Постанова
Іменем України
05 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 522/21088/15-ц
провадження № 61-15821св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 01 червня 2017 року у складі колегії суддів: Калараш А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором оренди.
В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначила, що 22 вересня 2012 року між сторонами у справі укладений договір оренди квартири АДРЕСА_1, зі сплатою щомісячно орендної плати у розмірі 14 400 грн, що еквівалентно 1700 доларів США, строком на шість місяців, з правом його подальшої пролонгації. Відповідач оренду плату сплачував несвоєчасно, а за листопад та грудень 2014 року орендну плату не сплатив взагалі, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 84 694,00 грн.
Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди у розмірі 84 694,00 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за листопад та грудень 2014 року за договором оренди нерухомого майна від 22 вересня 2012 року в сумі 84 694,00 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем за договором оренди не внесена орендна плата за листопад та грудень 2014 року, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 84 694,00 грн.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 01 червня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність у відповідача заборгованості за договором оренди квартири за листопад та грудень 2014 року, а із розписки відповідача, на яку посилався суд першої інстанції при задоволенні позову, не вбачається, за який саме період відповідач визнав суму боргу.
У червні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Одеської області від 01 червня 2017 року, в якій просив скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, в касаційній скарзі заявник зазначає, що апеляційний суд не мав підстав вважати, що всі кошти сплачені відповідачем у 2014 році є орендною платою саме за 2014 року, оскільки відповідач у 2014 році погашав заборгованість за попередні місяці 2013 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 22 вересня 2012 року між сторонами у справі укладений договір оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_4 прийняв у тимчасове платне користування приміщення - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 121,5 кв. м.
Відповідно до пункту 4.2 договору оренди орендна плата за користування квартирою становить 14 400,00 грн, що еквівалентно 1700 доларів США, щомісячно.
У пункті 4.3 договору сторони домовилися, що розмір орендної плати є фіксованим та не змінюється протягом дії договору за виключенням індексації у зв'язку із зміною курсу гривні до долара США.
Відповідно до акта приймання-передачі від 22 вересня 2012 року ОСОБА_4 прийняв у користування вказану квартиру. При укладенні договору оренди відповідачем внесено як аванс 1500 доларів США.
Згідно зі статтями 526, 530, 601, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із частиною першою статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Відповідно до частини третьої статті 815 ЦК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частин першої, третьої статті 820 ЦК України, розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла. Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за користування житлом не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.
Звертаючись до суду із указаним позовом, ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати за листопад та грудень 2014 року у розмірі 84 694,00 грн, що становить 3400 доларів США за курсом НБУ станом на 15 червня 2016 року).
Відповідач користувався вищезазначеною квартирою до лютого 2015 року, при цьому 06 лютого 2015 року написав розписку, зі змісту якої вбачається, що останній підтверджує факт наявності у нього перед ОСОБА_3 заборгованості з оренди квартири у розмірі 3400 доларів США, яку він зобов'язався погасити не пізніше травня місяця.
Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи та відповідні правовідносини сторін, а саме, що остання оплата за договором оренди проведена відповідачем 28 листопада 2014 року за вересень та жовтень, при цьому доказів проведення оплати за листопад і грудень 2014 року немає, а згідно із розпискою від 06 лютого 2015 року відповідач визнав наявність у нього заборгованості за договором оренди в розмірі 3400 доларів США, а посилання останнього, що позивач ввела його в оману та змусила написати цю розписку не підтверджено доказами.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов помилкового висновку, що оскільки позивачем не доведено наявність у відповідача заборгованості за договором оренди квартири саме за листопад і грудень 2014 року, тому позов не підлягає задоволенню, оскільки для вирішення спору у цій справі про стягнення заборгованості по орендній платі має значення належне підтвердження існування такої заборгованості та її розмір. Встановлення конкретних місяців, за які відповідачем не проведено оплату за користування квартирою, мало б значення за умови наявності підстав для застосування строку позовної давності.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд касаційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при постановленні рішення виконано завдання цивільного судочинства та захищено порушені права позивача.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 01 червня 2017 року скасувати, рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2016 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
С.О. Погрібний
О.В. Ступак
Г. І.Усик