Номер провадження 2/754/2374/18
Справа №754/15242/17
Іменем України
03 вересня 2018 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Зотько Т.А.,
за участі секретаря судового засідання Малинки А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дітей, -
ОСОБА_1 в особі свого представника - ОСОБА_3 у листопаді 2017 року звернулась до Деснянського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дітей, мотивуючи свої вимоги тим, що вони з 2005 року по 2011 рік перебували у зареєстрованому шлюбі. 21.11.2011 Деснянським районним судом м.Києві було видано виконавчий лист про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання їхніх спільних двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після пред'явлення вищевказаного виконавчого листа до примусового виконання відповідач сплачує аліменти на дітей на власний розсуд у мізерних розмірах, у зв'язку із чим за ним утворилася заборгованість у загальному розмірі 78842,89 грн. При цьому, позивач самостійно покриває усі додаткові витрати на спільних з відповідачем дітей, а саме витрати понесені на оздоровлення дітей, відпочинок, придбання сезонного одягу, культурний розвиток, позашкільні заняття, оформлення проїзних документів. Оскільки позивачем було сплачено 148744,04 грн. додаткових витрат на дітей, вона змушена звертатись до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого просить суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь 74732,02 грн.
Ухвалою судді від 12.12.2017, після надходження про зареєстроване місце проживання відповідача, було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2018, дана справа була передана на розгляд головуючому - Зотько Т.А.
Ухвалою суду від 21.05.2018 у справі було закрито підготовче провадження, та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні.
Позивач у судове засідання не з'явилась, однак подала до суду заяву у якій просила здійснювати розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Разом з тим, позивач не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи, з ухваленням за результатами його розгляду заочного рішення.
Згідно з вимогами ч.ч.6, 7 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся судом належним чином за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, однак, конверти з судовими повістками про виклик повернулись до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», про що свідчать матеріали справи.
Згідно вимог ч.ч.1,3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач обізнаний про дане провадження, що підтверджується поданими як ним так і його представником заявами про відкладення судового засідання. Відзиву на позовну заяву від останнього до суду не надходило.
Враховуючи те, що у справі достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи та, враховуючи положення ст.ст. 280-281 ЦПК України постановити заочне рішення у справі.
Вивчивши матеріали позовної заяви та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення вимог позивача, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що сторони по справі мають двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується копіями відповідних свідоцтв про народження (а.с.12,13).
З наданої копії розрахунку заборгованості по сплаті аліментів за №д/11 від 01.08.2017, виданої Деснянським районним відділом державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві, вбачається, що на примусовому виконанні у Відділі перебуває виконавчий лист №2-5447/11, виданий 02.12.2011 Деснянським районним судом м.Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів в розміру 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Станом на 01.08.2017 за відповідачем утворилась заборгованість у загальному розмірі 78842,89 грн. (а.с.18).
Вимоги позивача ґрунтуються на приписах статті 185 Сімейного кодексу України, відповідно до положень якої той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Такими істотними обставинами є стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, в тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення (стаття 182 Сімейного кодексу України).
Так, Конвенція про права дитини від 20.11.1989, ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991, яка є першим і основним міжнародно-правовим документом, присвяченим широкому спектру прав дитини, визначає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Такі ж рекомендації містяться і в Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959.
Згідно з визначеними Декларацією принципами, дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності, дитині має надаватися освіта, яка сприятиме її загальному культурному розвитку і завдяки якій вона зможе, на основі рівності можливостей, розвинути свої здібності та особистий світогляд, а також усвідомити моральну та соціальну відповідальність і стати корисним членом суспільства.
Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за її освіту і навчання; насамперед таку відповідальність несуть її батьки.
Батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток (частина 2 статті 150 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до принципу №4 Декларації прав дитини, дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Виходячи з положень ст.27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., передбачено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У сімейному законодавстві діє принцип рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини незалежно від розірвання шлюбу між батьками і проживання їх окремо від дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України), а відтак за загальним правилом участь батьків у додаткових витратах на дитину теж повинна бути рівною.
Судом встановлено, що впродовж періоду часу з листопада 2014 року позивач понесла додаткові витрати на дітей, а саме: сплачувала за перебування дітей у санаторії, на курортному відпочинку, позашкільні заняття, шкільне та канцтоварне приладдя, сезонний одяг та взуття, відвідування дітьми культурних заходів, персональні технічні прилади. Розмір понесених позивачем додаткових витрат склала 148744,04 грн.
Факт понесення позивачем зазначених витрат підтверджується чеками, квитанціями, укладеними угодами, квитками (а.с.19-73), належність та допустимість яких як доказів сторона відповідача не оспорює.
Таким чином, враховуючи що батьки мають рівні обов'язки щодо дітей, у тому числі й щодо витрат на їх розвиток, лікування, соціальні потреби, культурний розвиток, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню половина витрачених нею коштів, підтверджених документально, в розмірі 74372 грн. 02 коп.
З приводу вимог щодо стягнення з відповідача витрат за правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що 02.08.17 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 був укладений договір про надання правової допомоги. З наданої суду копії попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, вбачається, що вартість наданих адвокатом витрат на професійну правничу допомогу склала 17425 грн. Однак, враховуючи, що понесені сторонами судові витрати підлягають доказуванню, та з урахуванням тієї обставини, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження сплати нею розрахованих витрат на правничу допомогу, суд не вбачає підстав для їх стягнення з відповідача.
Згідно положень ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 743 грн. 72 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.141, 150, 182, 185 СК України, ст.ст.5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 128, 131, 133, 137, 259, 263-265, 268, 280-284, 289, 352, 354-355, Розділом ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дітей - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м.Тульчин Вінницької області (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1) додаткові витрати на утримання неповнолітніх дітей в загальному розмірі 74372 грн. 02 коп..
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м.Тульчин Вінницької області (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1) на користь держави судовий збір в розмірі 743 грн. 72 коп..
В задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.
Повний текст судового рішення складено 12.09.2018.
Суддя: