Постанова
Іменем України
05 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 305/2030/15-ц
провадження № 61-3063св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4 та публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Кеміня М. П., Ігнатюка Б. Ю., Куштана Б. П., від 22 серпня 2016 року,
У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 30 листопада 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит на суму 14 475 дол. США, які зобов'язався повернути до 29 листопада 2012 року.
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 був укладений договір поруки.
ОСОБА_4 належним чином не виконував зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 26 серпня 2015 року становила 26 940,82 дол. США, що еквівалентно 609 401,35 грн, яку банк просив стягнути з боржника та поручителя солідарно.
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області у складі судді Тулика І. І. від 31 травня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що договір кредиту був укладений на строк до 29 листопада 2012 року, останній платіж був здійснений 27 жовтня 2008 року, а з позовом до суду банк звернувся 23 жовтня 2015 року, тобто позивач пропустив строк звернення до суду з позовом до боржника, що є підставою для відмови у позові. Також позивач пропустив строк звернення з вимогами до поручителя, оскільки банк пред'явив вимогу до поручителя 29 вересня 2015 року, тобто після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 22 серпня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 30 листопада 2005 року, яка станом на 26 серпня 2015 року становить 3 133,32 дол. США, що за курсом Національного банку України станом 26 серпня 2015 року складає 70 875,70 грн, і складається із: тіла кредиту - 357,48 дол. США, що еквівалентно 8 086,20 грн, відсотків - 1 263,98 дол. США, що еквівалентно 28 591,23 грн, комісії - 11,86 дол. США, що еквівалентно 268,27 грн, та зменшеної пені - 1 500 дол. США, що еквівалентно 33 930 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що строк остаточного погашення кредиту встановлено по 29 листопада 2012 року, банк звернувся до суду з позовом 23 жовтня 2015 року, а також враховуючи те, що кредитним договором визначено щомісячні платежі погашення кредиту, дійшов висновку про те, що банк не пропустив строк позовної давності щодо всієї суми заборгованості за кредитом, а тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту, відсотками та комісією, нарахованими у межах трирічного строку позовної давності, починаючи з 23 жовтня 2012 року. Інші суми заборгованості, нараховані до 23 жовтня 2012 року, стягненню не підлягають через сплив строку позовної давності.
Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зменшення розміру пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, оскільки її розмір значно перевищує розмір збитків банку.
У вересні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило змінити рішення апеляційного суду в частині зменшення заборгованості за тілом кредиту та пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги у повному обсязі. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про зменшення розміру заборгованості за тілом кредиту, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу 23 жовтня 2015 року, а тому позивач має право вимагати повернення повної суми заборгованості за тілом кредиту. Також зазначав, що розмір неустойки може бути зменшений за наявності одночасно двох умов, а саме: розмір неустойки повинен бути більшим за збитки та повинні бути обставини, які мають істотне значення та дають право на зменшення неустойки. Разом із тим відповідач не надав доказів істотних обставин, які дають право на зменшення неустойки.
У вересні 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення позову та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суд стягуючи заборгованість за кредитним договором, належним чином не перевірив розрахунок заборгованості та не врахував, що розрахунок, наданий банком, не відповідає фактичним обставинам справи.
Поручитель ОСОБА_5 касаційну скаргу не подав, судове рішення не оскаржував, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України судове рішення в частині стягнення заборгованості з поручителя в касаційному порядку не переглядається.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2016 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та зупинено виконання рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 22 серпня 2016 року до закінчення касаційного провадження.
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 подав відзив (заперечення) на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами установлено, що 30 листопада 2005 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_4 кредит в сумі 14 475 дол. США на такі цілі: 9 886 дол. США на купівлю автомобіля, та 4 589 дол. США на сплату страхових платежів, із зобов'язанням повернути кредит щомісячними платежами та сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до умов цього договору та у строк до 29 листопада 2012 року.
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 30 листопада 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_5 був укладений договір поруки, відповідно до умов якого у випадку невиконання чи неналежного виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором поручитель ОСОБА_5 разом із позичальником солідарно відповідають перед позивачем у повному обсязі за виконання зобов'язань, передбачених кредитним договором.
Згідно з пунктом 12 договору поруки зобов'язання за цим договором припиняються після п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Згідно з розрахунком, наданим банком, заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором від 30 листопада 2005 року станом на 26 серпня 2015 року становить 26 940,82 дол. США і складається із: 4 091,11 дол. США заборгованості за кредитом; 5 842,48 дол. США заборгованості за процентами за користування кредитом; 336,57 дол. США заборгованості з комісії за користування кредитом; 16 670,66 дол. США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
У справі що переглядається, установлено, що відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності.
Вирішуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявлена відповідачем позовна давність може бути застосована лише щодо позовних вимог про повернення щомісячних платежів, початок перебігу позовної давності за якими починається з моменту порушення строку погашення кожного чергового платежу.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік.
Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, якщо за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання.
При цьому право вимагати повернення щомісячних прострочених платежів у кредитора виникає за обставин, якщо ним дотримано строк давності за вимогами про повернення кредиту в цілому.
Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково (правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-190цс14 від 21 січня 2015 року).
Як вбачається з умов кредитного договору, ОСОБА_4 зобов'язався сплатити кредит частинами кожного місяця, тобто умовами кредитного договору від 30 листопада 2005 року встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку. Сторонами визначено строк повернення кредиту - до 29 листопада 2012 року, останні платіж боржник сплатив 27 жовтня 2008 року, даних про вимогу банку повернути кредит достроково матеріали справи не містять, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу 23 жовтня 2015 року.
Отже, позивач не пропустив трирічний строк позовної давності щодо повернення всієї суми кредитної заборгованості, а тому має право вимагати повернення щомісячних прострочених платежів в межах цього строку.
З огляду на це, безпідставними є доводи ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що позивач має право вимагати повернення повної суми заборгованості за тілом кредиту.
Разом із тим, суд апеляційної інстанції неправильно визначив розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачів на користь банку.
Так, суд апеляційної інстанції, стягуючи проценти за користування кредитними коштами та комісію за період з 23 жовтня 2012 року до 23 жовтня 2015 року, а також пеню за період з 23 жовтня 2014 року по 23 жовтня 2015 року, не врахував наступного.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату процентів за кредитом до 29 листопада 2012 року.
Відтак, у межах строку кредитування до 29 листопада 2012 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачу кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 30 листопада 2012 року, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, які мають бути враховані судом апеляційної інстанції при новому розгляді справи (частина четверта статті 263 ЦПК України)
Також суду апеляційної інстанції слід врахувати, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (стаття 266, частина друга статті 258 ЦК України).
За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13.
При цьому, стягуючи з відповідачів на користь банку комісію, яка передбачена пунктом 1.1 кредитного договору, згідно з яким позичальник зобов'язаний сплачувати комісію за розрахунково-косове обслуговування у розмірі 0,12 % від суми виданого кредиту щомісячно в період сплати, суд апеляційної інстанції не врахував, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, є незаконним. Нарахування комісії банком здійснювалося за послуги, що супроводжують кредит, а саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта, що також суперечить вимогам закону.
Вказана правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.
Відсутність процесуальної можливості з'ясувати обставини справи, а саме: перевірити або провести розрахунок кредитної заборгованості, перешкоджають Верховному Суду ухвалити нове судове рішення, тому в силу статті 411 ЦПК України рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_4 та публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 22 серпня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк