % річних від простроченої суми за період із 25 грудня 2014 року по 22 вересня 2016 року -181 192,00 грн, інфляційні втрати за період із 25 грудня 2014 року по 22 вересня 2016 року - 1 600 711,00 грн; стягнути із ЗАТ «Державінська мануфактура» суму боргу за договором позики від 12 травня 2011 року та договором позики від 24 травня 2011 року в загальному розмірі 16 908 812,25 грн шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки № 1 за договором іпотеки № 1 та на предмет іпотеки № 2 за договором іпотеки № 2 шляхом їхньої реалізації через публічні торги за ціною, що буде визначена на момент їхньої реалізації на підставі незалежної експертної оцінки; стягнути із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно суму боргу за договором позики від 01 жовтня 2010 року в розмірі 2 145 955,00 грн, з яких: сума основного боргу - 805 070,00 грн, що є еквівалентом 31 000,00 дол. США, сума процентів від суми позики - 593 440,00 грн, 3 % річних від простроченої суми за період із 02 жовтня 2011 року по 22 вересня 2016 року - 120 297,00 грн, інфляційні втрати за період із 02 жовтня 2011 року по 22 вересня 2016 року - 627 148,00 грн; стягнути із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно моральну шкоду в розмірі 16 908 812,25 грн.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 12 травня 2011 року в загальному розмірі 6 671 549,50 грн, з яких: сума основного боргу - 3 895 500,00 грн, сума процентів від суми позики - 2 687 040,00 грн, 3 % річних від простроченої суми за період із 20 грудня 2015 року по 22 вересня 2016 року - 89 009,50 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 24 травня 2011 року в загальному розмірі 6 014 389,25 грн, з яких: сума основного боргу - 3 457 256,25 грн, сума процентів від суми позики - 2 375 941,00 грн, 3 % річних від простроченої суми за період із 25 грудня 2014 року по 22 вересня 2016 року - 181 192,00 грн. Стягнуто із ЗАТ «Державінська мануфактура» на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 12 травня 2011 року та за договором позики від 24 травня 2011 року в загальному розмірі 12 685 938,72 грн шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 25 жовтня 2011 року та на предмет іпотеки за договором іпотеки від 27 червня 2013 року - на нежитлові приміщення підвалу № 1-3, 7-15; першого поверху № 10, 27-28, 41, 42; другого поверху № 1-3, 5, 6, IV, V загальною площею 1088,1 кв. м, у літ «З-2» та на нежитлові приміщення № 1, 2 у нежитловій будівлі літ. «У-1», загальною площею 220,5 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону та статті 39 Закону України «Про іпотеку» за ціною не нижче 4 112 720,00 грн, встановленою звітом про незалежну оцінку майна, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріелті-Брокерідж» 12 серпня 2016 року. Стягнуто у рівних частках із ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ЗАТ «Державінська мануфактура» на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 6 890,00 грн. В іншій частині позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що боргові зобов'язання ОСОБА_5 перед ОСОБА_3 за борговою розпискою від 01 жовтня 2010 року виконані в повному обсязі. Підписавши розписки, ОСОБА_4 підтвердив те, що він отримав грошові кошти в інтересах сім'ї, а тому заборгованість за договорами позики від 12 та 24 травня 2011 року підлягає стягненню солідарно з відповідачів. При цьому суд указав на те, що не підлягають стягненню суми інфляційних витрат, оскільки сума боргу була надана не в національній валюті - гривні, а в доларах США. Крім того, оскільки ЗАТ «Державінська мануфактура» є майновим поручителем за борговими зобов'язаннями ОСОБА_4, то заборгованість останнього стягується на предмет іпотеки, що забезпечував виконання зобов'язань боржника.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2017 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2016 року змінено в частині солідарного стягнення суми, судового збору та суми стягнення й ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 за договором позики від 12 травня 2011 року заборгованість у розмірі 6 571 677,22 грн, із яких: сума основного боргу - 3 837 000,00 грн, 3 % річних з 20 грудня 2015 року по 22 вересня 2016 року - 87 988,29 грн, сума процентів від суми позики з 12 травня 2011 року по 22 вересня 2016 року - 2 646 688,93 грн; за договором позики від 24 травня 2011 року заборгованість у розмірі 5 912 398,50 грн, сума основного боргу - 3 457 256,25 грн, 3 % річних із 20 грудня 2015 року по 22 вересня 2016 року - 79 410,03 грн, сума процентів від суми позики з 24 травня 2011 року по 22 вересня 2016 року - 731 878,96 грн та судовий збір у розмірі 6 890,00 грн. Рішення районного суду в частині стягнення із ЗАТ «Державінська мануфактура» на користь ОСОБА_3 суми боргу за договором позики від 12 травня 2011 року та договором позики від 24 травня 2011 року в загальному розмірі 12 685 938,72 грн шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 25 жовтня 2011 року та на предмет іпотеки за договором іпотеки від 27 червня 2013 року - на нежитлові приміщення підвалу № 1-3, 7-15; першого поверху № 10, 27-28, 41, 42; другого поверху № 1-3, 5, 6, IV, V, загальною площею 1088,1 кв. м, у літ. «З-2» та нежитлові приміщення № 1, 2 у нежитловій будівлі літ. «У-1», загальною площею 220,5 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону та статті 39 Закону України «Про іпотеку» за ціною не нижче 4 112 720,00 грн, встановленою звітом про незалежну оцінку майна, складеним ТОВ «Ріелті-Брокерідж» 12 серпня 2016 року, скасовано і в задоволенні позову ОСОБА_3 в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.
Апеляційний суд, ухвалюючи рішення, вказав на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_4 отримав грошові кошти в інтересах сім'ї, а тому заборгованість за договорами позики підлягає стягненню лише із ОСОБА_4 Крім того, судом першої інстанції неправильно здійснено розрахунок заборгованості.
У квітні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2017 року, в якій просить скасувати указане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що враховуючи той факт, що ОСОБА_5 як один із акціонерів ЗАТ «Державінська мануфактура» надала свою згоду на виступ ЗАТ «Державінська мануфактура» майновим поручителем за зобов'язаннями свого чоловіка ОСОБА_4, то фактично вона погодила й оформлення ним указаних договорів позики, що є підтвердженням укладання договорів позики в інтересах сім'ї. Судом апеляційної інстанції неправильно здійснено розрахунок заборгованості. Посилання суду апеляційної інстанції на відсутність у статуті ЗАТ «Державінська мануфактура» відповідальності товариства за своїми зобов'язаннями перед третіми особами своїм нерухомим майном як на підставу відмови у зверненні стягнення на іпотечне майно ЗАТ «Державінська мануфактура» є безпідставним. Крім того, ЗАТ «Державінська мануфактура» не зверталося до суду із апеляційною скаргою.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи № 641/3873/16-ц із суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вищевказану цивільну справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Судом установлено, що 12 травня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір позики з відповідними додатковими угодами від 11 квітня 2012 року та 10 травня 2013 року, за якими вона передала у борг ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 150 000,00 дол. США на строк до 19 грудня 2015 року.
24 травня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір позики з відповідними додатковими угодами від 19 грудня 2012 року та 19 грудня 2013 року, за яким вона передала у борг ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 133 125,00 дол. США на строк до 19 грудня 2015 року. Договори позики є безпроцентними.
Проте у визначений договорами позики та додатковими угодами строк ОСОБА_4 грошові кошти не повернув.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодилися й суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із наявності між сторонами позикових відносин, підтверджених наявними у позивача оригіналами договорів позики, які підтверджують як факт отримання боржником коштів, так і зобов'язання повернути ці кошти. Оскільки у визначений у договорах позики строк кошти ОСОБА_3 повернуті не були, у позивача були підстави для звернення до суду з цим позовом.
Разом із тим суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення в частині розміру заборгованості, неправильно порахував її розмір, оскільки заборгованість за договором позики від 12 травня 2011 року у розмірі 150 000,00 дол. США при множенні на офіційний курс долара США Національного банку України - 25,97 грн становитиме 3 895 500,00 грн, тоді як суд вказав, що цей розмір становитиме 3 837 000,00 грн. Отже, і при розрахунку відсотків за цим договором судом при застосуванні формули (розмір заборгованості х кількість днів прострочення х подвійна ставка НБУ або відсотки, що встановлені договором)/кількість днів у році х 100 процентів) неправильно пораховано розмір відсотків. Аналогічна помилка здійснена і при розрахунку заборгованості за договором позики від 24 травня 2011 року.
Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частину четверту статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову про стягнення боргу за договорами позики з відповідачів солідарно та ухвалюючи в цій частині нове рішення про стягнення боргу за договором позики лише із ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції на підставі поданих та оцінених доказів правильно виходив із того, що відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договори позики, які укладені одним із подружжя, не створюють обов'язок для іншого з подружжя, оскільки позивачем не наданого жодного належного та допустимого доказу того, що кошти, отримані за вказаними договорами, використані в інтересах сім'ї. Оскільки кожна сторона відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України 2004 року повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, судова колегія вважає, що суд першої інстанції помилково послався на те, що грошові кошти, які ОСОБА_4 отримав у ОСОБА_3 в борг, він брав в інтересах сім'ї. Жодного доказу щодо цього матеріали справи не містять.
З пояснень сторін, наданих у судовому засіданні, вбачається, що грошові кошти за договорами позики були отримані на розвиток ЗАТ «Державінська мануфактура». Той факт, що ОСОБА_5 є акціонером цього товариства, ще не свідчить про те, що ОСОБА_4 уклав договори позики в інтересах сім'ї.
Щодо висновків суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні вимог про стягнення заборгованості на предмет іпотеки, то вони є помилковими з огляду на таке.
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за договорами позики між ОСОБА_3 та ЗАТ «Державінська мануфактура» укладені договір іпотеки від 25 жовтня 2011 року із змінами, внесеними договором № 1 від 19 квітня 2012 року, договором № 2 від 18 березня 2013 року, договором № 3 від 17 квітня 2013 року, предметом іпотеки яких є нежитлові приміщення підвалу № 1-3, 7-15; першого поверху № 10, 27-28, 41, 42; другого поверху № 1-3, 5, 6, IV, V, загальною площею 1088,1 кв. м, у літ. «3-2» та договір іпотеки від 27 червня 2013 року із змінами, внесеними договором № 1 від 24 жовтня 2013 року, предметом іпотеки яких є нежитлові приміщення № 1, 2 у нежитловій будівлі літ. «У-1», загальною площею 220,5 кв. м. Ринкова вартість предмета іпотеки від 25 жовтня 2011 року відповідно до звіту про оцінку майна станом на 10 серпня 2016 року становила 3 478 000,00 грн; ринкова вартість предмета іпотеки відповідно до звіту про оцінку майна станом на 10 серпня 2016 року 486 000,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд вказав на те, що в Статуті ЗАТ «Державінська мануфактура» не зазначено, що товариство відповідає за своїми зобов'язаннями перед третіми особами своїм нерухомим майном. Крім того, ринкова вартість іпотечного майна не може вважатися початковою ціною предмета іпотеки.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».
Стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
За вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, така вартість майна змінилася.
Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 21 березня 2018 року № 14-11цс18.
У названій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що лише незазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.
Отже, рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні вимог до ЗАТ «Державінська мануфактура» є помилковим. Крім того, ЗАТ «Державінська мануфактура» не оскаржувало рішення суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договори іпотеки у встановленому законом порядку не визнавалися недійсними. При цьому відсутність у статуті товариства вказівки на те, що воно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями перед третіми особами своїм нерухомим майном, не є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині, оскільки укладені договори іпотеки не суперечать чинному законодавству та не порушують будь-чиїх прав.
Узагальнюючи викладене, суд дійшов висновку про скасування рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та моральної шкоди не було предметом перегляду суду апеляційної інстанції, а тому не підлягає перегляду судом касаційної інстанції в цій частині.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, із ОСОБА_4на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 1 207,64 грн судового збору за подання позовної заяви та 1 449,17 грн за подання касаційної скарги. Із ЗАТ «Державінська мануфактура» на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 551,20 грн за подання позовної заяви та 661,44 грн за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Закритого акціонерного товариства «Державінська мануфактура» про стягнення коштів за договорами позики, звернення стягнення на заставлене майно та вирішення питання судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Закритого акціонерного товариства «Державінська мануфактура» про стягнення коштів за договорами позики, звернення стягнення на заставлене майно задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 12 травня 2011 року в загальному розмірі 6 671 549,50 грн, з яких: сума основного боргу - 3 895 500,00 грн, сума процентів від суми позики - 2 687 040,00 грн, 3 % річних від простроченої суми за період із 20 грудня 2015 року по 22 вересня 2016 року - 89 009,50 грн.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 24 травня 2011 року в загальному розмірі 6 014 389,25 грн, з яких: сума основного боргу - 3 457 256,25 грн, сума процентів від суми позики - 2 375 941,00 грн, 3 % річних від простроченої суми за період із 25 грудня 2014 року по 22 вересня 2016 року - 181 192,00 грн.
У рахунок погашення заборгованості за договором позики від 12 травня 2011 року та за договором позики від 24 травня 2011 року, укладеними між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у загальному розмірі 12 685 938,72 грн звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 25 жовтня 2011 року та за договором іпотеки від 27 червня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Державінська мануфактура» на нежитлові приміщення підвалу № 1-3, 7-15; першого поверху № 10, 27-28, 41, 42; другого поверху № 1-3, 5, 6, IV, V, загальною площею 1088,1 кв. м, у літ «З-2» та на нежитлові приміщення № 1, 2 у нежитловій будівлі літ. «У-1», загальною площею 220,5 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38Закону України «Про іпотеку».
Стягнути із ОСОБА_4на користь ОСОБА_3 1 207,64 грн судового збору за подання позовної заяви та 1 449,17 грн за подання касаційної скарги.
Стягнути із Закритого акціонерного товариства «Державінська мануфактура» на користь ОСОБА_3 551,20 грн за подання позовної заяви та 661,44 грн за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
С.О. Погрібний
О.В. Ступак
Г. І.Усик