Постанова
Іменем України
05 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 478/1632/15-ц
провадження № 61-7910св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
представник позивача - ОСОБА_3,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Агроальянс»,
представники відповідача: Остапчук Людмила Миколаївна, Остапчук Дмитро Вікторович,
третя особа - реєстраційна служба Казанківського районного управління юстиції Миколаївської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2016 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., Яворської Ж. М.,
У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агроальянс» (далі -
ТОВ «Агроальянс»), третя особа - реєстраційна служба Казанківського районного управління юстиції Миколаївської області, про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 14,61 га, розташованої на території Казанківської сільської ради Миколаївської області, яка була передана у користування відповідачу на підставі договору оренди землі, укладеним
20 травня 2010 року та зареєстрованим 29 жовтня 2010 року реєстраційною службою Казанківського районного управління юстиції, строком дії до 29 жовтня 2015 року. 26 січня 2015 року на адресу відповідача було надіслано письмове повідомлення про відсутність намірів продовжувати договір оренди землі з підстав бажання в майбутньому самостійно обробляти земельну ділянку. Проте, їй стало відомо, що відповідачем зареєстровано додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до якої строк дії договору продовжено до
31 грудня 2025 року.
Посилаючись на те, що позивач не мала наміру укладати додаткову угоду, підписала її під впливом обману з боку представника відповідача, внаслідок повідомлення хибних відомостей та з урахуванням викладеного,
ОСОБА_2 просила суд визнати додаткову угоду до договору оренди землі недійсною, на підставі статті 230 ЦК України та скасувати її державну реєстрацію.
Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 30 грудня 2015 року позов задоволено частково.
Визнано недійсною додаткову угоду від 08 липня 2015 року до договору оренди землі від 20 травня 2010 року № 105, зареєстровану 21 липня 2015 року за
№ 23014170, укладену між ОСОБА_2 та ТОВ «Агроальянс».
Скасовано державну реєстрацію додаткової угоди від 08 липня 2015 року до договору оренди землі від 20 травня 2010 року № 105, укладену між ОСОБА_2 та ТОВ «Агроальянс», зареєстровану 21 липня 2015 року за № 23014170 реєстраційною службою Казанківського районного управління юстиції.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що під час укладання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, позивача введено в оману.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2016 року рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 30 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, що на час укладення оскаржуваної додаткової угоди їй навмисно були повідомлені неправдиві відомості щодо природи правочину, а тому відсутні підстави для визнання договору недійсним.
18 березня 2016 рокуОСОБА_2 подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не надано належної оцінки усім доказам наявним у матеріалах справи, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.
17 травня 2016 року ТОВ «Агроальянс» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначило, що судове рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
13 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що на підставі акта про право власності на земельну ділянку від 11 серпня 2008 року серія НОМЕР_1 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 14,61 га, розташованої на території Казанківської сільської ради Миколаївської області.
20 травня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агроальянс» укладено договір оренди № 105 строком на п'ять років. Державна реєстрація договору була здійснена 29 жовтня 2010 року.
26 січня 2015 року ОСОБА_2 письмово повідомила відповідача про відсутність намірів продовжувати договір оренди землі у зв'язку із бажанням самостійно обробляти земельну ділянку.
21 липня 2015 року сторонами підписано додаткову угоду до договору оренди землі від 20 травня 2010 року № 15, відповідно до умов якої визначено строк дії договору до 31 грудня 2025 року.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором оренди землі, як зазначено у статті 13 Закону України «Про оренду землі» орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння, користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Обов'язковою (істотною) умовою договору оренди землі є визначення строку, на який земля передається орендареві.
Згідно з договором оренди землі від 20 травня 2010 року № 105 сторони домовились про його укладення на 5 років.
Додатковою угодою від 21 липня 2015 року орендодавець та орендар домовились про внесення змін до договору оренди землі, у тому числі, визначивши, що строк дії договору продовжується до 31 грудня 2025 року.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Предметом дослідження є коло обставин, які стосуються укладення угоди при введенні однієї сторони в оману другою стороною умисно, з певною метою, при цьому характер обставин, щодо яких введено в оману, повинен бути істотним, таким, що суттєво впливає на права тієї сторони угоди, яка діє добросовісно.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Таким чином, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 10, 60 ЦПК України 2004 року), обґрунтовано вважав, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами факт вчинення відповідачем будь-яких дій, які б свідчили про умисне введення позивача в оману щодо істотних обставин договору, а тому дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судом апеляційної інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н.О. Антоненко
В.І. Журавель
В. М. Коротун
В. П. Курило